Запитання без відповіді. Поки що

Після голосування по кандидатурі Юрія Єханурова у Верховній Раді сталася подія, до якої український парламент ішов, можна сказати, три роки. Її, щоправда, ніхто не назвав «історичною», та й коментарі тих, хто першим відреагував на подію, були переважно негативними. Йдеться про звіт парламентської тимчасової слідчої комісії зі справи Гонгадзе, заслухати який частина депкорпусу зажадала в обмін на згоду розглянути питання про призначення прем’єра. Голова комісії з розслідування резонансних справ Григорій Омельченко назвав організаторами викрадення Георгія Гонгадзе колишнього президента України Леоніда Кучму та нині покійного екс- міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, а підбурювачами до здійснення злочину стосовно журналіста — колишнього главу СБУ Леоніда Деркача та колишнього главу президентської адміністрації, нинішнього голову Верховної Ради України Володимира Литвина. Г. Омельченко також запропонував висловити недовіру генпрокурору Святославу Піскуну, який, за словами Омельченка, був ознайомлений із висновками парламентської слідчої комісії, однак протягом трьох років не вживав у зв’язку з ними жодних заходів. Результатом висловлення недовіри має стати, на думку голови ТСК, відставка генпрокурора.

Оприлюднення Григорієм Омельченком звіту комісії, що багато разів відкладалося й нарешті відбулося, аж ніяк не справило, судячи з усього, ефекту вибухлої бомби. Результатом стало лише ...припинення Верховною Радою діяльності тимчасової слідчої комісії з розслідування обставин вбивств журналістів Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, замах на життя народного депутата Олександра Єльяшкевича та фактів порушень державними діячами Конституції та законів. За цю постанову проголосували 342 депутати з 383. Мовляв, «мавр зробив свою справу» і тепер може бути вільний... Звіт про роботу комісії «взяли до уваги», а Григорію Омельченку запропонували передати всі матеріали, які має у своєму розпорядженні комісія, до Генеральної прокуратури. Тобто ще раз «виконати вправу», яку він періодично виконував протягом останніх трьох років. Проекти постанов, одна із яких пропонує звільнити Володимира Литвина з посади голови Верховної Ради, а друга — висловити недовіру Святославу Піскуну та відправити його у відставку, були зняті з розгляду. За словами першого віце-спікера Адама Мартинюка, обидві пропозиції вимагають спеціальної процедури, без якої не можуть бути прийняті постановою парламенту.

На думку тих соратників і прихильників спікера, які одразу після засідання обурено ділилися враженнями з кореспондентами парламентського телеканалу «Рада», звіт комісії Омельченко покликаний перешкодити стрімкому зростанню авторитету голови ВР й очолюваної ним політичної сили, а також затьмарити передвиборні перспективи Народної партії. Загалом ці коментарі зводилися до гасла «Руки геть від Литвина!»...

Сам Володимир Литвин у вівторковому вечірньому ефірі програми «Подробиці» на телеканалі «Інтер» назвав виступ Григорія Омельченка в парламенті провокацією. «Що можна відповісти, коли виступають штатні провокатори, які обвинувачували і попередніх багатьох людей, і обвинувачують нинішніх, і обвинувачуватимуть майбутніх, я в цьому впевнений. Я думаю, це класичний зразок того, як відвернути увагу громадськості та слідства і перевести стрілки», — сказав спікер. На його думку, комісії не вдалося дати відповіді на багато запитань, якими вона мала займатися. «Я думаю, розвінчувачам зразка 37-го року треба було дати відповідь на кілька запитань — хто організовував прослуховування кабінету президента, хто організовував відправку майора Мельниченка за кордон, супроводжував його, хто готував плівки, чому це робилося, чому не оприлюднюють цих результатів. Висновок очевидний — потрібен політичний процес, а результат не потрібен», — сказав спікер.

Результат потрібен — якщо не політикам, то громадськості. Потрібна правда, якої люди не можуть добитися ось уже п’ять років, і невідомо, чи доб’ються взагалі. Це вже питання суто політичної волі керівництва країни — або радше його безвілля?..

Із чим можна погодитися, то це з тим, що після прочитання цього звіту парламентської слідчої комісії запитань, як і раніше, залишається не менше, аніж відповідей. Того ж дня цей документ з’явився на деяких сайтах — www.pravda.com.ua, www.obozrevatel.com.ua — дві з половиною сторіночки друкованого тексту.

