Жодна держава не зможе зробити Україну українською. Лише самоорганізовані українці поза державними структурами зможуть це зробити. І я впевнений, що це станеться!
Джеймс Мейс, американський історик, дослідник Голодомору в Україні, журналіст, редактор англомовного видання газети "День"

Шанс для країни. I для Януковича

26 травня, 2011 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Початок на стор. 1-а ШПАЛЬТА

Це тотальне нерозуміння чітко проявляється в настроях громадян. Дослідження, проведене Київським міжнародним інститутом соціології, показало, що коли в середині 2010 року більшість українців позитивно ставилися до політики влади, то з лютого 2011-го це ставлення стало переважно негативним. Порівняно з червнем минулого року поширеність позитивних оцінок діяльності влади серед громадян України скоротилася із 48% до 14%, а негативних — зросла від 21% до 53%.

Лише за два місяці — з лютого до квітня поточного року підтримка Партії регіонів, як свідчать результати опитування Центру Разумкова, впала на чверть — із 20,5% до 15,7%.

Олігархічна модель не працює ні в соціальній сфері, ні в політиці, ні в економіці. Міжнародні рейтингові показники України — щодо рівня корупції, свободи слова, демократичного розвитку, індексів економічної свободи, прав власності, конкурентоспроможності та інші останнім часом ще більше погіршилися.

Відповідно зростає соціальна напруга. Досить поговорити з таксистом чи випадковим перехожим у Бродах чи Єнакієвому, щоб почути приблизно те, що пише в інтернеті один з приватних підприємців:

«Уже нудить від усіх цих прізвищ, щоб їх перелічувати. Усім їм місце на одній гілляці або на кількох стовпах. Колись у Прилуках торговці місцевого ринку збунтувалися проти бандитів. Коли побори перейшли уявну межу. Що цікаво, торговці не з’ясовували, хто винен більше, а хто менше. Били всіх, хто «бикував» на ринку в спортивних костюмах. Те ж і тепер. Навіщо з’ясовувати, хто кращий, хто гірший? Досить подивитися на автомобіль чиновника і на його будинок. Народ мовчав, коли вони просто крали, коли вимагали поодинці. Але народ збунтується, коли вимагання стає системою. Та й просто накопичилася втома зайвого навантаження. Ну, чому приватний підприємець, крім податків, що йдуть невідомо куди, повинен регулярно платити дільничному менту, податковому менту, убозівскому менту, убезівскому менту, митнику, «конторському», пожежнику, санстанційному шакалу? Чи не простіше кожного з них побити одного разу? І перестати платити... Влада казнокрадів не має права вимагати підвищення оподаткування для приватного підприємця. Вона взагалі не має жодного права на існування. Тому що сформована в Україні «бидлоеліта» — це просто знахабнілі офіціанти, що вимагають у відвідувачів гроші. Учора в Хмельницькому підприємці намагалися захопити ОДА. Завтра — спалять податкову. Вчора перекривали трасу Київ — Чоп, завтра влаштують блокаду Києву. Вчора до Верховної Ради летіли пляшки. Завтра — полетить каміння. Учора чиновникам кричали «Ганьба», завтра їх просто затопчуть. Усіх, без розбору. Щоб найняти нових і на зовсім інших умовах». І це не поодинока думка. Як свідчать результати березневого дослідження, проведеного Інститутом Горшеніна, майже половина українців — 45,3% — готова виходити на вулиці та брати участь в акціях протесту.

При цьому Янукович, зосередивши в своїх руках усю повноту влади, став заручником своєї відповідальності за все. У нього немає жодної нелояльної до нього гілки влади, жодної «невістки», на яку можна буде кивати, як це робив Ющенко в намаганні пояснити причини своєї неефективності. З огляду на те, що не буває в природі президента, який не прагнув би балотуватися вдруге, Януковичу потрібен результат — позитивний і для держави, і для суспільства.

Ті, хто був до нього і зараз поруч із ним, створили настільки вигідний стартовий майданчик із нехлюйства, пожадливості й пихи, що будь-який конструктив з його боку в напрямку визволення широких мас від небезпек та жахів, що насунулися на них зусібіч, — може бути оцінено швидко і належним чином.

