Тарутинський полігон: ні військових навчань, ні господарського маневру
Важко передати враження, які відчуваєш, проїжджаючи повз зруйновані й напіврозібрані споруди колишніх збройових парків, кухонь, лазень, будок оточення... Під’їзні шляхи до полігона, мости і трубомостові переходи, насипи та греблі через багаторічну недоглянутість перетворилися на просто нездоланні перешкоди...
У штабі Південного оперативного командування пояснюють розграбування полігона максимально лаконічно: бюджетні кошти на підтримку полігона в належному стані не надходять і не передбачаються, (можливо, тому, що щорічні навчання військ проводяться на Широколанівському полігоні в сусідній Миколаївській області). Проте, можливо, слід було б у такому випадку віддати тисячі гектарів занедбаних чорноземів місцевим землеробам? Адже досі зберігають старожили села Ламорівки, поруч із яким у 60—70-ті роки гриміли залпи навчань, пам’ять про те, що створювані тут у минулому столітті вина мали попит у багатьох європейських країнах, зокрема, як стверджують, ними постачали навіть стіл англійської королеви.
Власне, цими міркуваннями й керувався голова Тарутинської райдержадміністрації Павло Шевченко, звертаючись до керівництва верховної Ради й Кабміну з пропозицією — повернути родючі землі в користування агрофірмам і фермерам. Проблем із трудовими ресурсами й сільгосптехнікою в сусідніх селах Бородіно, Миколаївці, Семисотці, Петропавлівці, Березині, Введенці й інших немає. Освоїти «цілинні» землі, на думку П.Шевченка, зуміли б за два-три роки. Підтримали пропозицію тарутинців і в Одеській облдержадміністрації. Проте категорично проти передачі «військових» земель Південне оперативне командування військ, у чиєму підпорядкуванні перебуває запущений полігон.
Аргумент один: а якщо в держави згодом з’являться кошти на ремонт інженерних містечок й інших навчальних засобів? Чи не краще почекати — що як і щорічні навчання військ поновляться. Місцеві цивільні власті й активісти Партії зелених наводять не менш вагомі контраргументи. Перший: жодна з європейських країн наприкінці XX століття не допускає такого марнотратного ставлення до родючих земельних ресурсів. Другий: нічим не виправдати функціонування в межах розташування військ Південного оперативного командування двох величезних полігонів — Широколанівського й Тарутинського. Тим паче, що Широколанівський навчальний центр за своєю місткістю і спроможністю забезпечувати інженерними спорудами великі військові контингенти значно перевершує навчальні можливості Тарутинського. На Широкому Лані можна відпрацьовувати все, крім атомного бомбометання: бойові стрільби різних видів наземної й авіаційної зброї, водіння бойових машин, форсування водних перешкод. Причому у великомасштабних навчаннях, як показує практика, можуть брати участь як загальновійськові, так і повітрянодесантні частини та з’єднання. Та й сама дислокація навчального центру забезпечує незрівнянно цивілізованіші умови перебування й навчання військ, ніж на Тарутинському полігоні.
Нарешті, третій важливий аргумент: Широколанівський полігон віддалений від державних кордонів, і це дозволяє проводити найбільші навчання без будь-яких «підозр» із боку сусідніх країн. А Тарутинський полігон, власне, для того і створювали за 10—12 кілометрів від лінії південно-західної ділянки держкордону, щоб армії, які базуються поряд, і дивізії (14-а гвардійська армія, нині вона базується у Придністров’ї, Болградська повітрянодесантна дивізія тощо, які загальною чисельністю перевищують армію сусідньої країни) постійно нагадували західним державам про військові можливості колишнього СРСР.
Чи потрібно це й тепер демонструвати сусідам — Молдові й Румунії, змушуючи їх тримати і свої великі військові контингенти неподалік кордонів? Навряд чи. Адже і претензій до них Україна не має. І коштів на утримання особливо великих військових об’єктів парламент не виділяє. То може й варто було б Міноборони та Південному оперативному командуванню військ розглянути питання про ліквідацію практично зруйнованого часом Тарутинського полігона? Розглянути без упередженості та зайвих амбіцій, пам’ятаючи лише про доцільність і раціональне використання природних ресурсів? Чи потрібні сучасній Україні три європейського масштабу військові полігони: один — на Львівщині, і два неподалік — у Миколаївській і Одеській областях?
КОМЕНТАР
Тарутинський полігон було створено рівно 53 роки тому — постановою Ради народних комісарів 15 січня 1946 року. В Міністерстві оборони повідомили, що полігон дозволяє проводити тактичні навчання з бойовою стрільбою до полку включно. Його загальна площа — 24 тисячі 534 гектари. На питання «Дня» щодо перспектив використання земель полігону, так би мовити, в мирних цілях, військові посилаються на відомчі документи, де зазначається: «тимчасово невикористовувані ділянки територій полігонів.... дозволяється передавати в тимчасове користування (але не на шкоду бойовій підготовці і збереженню військової та державної таємниці) військовим господарствам». Відтак нині майже половина площ Тарутинського полігону — 11 тисяч гектарів — передано до середини 2001 року в тимчасове користування військовому радгоспу «Чорноморський», який зобов’язався забезпечувати війська Південного оперативного командування сільськогосподарськими продуктами.
Звісно, такі пояснення не зачіпають головного — чи взагалі є потреба у Міністерства оборони утримувати в одному регіоні одразу два потужних полігони, за умов, що фактично використовується лише один із них — миколаївський Широкий Лан. У відповідь на це кореспондентові «Дня» натякнули — а де гарантії, що, отримавши у своє розпорядження додаткові землі, місцева влада справді ефективно розпорядиться ними? Міноборони має гіркий досвід, коли передані цивільним через скорочення армії зайві військові містечка розграбовувались ще швидше, ніж тоді, коли вони перебували навіть під формальною опікою. Міністр оборони України Олександр Кузьмук, відповідаючи настирним журналістам, сказав тоді, що коли виникне ідея й знайдуться кошти для створення туристичних центрів у районах Криму, де нині розташовані полігони, то «я з задоволенням віддам цей чудовий шматок землі». Чи не був це лише гарний рекламний жест?