Із парламентської трибуни Григорій Омельченко сказав, що, за дорученням створеної 11 липня 2002 року в складі 12 депутатів слідчої комісії в серпні 2002 року, згідно з чинним законодавством України та США, він отримав «офіційні свідчення Миколи Мельниченка про обставини зроблених записів розмов у кабінеті президента, що конкретно стосуються Георгія Гонгадзе». Микола Мельниченко, за словами Г. Омельченка, «пройшов психологічну експертизу в США, був допитаний на детекторі брехні, йому було поставлено 14 запитань, й експерти-психологи відповіли однозначно, що Мельниченко каже правду». За дорученням ТСК, як попереднього складу, так і нинішнього, «було проведено кілька криміналістичних експертиз у США й інших країнах, які однозначно підтвердили, що аудіозаписи, зроблені Миколою Мельниченком у фрагменті, що стосується Гонгадзе, не є монтованими, тобто є автентичними». Комісія, за словами її голови, допитала кількох осіб, у тому числі й депутатів Верховної Ради — Івана Драча, Бориса Олійника, Тараса Чорновола, Олександра Турчинова, які, «прослухавши аудіозаписи Миколи Мельниченка своїх розмов у стінах АП, однозначно підтвердили й сказали, що це їхні голоси, їхні розмови й ті обставини, про які вони розповідають у розмові».

Григорій Омельченко також зазначив, що «розглядати, вирвавши з контексту, злочин, скоєний по відношенню до Георгія Гонгадзе, — означає допустити методологічну помилку», оскільки має йтися про створену колишнім режимом «тотальну систему стеження за опозиційними діячами, прослуховування телефонних розмов, здійснення різноманітних провокацій стосовно цих осіб». Усе це, за словами Г. Омельченка, «доведене зібраними доказами, які відправлені за рішенням тимчасової слідчої комісії до Генпрокуратури України, зокрема генпрокурору Піскуну, коли він став прокурором уперше, прокурору Васильєву і Піскуну, коли він удруге зайняв посаду генпрокурора».

«Мельниченко дав свідчення, — йдеться далі у звіті Г. Омельченка, — у яких заявив, що ...колишній глава АП, а нині голова Верховної Ради систематично клав на стіл президента та доповідав йому про матеріали, надруковані Гонгадзе, і своїми словами налаштовував президента Кучму проти Гонгадзе. Вирішальною стала розмова між Кучмою і Литвиним, коли після чергової публікації президент запропонував порушити справу проти Георгія Гонгадзе, як йому порадили адвокати. На що Литвин заявив президенту Кучмі «ні, цього не треба робити, хай до мене зайде Кравченко». Після цієї розмови Кучма викликав до себе Юрія Кравченка й віддав відповідні накази, ви всі читали, я не повторюватиму... Майже щодня Кравченко доповідав, що робиться проти Георгія Гонгадзе, опозиційних журналістів, опозиційних видань. Якби десятки разів ви прослухали розмови Кравченка та Кучми, ви б побачили, що він спершу не хотів іти на насильні дії проти Гонгадзе. Він увесь час відтягав цей момент, доповідав, що прокололася «наружка», там десь ще треба допрацювати. Але Кучма настирливо вимагав вжити відповідних заходів проти Гонгадзе. Відомо вам, що 16 вересня Георгій Гонгадзе зник».

«Я і заступник глави комісії Юрій Луценко передали список — семеро або дев’ятеро осіб, — і детально розповіли, як викрали Гонгадзе, — продовжив Григорій Омельченко. — Тому цих осіб, які арештовані, генпрокурор Піскун знав із вересня 2003 року. Знав цих осіб і екс-генпрокурор Васильєв, про що його інформувала СБУ.

Зібравши всі докази, комісія дійшла однозначного висновку, за який проголосували всі члени комісії.

КПК має таких учасників злочину: підбурювач, підсобник, організатор і виконавець.

Проаналізувавши дії кожного з тих, про кого я говорив, і проаналізувавши зібрані докази, ТСК дійшла висновку, що колишній глава АП Литвин є підбурювачем до здійснення злочину проти Георгія Гонгадзе, що вилилося в організацію викрадення, яке призвело до його смерті. ТСК одноголосно кваліфікувала дії Литвина як такі, що мають ознаки злочину, передбаченого ст. 27 і ч. 3 ст. 146 ККУ... Дії президента Кучми ТСК одноголосно кваліфікувала як дії організатора викрадення. Організатором нижчого рівня, який виконував накази Кучми, був покійний Кравченко. ТСК дійшла висновку, що екс-голова СБУ Леонід Деркач також причетний до злочину проти Георгія Гонгадзе, і кваліфікувала його дії як підбурювача... (Очевидно, «кваліфікувати дії» та визначати ступінь провини тієї чи іншої особи в демократичній державі має право все ж таки лише суд. — Авт. ) Комісія одноголосно рекомендувала генпрокурору порушити кримінальну справу проти цих осіб за ст. 27 і ч. 3 ст. 146 ККУ, тобто організація та підбурювання до викрадення Гонгадзе, здійсненого групою осіб за попередньою змовою, що призвело до важких наслідків. Усі рішення комісії, всі зібрані докази та матеріали були відправлені у вересні 2002 року генпрокурору Піскуну. Такі ж висновки повторно відправлені 3 березня 2003 року колишньому генпрокурору Васильєву. Кримінально-процесуальний кодекс передбачає, що, коли відправляють такі документи, відповідні органи зобов’язані протягом 10-денного терміну або відмовити в порушенні справи у зв’язку з відсутністю складу злочину, або винести постанову про порушення справи проти цих осіб. Минуло понад три роки, донині не винесена ця постанова»...