Для цього Януковичу треба зробити назрілу річ: поставити на місце, усунути від влади і змусити платити податки олігархів, які втратили відчуття реальності й міри, і підтримати МСБ.

Є об’єктивні підстави для такого кроку. Після інавгурації його інтереси вже як Президента почали розходитися з інтересами надвеликого бізнесу. Граничний егоїзм НВБ, його налаштованість тільки на власний прибуток, офшорне відсторонення від наповнення бюджету, соціальна безвідповідальність просто унеможливлюють перспективи хоча б часткового виконання Януковичем своїх передвиборних обіцянок, що, в свою чергу, зменшує його популярність і перспективи переобрання. Соціологічне дослідження Інституту Горшеніна показало, що президентський рейтинг зменшився за дев’ять місяців майже вдвічі: із 46,9% у травні 2010 року до 25,8% у лютому 2011 року.

На відміну від НВБ, цілі й діяльність МСБ цілком відповідають національним інтересам. Скажімо, якщо на прибутки олігархів, чиї метал, добрива, електроенергія та інші ресурси продаються за кордон, добробут населення не впливає ніяк, то малим підприємцям, які продають продукцію та послуги в Україні, покращення добробуту громадян — це його більша купівельна спроможність і вищі прибутки для продавця. Мільйони зайнятих в МСБ українців, на відміну від олігархів, працюють, живуть, сплачують податки і бачать своє майбутнє лише в Україні.

Януковичу — не знаю, як раніше, але сьогодні, коли він відповідальний за все, конче потрібно якщо не побороти, то хоча б приборкати корупцію. І тут опора на МСБ буде цілком виправданою — бо він життєво зацікавлений у ліквідації поборів різних «контролерів».

Уся логіка боротьби вгорі та подальшого розвитку держави засвідчує, що або Янукович підімне олігархів, або вони підімнуть його і країну. А для перемоги над олігархами у Януковича немає іншого виходу, як опертися на їхнього природного і непримиренного опонента — МСБ.

І Президент уже намагався йти цим шляхом, коли приїхав на підприємницький Майдан. Хоч і зупинився на півдорозі, дозволивши Азарову і компанії підписати «одобрямс» з особами, які не мали жодного стосунку до загальнонаціонального протесту, і протягти хоч урізаний, але свій варіант ПК.

Після Майдану-2 Янукович навіть прислухався до деяких вимог протестувальників, що були спрямовані на встановлення справедливого розподілу відповідальності за наповнення бюджету і його використання між НВБ, МСБ та владою: скорочення кількості міністерств і ліквідація ножиць між максимальною та мінімальною пенсіями.

Проте були й інші вимоги до влади і привладних мільярдерів: «Переведіть свої компанії, зареєстровані на Кіпрі, Віргінських островах та в інших офшорах, в Україну, сплачуйте податки тут. Відмовтесь від псевдорозбивки своїх мегамаркетів та інших великих підприємств на дрібні СПД. Зробіть прозорим для виборця фінансування партій та виборчих кампаній, оформіть легально працівників та агітаторів, здійснюйте фінансування лише безготівково з рахунків партій та виборчих фондів. Відмовтеся від державних маєтків, дач, резиденцій, дорогих службових авто, спецготелів та санаторіїв, продайте їх на відкритому аукціоні, чим суттєво поповните бюджет. Відмовтеся від спроб зарегулювати й тим самим загнати в тінь малий і середній бізнес».

Для Президента настав час почути ці вимоги й піти назустріч.

Звісно, і МСБ має подолати свою частину шляху. Адже він за нинішніх обставин також життєво зацікавлений у співпраці з Президентом. Попри свою чисельність, мотивованість та організованість, він не має інших дієвих важелів впливу на владу, механізмів реалізації своїх вимог, аніж акції протесту. Рівновіддаленість від усіх партій, відсутність власної політичної сили, крім позитивів, означає також відсутність того, хто відстоює його інтереси у владі й закладає їх у законодавство. То чому б, зважаючи на все, про що йшлося вище, не спробувати зробити своїм лобістом Президента — як керівника держави і суб’єкта законодавчої ініціативи?

