Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Українці Перемишля отримали Акт власності на Український народний дім

29 березня, 2011 - 00:00

Це результат випрацюваної за багато років формули українсько-польських відносин — «пробачаємо і просимо вибачення». Чи буде вона збережена й надалі?

Перемовини з польською владою щодо передачі Українського народного дому в Перемишлі українській громаді тривали кілька років. А на початку вересня 2009-го на засіданні міської ради Перемишля ухвалили-таки рішення про передачу Українського народного дому у власність української громади Перемишля. Самі ж урочистості з нагоди передачі Акта власності відбулися 21 березня 2011-го. До Перемишля цього дня прибули президент Світового конгресу українців Євген Чолій, директор департаменту української діаспори, культурної та гуманітарної співпраці МЗС України Володимир Яценеківський, посол України в РП Маркіян Мальський, секретар стану міністерства внутрішніх справ РП Томаш Семоняк, губернатор Львівської області Михайло Цимбалюк, голова Львівської облради Олег Панькевич, чиновники Львівської міської ради. Подію схвалив телеграмою Президент України Віктор Янукович: «Це реальний крок на шляху виправлення історичних помилок минулого, який ми з президентом Коморовським намагаємося здійснити, виходячи з політичної формули «пробачаємо і просимо вибачення».

Український народний дім у Перемишлі було збудовано на кошти української громади ще на початку минулого століття — 1904 року, і з самого початку він відомий як Будинок товариства «Народний дім», де працювали театральне товариство «Українська бесіда», Товариство наукових викладів ім. Петра Могили, перемишльський відділ товариства «Просвіта» і банк «Міщанська каса».

Після операції «Вісла» (1947 р.) — історичної події, що залишила складний слід в історії не лише окремих родин, а обох націй загалом, — Народний дім було націоналізовано — передано у відання тодішньої польської, як відзначають історики, абсолютно просталінської комуністичної держави, відтак тривалий час він не використовувався за призначенням. Після дозволу на повернення українців на колишнє місце проживання та створення своїх організацій (1956 р.) Об’єднання українців Польщі орендувало частину приміщень УНД.

— 1990 року знову постало питання про те, що будинок потрібно повернути власникам, тобто українській громаді Перемишля, — розповів «Дню» Володимир Квурт, екс-секретар Львівської міської ради, котрий кілька років опікувався питанням Українського дому в Перемишлі. — На перешкоді було кілька проблем, одна з яких та, що в цьому будинку мешкали люди і їх треба було відселяти. Друга проблема полягала в тому, що будинок перебував у досить запущеному стані, а українська громада не мала коштів на те, щоб належно ним опікуватися. На жаль, тоді зробили, як на мене, хибний крок: польська держава передала цей будинок Перемишлю (2004 року. — Т. К.), відповідно від цього моменту довкола Українського дому почали розгортатися питання не економічного, а політичного ѓатунку. Врешті-решт будинок таки повернули польській державі, яка повернула його українській громаді.

— Безперечно, українці вдячні польській владі за цей довгоочікуваний і природній жест. Проте зараз польські ЗМІ порушують питання про те, чи отримають поляки будинок у Львові у відповідь. На якій стадії цей «обмін»?

На мою думку, українські мешканці міста Перемишль — громадяни демократичної Польщі, і вони самі повинні вирішувати, в який спосіб їм задовольняти свої культурні потреби. Аналогічно має ставитися питання й у Львові — поляки, які тут живуть, є громадянами демократичної України і також мають право на реалізацію своїх культурних запитів, у тому числі створення свого культурного центру. Але з’ясувалося, що так званий обмін — це хибний шлях, бо він пішов у площині «якщо ми дамо сто метрів — те саме давайте у вас; говоритимемо про певні речі у Польщі — про те саме має йтися у Львові». І вдалося розв’язати це питання лише тоді, коли ми спромоглися розірвати цю прив’язку. Я вважаю, що й польська громада повинна мати свій культурний центр у Львові.

Натомість у Львівській міськраді стверджують, що самі поляки не виявляють особливої ініціативи щодо приміщення для свого культурного центру: «Міська рада пропонувала впродовж кількох останніх років польській громаді Львова різні варіанти щодо облаштування культурного центру — зазвичай земельні ділянки, позаяк вимоги, які ставила польська сторона щодо цього центру, є досить амбітними: крім великого залу, в культурному центрі мають бути офіси для представників громадських організацій та численних фундацій, гостьові кімнати, як у невеликому готелі, стоянка для паркування, — розповідає Василь КОСІВ, заступник міського голови Львова з гуманітарних питань. — Такого вільного приміщення в центральній частині міста немає. Остання наша пропозиція щодо земельної ділянки — на проспекті Чорновола, і це, на нашу думку, дуже вигідна і зручна з погляду комунікації пропозиція, бо ця земельна ділянка — неподалік центральної частини міста, крім того, розташована на шляху і до Варшави, і до Києва. Я особисто виїжджав на місце з керівником польської громади Емілем Лєговічем, і він добре оцінив цю ділянку. А далі цього справа не пішла — не надійшло жодних реакцій із польської сторони».

КОМЕНТАР

Леонід ЗАШКІЛЬНЯК, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка:

— У нетрях сучасної політики українсько-польські відносини відійшли на другий план, а там відбуваються і позитивні речі, і такі, що насторожують. До позитивного належить, безумовно, передання Українського народного дому в Перемишлі українській громаді, яке мало відбутися ще десять років тому і яке, на жаль, затягнулося через чимало обставин. А негативні речі пов’язані з тим, що якоюсь мірою в Польщі пожвавилися прихильники жорстких відносин з Україною, «прагматичного підходу» до відносин Польщі з Росією. Можливо, це тимчасове явище, а може — ознаки якоїсь нової східної політики Польщі.

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments