Як сьогодні влаштована Україна

Прочитавши в «Новій газеті» статтю Ю. Латиніної «Як насправді влаштована сучасна Росія», не зміг утриматися від української аналогії. Для чистоти експерименту довелося скористатися авторською — Юлії Леонідівни — матрицею. На жаль, мої спроби зв’язатися з пані Ю. Латиніною щодо авторських прав через редакцію газети, в якій вийшла публікація, не мали успіху. Єдине, що все ж таки можливо виправдовує таку спробу, то це думка другого президента України Л. Кучми: «Україна — не Росія». Отже...

Завдяки ринку кожна людина, що переслідує власну вигоду, збільшує загальне добро. Коли булочник пече булки, він не думає про загальне благо, він думає про вигоду, але в результаті його діяльності загальне благо збільшується.

Історія свідчить, що смітівське співвідношення Особистого й Суспільного існує не завжди: мародери, які розоряють місто, збільшуючи Особисте, не збільшують Суспільного. Чиновник, який висмоктує ресурси з посади, щоб купити наступну, не збільшує Суспільного блага. Історія зберігає безліч прикладів суспільств, у яких було вигідно бути мародером, але не булочником. Суспільство, в якому вигідно бути булочником, є демократичним, якщо ж суспільство згодне з філософією мародера, то воно — недемократичне.

Сьогодні в Україні невигідно бути булочником. Вигідно бути чиновником, який булочника контролює.

ДЕГРАДАЦІЯ ЕКОНОМІКИ

Недемократичне суспільство економічно деградує, бо немає мотивації виробляти — адже мало не з дитинства прищеплюється прагнення контролювати виробника. Відповідно, булочник, який випікає хліб, у таких економічних умовах демонструє нераціональну поведінку, що не лише не максимізує його вигоду, а й збільшує ступінь його уразливості. А ось раціональну економічну поведінку демонструє чиновник, який вимагає в булочника хабар. І Податковий кодекс — тому підтвердження.

При цьому наповнення державної комори забезпечується, в тому числі статтею 102 Цивільного процесуального кодексу України, коли суддя може видати судовий наказ, не проводячи судового засідання й за відсутності потенційної жертви. Якщо до цього додати той факт, що Вищий спеціалізований суд у кримінальних і цивільних справах, на який замикаються загальні суди, очолює діючий депутат партії влади, то говорити про незалежність судової гілки влади не випадає. У такому юридичному форматі навіть сталінські «трійки» виглядають мало не взірцем демократії.

Відповідно, складна економічна діяльність перестає бути можливою і, як наслідок, її заміняє імпорт, бо при імпорті ціна товару завжди буде меншою ціни його виробництва. Якщо під час Другої світової війни з України вивозили чорнозем, то сьогодні аграрні регіони закуповують за кордоном і фрукти, і овочі. На місці ж виробляється лише те, що не можна виробити в іншому місці. Наприклад, магазини в такому суспільстві все одно збережуться, бо неможливо українцям щодня купувати хліб у магазині, розташованому, наприклад, в Угорщині.

ДЕГРАДАЦІЯ МОТИВАЦІЙ

Перераховані умови ведуть до деградації мотивації — мотивація зробити кар’єру заміняється мотивацією влаштуватися на дохідне місце. І, як наслідок, рівень освіти падає, система життєвих стимулів учнів руйнується. Якщо чиновник отримує доход у 25 тисяч доларів щомісяця, то не існує раціональної причини навчатися, щоб отримувати базову зарплату в 250 доларів. Сьогодні в Україні середній вік професора перевищує пенсійний, бо в зазначених умовах прагнення вдосконалювати освіченість є економічно нераціональною поведінкою.

У свою чергу, наслідком деградації мотивацій є деградація системи освіти. Наприклад, чиновник вищого рангу воліє навчати своїх дітей у закордонних університетах. У той час як у вітчизняних вишах навіть спроба зафіксувати, наприклад, у Статуті Києво-Могилянської академії обов’язкове знання іноземної мови викликає вкрай негативну реакцію чиновника. І чи мало не лють викликає у чиновника прагнення трудового колективу обрати собі керівника не за бажанням чиновника, як це відбувається на батьківщині президента у Донецькому національному університеті. Про практиковану всім цивілізованим світом автономію університетів залишається лише мріяти.

Філософія тимчасовиків контролю вражає мотиваційним раком сьогодення, прирікаючи майбутнє суспільства.

ДЕГРАДАЦІЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

В умовах недемократичного суспільства кожен елемент системи управління перетворюється на самостійну структуру, зацікавлену в максимізації ареалу, з якого можна вимагати хабара. Стратегічний збиток, заподіюваний при цьому самому суспільству, до уваги не береться. Як, наприклад, влаштований український бюджет?

Бюджет влаштований таким чином, щоб максимізувати владу окремого чиновника над його розподілом і владу всього Міністерства фінансів — над країною. Той факт, що регіони, які отримують гроші із центру, виявляються не зацікавленими в розвитку податкової бази на своїй території, натомість зацікавлені у відчуженні й присвоєнні місцевого бізнесу — рейдерство — породження системи управління, на мотивацію чиновників Мінфіну не впливає. На їхню мотивацію впливає лише той факт, що чим більше регіон залежатиме від центру, тим більші відкати діставатимуться центру.

У недемократичному суспільстві кожен рівень управління намагається максимально розширити ареал потенційного контролю. При цьому система місцевого самоврядування перестає виконувати накази навіть зверху: підсистеми системи управління поводяться так, неначе кожен чиновник є центром управління.

Рахункова палата України провела аудит ефективності використання бюджетних коштів на здійснення заходів щодо забезпечення захисту прав та інтересів держави при врегулюванні спорів закордонними юрисдикційними органами й дійшла висновку, що управлінські рішення органів державної влади з питань захисту прав та інтересів держави неефективні. Фінансуючи органи влади, держава витрачає значні кошти на посадовців, наслідки діяльності яких національними й міжнародними судами визнаються протиправними.

Що говорити про органи влади, якщо навіть легітимність гаранта Конституції в очах світової спільноти під сумнівом. У грудневому 2010 року Висновку «Про конституційну ситуацію в Україні» Венеціанська комісія взяла під сумнів легітимність Президента України В. Януковича. На думку Комісії, народ обирав Президента на виконання одних повноважень, а він, уже будучи на посаді, значно розширив свою владу через рішення Конституційного Cуду. Зокрема, у Висновку йдеться: «Поновлення за рішенням Конституційного Суду України варіанту Конституції 1996 року порушує питання про легітимність дій у минулому, оскільки інституції України працювали протягом кількох років на основі конституційних норм, пізніше визнаних неконституційними. Це також порушує питання легітимності відносно чинних державних інституцій, оскільки і Президент, і парламент були обрані відповідно до конституційних норм, які більше не визнаються дійсними. Президент України, після цього рішення, має набагато більше повноважень, ніж могли передбачити виборці, коли він обирався. Діяльність основних державних органів тепер базується на основі правил, змінених судом, а не на правилах, змінених Верховною Радою України як демократичним легітимним органом».

Очевидно, після 26 березня 2011 року і сама Верховна Рада України буде нелегітимною.

ДЕГРАДАЦІЯ СИСТЕМИ НАСИЛЬСТВА

Якість системи управління визначається не її помилкою, але реакцією на помилку. Сьогодні, якщо чиновник, включаючи суддю, податківця або міліціонера, вчиняє злочин, система намагається його захистити. У результаті:

— по-перше, злочин перестає бути злочином і розглядається як чиновницький привілей;

— по-друге, суспільство практично впевнене в тому, що МВС, суди та прокуратура не виконують запропоновані законом функції: VIP, що переступив закон, — відбувається легким переляком, пересічний громадянин — відправляється за грати. Скільки VIP, включаючи народних депутатів, які лише на «зебрі» збили пішохода на смерть, понесли відповідальність? Скільки пересічних невинних громадян відправлено за грати?

— по-третє, підлеглий виконує наказ начальства тільки якщо наказ дозволяє максимізувати Особисте благо підлеглого. Фактично, відносини начальник-підлеглий аналогічні відносинам покупець-продавець, коли покупець «купується», тільки якщо це йому вигідно;

— по-четверте, коли система, все ж таки, виконує замовлення зверху, вона не здатна виконати його кваліфіковано. Наприклад, Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачова, виступаючи з доповіддю на слуханнях парламентського комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, відзначила, що протягом останніх трьох років почастішали факти катувань стражами правопорядку затриманих, які призвели до загибелі затриманих. А генеральний прокурор додав: «За перші півроку правління нової влади злочинність у країні виросла на 32,7%».

Останніми роками значно зросло застосування до України міжнародних судових санкцій. Майже на порядок збільшилася кількість вердиктів про порушення державою конституційних прав і свобод громадян, прийнятих Європейським судом із прав людини проти України: з 14 рішень у 2004 до 126 в 2009 році.

РІЙ

Всі ми — ментальні спадкоємці автора теорії масового терору, під керівництвом якого з 1917 по 1922 роки була винищена переважна частина генетичної та інтелектуальної еліти російської імперії. Подальші події засвідчили, що соціальна маса, що залишилася, не здатна створити високоорганізовану систему з якісною ієрархією управління. Ю. Латиніна для опису цієї маси пропонує використати термін «рій».

Рій — це високий рівень організації, що існує, однак, на підставі найпростіших інстинктів. Наприклад, мурахи будують свої споруди не за наявності централізованого управління, але через найпростішу команду типу: «Якщо інша мураха позначила це місце феромоном, залиш тут гілочку». Аналогічно українські міліціонери здатні споруджувати складні кримінальні справи, підкоряючись найпростішим командам: «Якщо з цією людиною щось сталося, заведи на неї справу».

Рій не має громадської думки, рій має лише індивідуальні інстинкти. Одна частина рою не здатна віддавати накази іншій. Саме тому накази начальства в Україні виконуються — тобто діє феромон начальства, тільки якщо гормональний стан підлеглої особини сприяє тому, щоб наказ був виконаний.

Рою неважливо, якщо якісь його члени відмовляються поводитися у загальноприйнятий спосіб. Так, не всі чиновники хабарничають. Так, не всі міліціонери вбивають людей. Але це неважливо: це як у місті, відданому мародерам: деяка частина солдатів може відмовитися грабувати і вбивати, але на долю громадян це мало вплине. Відповідно, мародерство — вища форма соціальної дезорганізації.

ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ

Коли грошові ресурси заробляються на ринку, то бізнес розміщує виробництво там, де ціни на сировину й робочу силу мінімальні, що автоматично забезпечує децентралізацію економіки. Якщо ж ресурси заробляються за допомогою адміністративних рішень, то бізнес прагне влаштуватися там, де чиновницьке рішення збільшує Особисте, що, в свою чергу, автоматично породжує прагнення бізнесу у владу, сконцентровану в столиці.

Адміністративна реформа практично зводиться до створення дедалі нових державних структур — Закони Паркінсона ніхто скасувати не в змозі. При цьому на ліквідовані структури в бюджеті на наступний рік закладаються грошові ресурси. Сьогодні однією з найбільш значимих для суспільства є Національна комісія з регулювання ринку комунальних послуг України (НКРРКУ), що практично з 2011 року й не лише на сімейному бюджеті відчує кожен громадянин країни. При цьому Головне науково-експертне управління Верховної Ради України назвало створення НКРРКУ недоцільним, оскільки ціла низка повноважень, зокрема, в сфері ліцензування, дублюється із НКРЕ, а в сфері захисту конкуренції — з Антимонопольним комітетом. Але НКРРКУ вже функціонує.