З одного боку, в такий сценарій віриться важко. Очікувати від Януковича такої радикальної «зміни віх» виглядає начебто нереально. А з іншого, не можу позбутися думки, що ця невіра тільки підвищує шанси саме такої його поведінки — бо хто з попередніх президентів справдив наші очікування?

Здавалося б, що такий розворот на 180 градусів не влаштує лише олігархів. Та коли вони заглянуть у перспективу, то, гадаю, зрозуміють стратегічну вигідність такого розвороту і для них.

Поширеною є думка, що Янукович змушений виконувати всі забаганки НВБ, інакше вони просто знищать його як політика. Так, це реальна небезпека, але вона є такою, доки Президент опирається на ПР. Але зараз ця партія з його опори, якою вона була до виборів, перетворилася на гирю на ногах. По-перше, тому, що, як і інші парламентські партії, вона втрачає популярність. А по-друге, як партія влади — несе пряму відповідальність за вкрай непопулярні закони, дії та кадрові рішення. Тому логічним рішенням для Президента було б весь баласт рішень, які диктувалися олігархами Партії регіонів, віддати їм назад.

До того ж, партія, досягши абсолютної влади, зупинилася в розвитку. Відсутність внутрішньопартійної демократії та надлишок «священних корів» ведуть до деградації. Партія інтелектуально вироджується, не працює на перспективу.

Як приклад — її позиція щодо того ж ПК.

Партію регіонів комуністи розвели «втемну», вона, не усвідомлюючи цього, просто самовбивчо їм підіграє. Адже симоненківці після прийняття кодексу відразу вбивають кількох зайців. По-перше, знищується малий та середній бізнес, тобто настільки ненависні Леніну «лавочники». По-друге, вся ця маса людей, за винятком тих, які підуть у тінь і виїдуть за кордон, поповнить армію найманих працівників, які за копійки гнутимуть спину на хазяїна, а отже, природно поповнять електоральне поле «борців із буржуйською експлуатацією», тобто зі спонсорами ПР і, таким чином, із нею самою. (Іншим — не по темі, а по суті — прикладом витонченої компартійної «розводки» регіоналів є прийнятий Верховною Радою закон, що фактично прирівнює прапор КПУ до державного).

Іншим, крім ПР, «китом», на який спирається Янукович, прийнято вважати східну частину країни. Це відповідало дійсності ще рік тому. Але зараз ситуація кардинально змінилася. Як свідчать результати опитування, проведеного вже згадуваним Київським міжнародним інститутом соціології, кількість людей у східних областях, які позитивно оцінюють політику Президента Януковича, скоротилася із 70% до 17%, тобто більше, ніж учетверо.

З іншого боку, влітку минулого року всеукраїнські опитування показали нечувану дотепер єдність настроїв щодо урядового варіанта ПК на всій території України: проти нього висловилися 64% опитаних і на сході, і на заході, 62% — на півдні й у центрі.

Очевидно, що за таких умов подальша орієнтація Януковича на регіональну і партійну визначеність втрачає будь-який сенс.

Йому треба реально виступити в ролі не лідера однієї з партій або регіону, а Президента всієї країни. МСБ показав свою рівновіддаленість від усіх політичних партій. Таким в ідеалі має бути й Янукович — згідно з Конституцією, він є Президентом усієї України. Тепер де-юре має перетворитися на де-факто. А для цього керівникові держави просто необхідно дистанціюватися від однієї партії та регіону і зробити ставку на тих, хто настільки ж рівновіддалений від партій, наскільки й рівнопредставлений в усіх регіонах, — малих та середніх підприємців.

Усі попередники Януковича закінчили президентство без успіхів. Бо опиралися на номенклатуру, червоний директорат, а останні 10—15 років — на олігархію.

Але жоден — на середній клас.

У Януковича є шанс стати першим.

І це було б добрим рішенням і для нього, і для країни.

Павло ЖОВНІРЕНКО, голова правління Центру стратегічних досліджень
Газета: 
Рубрика: