«За що, питається?»
Мер пішов. Але «Єдність» не збирається здавати Київ
Партія «Єдність» втратила, точніше, змінила своє обличчя. Тепер її очолює Володимир Яловий — минулої суботи, на п’ятому, позачерговому партійному форумі він замінив на цій посаді свого безпосереднього шефа Олександра Омельченка. Останній із відмовою від посади партійного лідера, від активної політичної діяльності не відійшов. Навпаки: чи осяяний здійсненнями революції, чи під впливом кон’юнктури, кілька місяців тому Сан Санич написав заяву про вступ до Народного Союзу «Наша Україна». Та настільки вдало, що вже на першому з’їзді опинився в складі керівних органів нової партії нової української влади. А на останніх зборах рідної йому політсили Омельченко був присутній як… почесний гість, голова Асоціації міст України. На самому початку він проголосив недовгий, але насичений спіч, після закінчення якого стрімко залишив приміщення, чим неабияк здивував присутніх у залі «Київпроекту» соратників по боротьбі.
Пізніше пан Яловий пояснив це поганим самопочуттям градоначальника. Який, утім, на суб’єктивний погляд кореспондента «Дня», мав вельми бадьорий й оптимістичний вигляд. Щоправда, це не заважало Сан Саничу видавати словесні пасажі, як на трибуні з’їзду, так і в кулуарах. Так, його надзвичайно обурив ранковий ефір одного зі столичних телеканалів, який демонстрував чомусь не «як пшениця сходить і агрономи полями рідними крокують», а «чужих, але вродливих чоловіків і жінок із мечами та списами».
«Ціною питання» про обрання лідера «Єдності», як, утім, і постановкою аналогічного завдання на міській конференції НСНУ два тижні тому було майбутнє висунення кандидатури її голови на вибори мера столиці в 2006 році. Керувати київськими «оранжистами» уповноважили, нагадаємо, Миколу Мартиненка. При цьому Олександр Омельченко на конференції, — очевидно, бажаючи уникнути потоків критики на свою адресу, — не з’явився, пізніше запевняючи, мовляв: «Я з таким рішенням погодився». Віддавши кермо влади в «Єдності», повноважний мер втратив таким чином, не лише шанси, а й серйозний трамплін для повторного балотування на власну посаду наступного року. Це, щоправда, не означає його відмови від відповідних амбіцій, проте публічна риторика Олександра Олександровича, а також місце, зайняте ним у НСНУ, непрямо підказують: наступною «сходинкою» кар’єри пан Омельченко вбачає для себе діяльність у статусі народного депутата. Пропрацювавши мером аж дев’ять років, наступника він собі не підготував, принаймні офіційно про це ніде не заявляв. Але на прес- конференції, що пройшла за підсумками з’їзду, Володимир Яловий свої претензії на цей пост окреслив вельми конкретно, висловивши при цьому впевненість: «Думаю, Олександр Олександрович мене підтримає». Останній у відповідь на аналогічні запитання лише віджартовувався.
Досить чіткий перелік охочих поборотися в 2006-му за таку відповідальну посаду окреслився вже зараз. Так, у перегонах має намір брати участь народний депутат, обраний від Києва за списком «Єдності», Анатолій Мокроусов. «Чим я гірший за інших?», — поцікавився він. Щоправда, щоб висуватися від рідної партії, пану Мокроусову доведеться в ній спершу відновлюватися. Його виключили ще на світанку роботи нинішнього парламентського скликання.
Аналогічні мерські амбіції мають також Валерій Борисов, Михайло Поживанов, частково — Володимир Бондаренко, Леонід Черновецький, не кажучи вже про згаданих Омельченка та Мартиненка. Дві основні в цьому розкладі політсили — «Єдність» і НСНУ — можуть підтримати лише по одній кандидатурі кожна. При цьому очевидно, що допомога останньої, в результаті безпосередньої причетності до неї Президента Ющенка, більш вагома.
Головне завдання реформованої «Єдності» незмінне: «сприяння Президенту Ющенку в реалізації пунктів його передвиборної програми». Особливо переконливо важливість цієї справи доводив однопартійцям новообраний Володимир Яловий, якого вони, до речі, підтримали більшістю голосів. Сам пан Яловий у минулу президентську кампанію, пригадується, підтримував Віктора Януковича. Утім, сам він такий кумедний пасаж своєї чиновницько-політичної біографії пікантним не вважає.
Та й Олександр Омельченко залишив партійцям аналогічний заповіт: свято шанувати програму Президента. Її постулати, на відміну від діяльності деяких адептів лідера країни, для нього недоторканні. Неконструктивною та в чомусь навіть небезпечною вважає Сан Санич діяльність Романа Безсмертного, який затіяв адміністративно-територіальну реформу, про основні постулати якої градоначальник дізнався … зі ЗМІ. Ні, він нібито не проти реформування українських і київських, зокрема, земель. Проте має на це своє, цілком конкретне бачення, підкріплене, до того ж, відповідною проектною документацією, яка від ідей Романа Петровича відрізняється, як світлий день від темної ночі. Утім, практичні розбіжності, судячи з усього, не заважають цим двом чиновникам сусідувати в президії НСНУ. Прем’єр-міністр Тимошенко — єдина, хто здатен «урезонити» Безсмертного — на стійке переконання мера, «не в курсі подій». Узагалі пан Омельченко дуже ревно ставиться до оцінки результатів своєї мерської діяльності та надзвичайно ображений на тих, хто стверджує, наче левова частка його здійснень «робилася не для народу, а для влади». «Нічого подібного, — відповідає він, — хай не сподіваються, сьогодні вся влада в Києві в нас! Ми це довели, організувавши дні поминальні, великодні, День Києва, а також пісенний конкурс». Омельченко просто з трибуни конкретизував імена кривдників: «Відомі члени ПРП ввійшли сьогодні до НСНУ та поганять київську владу!». «Чхали вони і плювали на волю киян, киян, які мили, чесали та годували весь Майдан, — продовжував мер, провокуючи в залі сміх. — Хочуть сьогодні так просто поміняти голів районів. За що, питається?!».
Сам Омельченко, попри зміну символіки на партійному квитку, рідній політсилі залишається вірний: «Хоч де б я був і чим би займався, завжди діятиму відповідно до нашої ідеології», — запевнив він насамкінець колишніх соратників.