У результаті, з адміністративної точки зору, Україна ділиться на Київ, де ніхто не приймає рішень, тому що:

— по-перше, у київського, дніпропетровського й донецького кланів різні інтереси;

— по-друге, приймаючи державні рішення, рій вважає за необхідне (або є зобов’язаним) погоджувати їх або з Москвою, або з Вашингтоном, а іноді і з тими, і з іншими одночасно;

і решту території держави, де ніхто не приймає рішень, бо необхідно запитати Київ. І, як наслідок, із транспортної точки зору, Україна ділиться на Київ, яким не можна проїхати через пробки, і на іншу територію, якою не можна проїхати через відсутність доріг. Відповідно, замість витратного й тривалого будівництва доріг, президентові дешевше купити за подвійною ціною вертоліт.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ЕМІГРАЦІЯ

Авторитарні режими завжди прагнули «осягнути неосяжне» і, як наслідок, забороняли «витік мозку»: комуністичний режим міг згноїти вченого в Сибіру, але не випускав його з країни. Нинішній український режим не намагається підкорити світ, бо якщо він його підкорить, то ніде буде лікуватися, відпочивати, купувати «Мерседеси» й зберігати гроші, зароблені тяжкою працею.

Чим більше талановитих осіб поїде, тим легше управляти рештою. За роки незалежності з України виїхало понад п’ятнадцять тисяч докторів і кандидатів наук. Натомість з’явилися професори, не обтяжені не лише докторською, а й навіть ученим ступенем кандидата наук.

ПАМ’ЯТЬ

Однією з ознак відсутності в рою розуму є відсутність у нього як індивідуальної, так і колективної пам’яті. Заява «старшого брата» про те, що Другу світову він би виграв і без України, не викликає в правлячого рою ніякої реакції: пам’ять про мільйони вбитих не для рою. А, щоб, не дай Боже, ця пам’ять не прокинулася, дбайливець освіти й науки — доктор історичних наук — готовий переписувати підручники, в яких буде представлена картина, описана російським прем’єром: «У 1941 — 1945 роках була російсько-німецька війна, а не війна СРСР із Третім рейхом».

І все це відбувається на тлі того, що європейська преса пише: «Якщо на саміті НАТО в Бухаресті В. Путін назвав Україну «штучним утворенням», а потім на могилі А. Денікіна намагався відновити старо-імперське рабсько-зневажливе найменування «Малоросія», то тепер на традиційному прямому телеефірі з росіянами перейшов до своєрідного презентизму, коли запевняв своїх громадян, що Росія й сама, мовляв, могла виграти війну з нацистами. Оглядачі також відзначають, що в Києві так і не змогли гідно відповісти на принизливі для мільйонів українців висловлення В. Путіна».

Сьогодні рій оголошує позаблоковий статус держави й одразу подовжує на чверть століття присутність на своїй території військової бази іноземної держави.

Учора, проклинаючи МВФ, що видав кредит попередникам, стає із простягнутою рукою до нього ж у чергу. Довівши тривалість життя чоловіків мало не до пенсійного віку, підвищує пенсійний вік. Лікареві й великому українському поетові А. Чехову таке й не снилося: медицина тут безсила — рій не пам’ятає, що говорив учора, рій реагує лише на ситуативний подразник.

Суспільство, що живе без історичної пам’яті, приречене бути роєм. І тут головна проблема полягає в тому, що сам рій про це навіть не здогадується.

ЗАМІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ — PR

Однією з функцій нервової діяльності, що відмирає останньою, є функція самовиправдання: ніщо не властиве людині так, як бажання почуватися праведником. Ні в кого таке бажання не буває гострішим, ніж у наркомана. І чим більше наркоман колеться, тим далі він летить від дійсності.

Самовідчуття рою збігається із самовідчуттям наркомана, тим більше, що і той, і інший споживають наркотик через ту саму систему засобів масової комунікації. Засобів масової комунікації, якими керують іноземні особи, які не знають державної мови й не мають освіти. Наприклад, у США функціонує сім арабських телеканалів, в Україні ж навіть Перший Національний сьогодні навряд чи є підстави назвати національним. І саме ці особи формують віртуальне «покращення життя вже сьогодні» і тих, хто це «покращення» створив. Сьогодні, коли найбільший медіамагнат відповідає за інформаційну безпеку держави, «промови Парфенова» в Україні навряд чи можливі.

