Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

«Вічний революціонер»

6 липня, 2004 - 00:00


«Власть коварна и хитра,
— вся надежда на Петра...»
Адам Мартинюк

За рішення XXXVIII позачергового з’їзду Компартії України висунути кандидатом у президенти першого секретаря ЦК КПУ Петра Симоненка одностайно проголосували 296 делегатів, присутніх у залі Українського дому. «З людьми і для людей» — із таким передвиборчим гаслом лідер комуністів вкотре збирається позмагатися за посаду президента, аргументуючи свої наміри 20% підтримкою електорату, єдністю, дисциплінованістю та міцністю партійних лав, симпатіями молоді, значним кадровим та інтелектуальним потенціалом його команди. КПУ братиме участь у виборах як самодостатня політична сила, а у випадку виходу у другий тур одного з лівих кандидатів буде його підтримувати. В разі обрання Симоненко пообіцяв ... (якщо до цього можна ставитися серйозно, знаючи політичну практику комуністів) запропонувати громадянам України нову економічну стратегію, не змушувати державу звертатися з «простягнутою рукою до Заходу», покласти край олігархії та сприяти розвитку середнього та малого бізнесу усіх форм власності (останнє, погодьтеся, не є характерним для комуністичної ідеології, однак сучасні українські комуністи здатні ще й не на такі компроміси).

Мені не доводилося бувати на з’їздах Компартії за часів Радянського Союзу, але те, що довелося побачити в неділю в Українському домі, аж надто нагадувало кінохроніки з’їздів за участю Леоніда Брежнєва. У фойє можна було придбати чергову збірку творів І.В. Сталіна(!), пресу побратимів з КПРФ, а в спини українських вождів комунізму, які засідали в президії, з деяким подивом вдивлявся В.І.Ленін.

У залі — жодної пропозиції, жодного «проти» чи «утримався», жодного зауваження чи відступу від запропонованого Адамом Мартинюком гасла «Всі як один за народного президента, комуніста Петра Симоненка». Утім, якщо копнути глибше, безмежна відданість рядових комуністів їх вождю виявляється до певної міри ілюзією, яку нинішня верхівка Компартії сама створила і сама ж у неї повірила. Це вигідно. Під час майже двогодинного спічу Симоненка в якості офіційного висуванця на пост президента від КПУ в залі Українського дому було як ніколи тихо, — але не тому, що присутні із захватом слухали свого лідера, а тому, що на задніх рядах одні делегати спали, а інші пошепки обговорювали наявність в КПУ опозиції. За словами одного із співрозмовників «Дня», який із зрозумілих причин не побажав називати своє прізвище, «у низових комітетах, навіть у верхівці партії, насправді наявний розкол, і поразка Симоненка на виборах стане сигналом до зміни влади у партії».

Хоча у своїх виступах на з’їзді як сам Петро Миколайович, так і його найближчі соратники неодноразово наголошували на тому, що у їх політичної сили чи не найстабільніший електорат, цілком очевидним є той факт, що за 5 років лави прихильників КПУ значно поріділи. Порівняння результатів парламентських виборів в 1998 і 2002 роках підтверджує наявність стійкої тенденції до зменшення симпатій виборців на той час в цілому на 6% або 1 372 279 голосів. Попри заяви про значний кадровий та інтелектуальний ресурс партії та залучення молоді, серед делегатів з’їзду всього шестеро були віком до 30 років, натомість делегатів віком понад 60 років — аж 110. Більшість з них — ветерани, пенсіонери, номенклатурні партійні функціонери старого радянського зразка.

Схоже на те, що симптоми кадрової та ідейно-політичної хвороби КПУ поступово переростають у епідемію, подібну на ту, яка охопила КПРФ після програшу на минулих виборах до Державної Думи, що проявилася в активізації латентних опозиційних груп, жорсткій внутрішньопартійній боротьбі за владу у партії між молодою та старою генераціями партійців і буквально днями оформилася у справжній розкол КПРФ. Невідомо, чи за схожих обставин українським комуністам буде до снаги зберегти єдність. «Комуністи захищають і захистять народ від перетворення виборців на політичних «лохів», — заявив Петро Симоненко. Цікаво, чи вдасться нинішньому вищому керівництву партії в найближчому майбутньому самим не «лоханутися», повторивши долю колись єдиного Руху?

Можливо, українським комуністам варто було б звернутися до досвіду колишніх постсоціалістичних країн, які сьогодні є членами ЄС. Там в умовах капіталізму та демократії для того, щоб вижити політично, комуністам довелося кардинально трансформуватися в партії соціал-демократичного спрямування. А інакше, як стверджують рядові комуністи, незадоволені нинішнім скрутним становищем в партії, «привид комунізму раз і назавжди перестане блукати українськими степами...»

Павло БУЛГАК
Газета: 
Рубрика: