Україна прощається з монетаризмом

Коли загострюється протистояння політичних сил і посилюється їхня конкурентна боротьба за голоси виборців, публіцистична риторика наповнюється безліччю незрозумілих і незвичних слів, що їх зазвичай або взагалі широко не вживають, або вони мають зовсім інше значення. Вважається, що такі слова-символи повинні допомагати недосвідченому виборцю впізнавати "свою" партію чи "свого" депутата. Однак за наших умов вони його лише заплутують.

Приміром, мало хто з пересічних людей знає, що часто вживане й мало не лайливе слово "монетаризм" є назвою наукової теорії, яка вважає грошову стабілізацію головною умовою загальноекономічної стабільності. Втім ще недавно монетаристом готові були називати кожного, хто підтримує ринкові реформи й не є членом партій лівого штибу. Щоправда, тепер усе це в минулому. Напередодні парламентських виборів в Україні, мабуть, уже немає жодної партії, яка підтримувала б монетаризм. Чи означає це, що політичні сили, які критикували монетаризм завжди, або зреклися його лише нещодавно, мали на думці саме першоджерело, себто теорію грошової стабілізації?

Так склалось у нашій країні: всі, хто критикує монетаризм, переважно, говорять про абсолютно різні речі. Минулого тижня український варіант "монетаризму" критикував головний світовий монетарист - Міжнародний валютний фонд. Місія МВФ під час візиту в Україну з 4 до 14 березня не змогла завершити перегляд програми Stand-by, необхідний для надання чергової "порції" кредиту. Серед основних претензій до уряду експерти МВФ називали невиправдане підвищення бюджетних видатків і порушення ряду обумовлених з МВФ фінансових показників. Коментуючи "Дню" посталі перед урядом проблеми, помічник Президента В.Литвицький послався на підписаний у січні указ "Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків...". На думку В.Литвицького, цей указ, у разі його бездоганного виконання, позбавив би уряд таких колізій.

Зовсім інший варіант критики "монетаризму" демонструє соціалістична партія в особі свого лідера О.Мороза. Економічну політику, що її проводять в Україні за рекомендаціями західних експертів і міжнародних фінансових організацій, вважає він, спрямовано на перетворення країни на колонію розвинених держав. Процес паювання землі, заявив також Голова парламенту, спрямовано на "розпорошування" земель і створення умов для неможливості застосування на селі індустріальних технологій. Однак по-справжньому оцінити позицію Соціалістичної партії зі слів О.Мороза практично неможливо, коли не враховувати, що замість однієї невдалої економічної стратегії він пропонує ще гіршу.

Протягом останнього року найкращим економічним режимом для України і комуністи, і соціалісти були схильні вважати "білоруську модель". Цікаво, що більшість із запланованих до виконання заходів у програмах лівих партій у Білорусі реалізовано на практиці. Білорусь не бере західних кредитів і не прислухається до західних порад. Президент Лукашенко не визнає монетаризм і прямо заявив, що інфляцію він стимулював свідомо заради нормального ходу жнив і посівної кампанії. Як результат у Білорусі 1997 р. зростання ВВП становило 11%, а грошові доходи збільшилися на 10%. Проблеми боргів щодо зарплатні Білорусь, по суті, не знає: її успішно розв'язано за допомогою друкарського верстата. Білоруський президент ніколи не погодиться з приватною власністю на землю й не допустить ринкових цін на продукти харчування. Навіть коли для цього доведеться вдатися до нормованої торгівлі товарами першої необхідності (це вже благополучно роблять).

Утім, попри видиму ефективність диктатури в Білорусі, різка девальвація національної валюти, яка почалася два тижні тому, найвірогідніше, все розставить на свої місця. Ставка на комісійну підтримку вітчизняного виробника, зроблена президентом Білорусі зо два роки тому, певною мірою справді пожвавила виробництво, але не позбавила країну економічних диспропорцій. Як і раніше підприємства випускали продукцію, яка не знаходила покупця, імпорт перевищував експорт, зростала енергоємність і затратність промисловості. Жорстко контрольований білоруським президентом грошовий ринок до останнього часу залишався стабільним, однак варто було О.Лукашенку виїхати з країни, і курс зайчика втратив 50% своєї вартості. Словом, білоруське економічне "диво" зайвий раз підтвердило відому істину: в економіці див не буває.

На перший погляд, ситуація в Україні не має нічого спільного з білоруською. І все-таки, здогади про "дива української стабілізації" повинні були витверезити владу країни вже два роки тому. Згідно з канонами економічної науки, після двох років стабілізації на фінансовому ринку, в економіці мусить початися промислове зростання.

Ясна річ, коли економічний підйом не починається й після 4 років чекання, це означає: рано чи пізно ми переживемо такий самий крах ілюзій, як і населення Білорусі. Цілком логічно, що, передбачаючи таку перспективу, соціал-демократична опозиція заявила про свою готовність у разі успіху на парламентських виборах "переглянути монетаристську політику" в сучасному її виконанні. Про це минулого тижня заявив заступник СДПУ (о) Віктор Медведчук. Л.Кравчук, котрий очолює список соціал-демократів, уточнив, що економічний курс, узятий 1994 р., мав два головні недоліки - "святу віру в монетарну систему й відмову від регулюючої ролі держави". "Після тієї ролі, яку відігравала в нашій країні централізована економіка, відкинути практику державного регулювання є вкрай небезпечним", - додав він.

Заради справедливості слід зазначити, що про втрату контролю над ситуацією заговорила також влада. Минулого вівторка відбулася нарада, де розглянуто проект "Стратегії стабілізації й економічного зростання". Як повідомив після закінчення наради в інтерв'ю журналістам помічник Президента Анатолій Гальчинський, завдання, поставлені Президентом 1994 року, - лібералізація й цінова стабілізація, подолання гіперінфляції й на цій основі стабілізація виробництва, - "в основному себе вичерпали". За його словами, весь документ побудовано на "нових акцентах" і орієнтовано на посилення регулюючої ролі держави. Хоча з боку представників міністерств, відомств і вчених, котрі брали участь у нараді, стратегія дістала "неоднозначні оцінки" й потребує продовження дискусії.