ТО РІЙ? ЧИ СИСТЕМА?

Суспільства, влаштовані на кшталт рою — бюрократичні або станові, — Особисту вигоду максимізують за рахунок Суспільної, що й визначає їхню неконкурентноздатність і в форматі Історії, але, на жаль, не в форматі одного людського життя, — швидке відмирання. Імовірно, суспільство має бути форматоване таким чином, щоб професія булочника була престижнішою за професію чиновника.

Всупереч суспільному песимізму щодо майбутнього України, можна навести приклади, коли різні держави-нації, що перебували в аналогічному становищі, все ж таки ставали на демократичний шлях розвитку. Наприклад, якщо на початку XX століття Китай був вмираючою імперією, де чиновники курили опіум і продавали батьківщину іноземцям, то сьогодні Китай є наддержавою, що стрімко розвивається. Якщо на початку 2000-х років Грузія була абсолютним аналогом совка, а управлінська комунікація — синонімом «блату» й «корупції», то сьогодні в Грузії поліцейські не беруть хабарів, а за ступенем відкритості економіки країна є одним зі світових лідерів. І, можливо, саме для того, щоб неповадно було власному рою піднятися над собою, Грузії роблять «примус до миру».

Сьогодні очевидно, що ще вчора рідні за комуністичним табором сестри Китай і Грузія, відрізняються від не менш рідних сестер України й Росії не власним історичним шляхом — вони відрізняються винятково системою управління.

Системою. Не роєм.

POST SCRIPTUM

Якщо тепер українську й російську матриці накласти одна на одну, то можна побачити таке. Попри досить високий ступінь схожості систем управління України й Росії, їх, як сказав головний редактор «Великої Ялти» А. Клименко, «пострадянський і навіть ширше — постімперський (у сенсі постординський та посткатерининський) маразм», є ряд відмінностей, що надає Україні шанс вирватися з тоталітарної системи координат. До цього ряду необхідно віднести:

1. Відсутність в українського рою філософії «Третього Рима» — уже сьогодні можна констатувати, що в основної частини жителів південного сходу імперське мислення завершує процес вивітрювання. Закриття в Москві Українського національного культурного центру, події навколо єдиної української бібліотеки в Москві — столиці держави, в якій за підрахунками Кремля проживає понад п’ять мільйонів етнічних українців, лише сприяють цьому процесу. І український народ одразу відгукнувся: «Чим довше править Янукович, тим більше я люблю Бандеру»;

2. Прагнення правлячого рою бути першим хлопцем у своєму селі, ніж n-ним у чужому місті. Хоча, цілком очевидно й те, що Президента навряд чи влаштує перспектива стати ще одним Лукашенком, який із Мінська тепер навіть до Москви не може поїхати. Та й вести політичну кар’єру під музику з багатосерійного фільму російських авторів «Хрещений батько по-українськи» його також навряд чи влаштує. Тим більше, що досвід Союзної держави Білорусі й Росії показує, що про рівність у відносинах з Росією йтися не може. Та й більше десятка в 2010 році зустрічей на вищому рівні лише підтверджують цю тезу: здача національних інтересів України — не Росії — привела до збільшення тарифів на газ;

3. Відсутність природної сировинної бази, що змушує систему управління шукати інші, відносно Росії, методи управління як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Російському бізнесу комфортніше працювати в Україні, ніж у Росії. Українського бізнесу в Росії просто немає. І його — українського бізнесу — інстинкт самозбереження не може не сприяти самоідентифікації та формуванню національної ідеї.

Єдина на сьогодні проблема — це саме українське суспільство. Як сказав письменник Ю. Андрухович: «Мені дуже хочеться, щоб наш народ урешті переміг. Ясна справа — самого себе. Бо в нього немає ворога, нищівнішого за себе самого».