Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Життя за «понятіями»

Корінні причини соціально- економічної стагнації України
04 листопада, 00:00
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня»

Національний господарський комплекс України, що формувався з колоніальної економіки УРСР, з самого початку нашої незалежності був неповним, з перевагою добувних та переробних галузей. Він успадкував усі негативні риси соціалістичної економіки, особливо в сфері оплати праці, набувши ряд нових негативних рис, притаманних дикому корупційному капіталізмові. Особливі негаразди стосувалися і стосуються оплати праці, трудових відносин працедавця і найманого працівника як у державному, так і приватному секторах, а це найбільше позначається на продуктивності та якості праці. У сучасному цивілізованому суспільстві найбільше значення має рівень оплати за вкладену трудівником працю у виробництво чи надані послуги. З поступом суспільства і економіки збільшується винагорода трудівникові за кількість і якість виконаної праці. У рабовласницькому суспільстві раб отримував 30% від вкладеної ним праці на рабовласника, у феодальному кріпак отримував 50% вартості виробленої ним продукції. У США робітник отримує до 75% з кожного долара за прибуток з його праці, а держава і працедавець лише 25%. У покійному СРСР цей показник становив 5 — 20%, в колгоспно-радгоспному АПК — 0 — 5%. Основна ж кількість прибутків надходила у так званий суспільний фонд споживання, який використовувався на будівництво житла, охорону здоров’я, освіту тощо. Але левова частка цього спільного багатства діставалась партійним, кадебістським та радянським бонзам, простим же громадянам припадала дрібка. Рядовий совок отримував житло після стояння в черзі 15 — 20 років, начальству воно надавалось негайно. Керівні кадри отримували якісні продукти харчування і дефіцитні промислові товари у спеціальних розподільниках, а прості громадяни купували їх, вистоюючи кілометрові черги, або діставали «по блату». Це й стало найважливішою причиною спонтанного розвалу імперії зла.

В незалежній Україні рівень винагороди трудівника за його працю становить 12 — 16%, в окремих випадках, у деяких високотехнологічних галузях — 30% і навіть дещо більше. Левова частка прибутку осідає в кишенях олігархів, продажних чиновників і депутатів, які за дуже короткий час стали мільйонерами та мільярдерами. Ці нувориші хочуть отримати все і негайно. За свідченням преси, вартість одного квадратного метра житла в Києві обходиться власникам будівельних фірм у $300, а продають вони його за $1500 і більше. Тобто чистий прибуток становить 500% і більше. Такого розміру надприбутки мають власники мереж стільникового зв’язку та інші підприємці з привілейованих кланів. Надмірно швидке збагачення купки олігархів, переважно чужинців, привело до глибокого соціального розшарування українського суспільства, зростання соціальної та міжнаціональної напруги, гальмування соціально-економічного поступу. Тонкий соціальний прошарок олігархів, які здебільшого вийшли з більшовицьких апаратників і зрослися, вірніше, влилися в кримінальний бізнес, веде надто розкішний спосіб життя, будує собі замки і розкішні вілли, купує дорогі іномарки, інші предмети розкоші. Наші працедавці, як державні, так і приватні, намагаються, як це було в гірші радянські часи, обманути або обійти основні економічні закони. Один з них стверджує, що якщо працівник отримує винагороду менш як 50% від обсягу вкладеної ним праці, то перестає бути зацікавленим у якості та продуктивності праці, намагається більше «сачкувати», працювати наліво, красти, псувати обладнання тощо. Збіднілі громадяни, яким важко вижити на мізерну зарплату, вимушені шукати працю за рубежами рідної країни. Таких трудових мігрантів нараховують до п’яти-шести мільйонів осіб, їх виїзд на заробітки призводить до розлучення сімей, появи сотень тисяч безпритульних сиріт при живих батьках, значного зменшення природного приросту населення держави. Якби понад 50% вартості виробленого трудівником прибутку йшло на оплату його праці, то заробітна плата в державі зросла б у декілька разів, не було б таких жадібних олігархів, відпала б причина виїзду мільйонів українців на заробітки в чужі краї. Та це станеться лише тоді, коли в Україні буде справжня демократична українська влада.

Справжнім гальмом для формування ринкового народногосподарського комплексу є таке ганебне явище, як тіньова економіка. У перші роки незалежності вона допомагала країні наситити споживчий ринок завезеними з-за кордону, переважно контрабандними, товарами, забезпечити багатьох громадян роботою. Але на сучасному етапі вона вже виконує негативну як соціальну, так і економічну та політичну роль. Згідно з різними офіційними джерелами, у тіні знаходиться до 50 — 54% національного господарства, а це зменшує надходження у державний бюджет, різні соціальні фонди, зокрема пенсійний, більш ніж у два рази. Тіньова господарська діяльність зрощується з криміналом, сприяє протизаконним фінансовим операціям, витіканню національного капіталу в офшорні зони. Громадяни, зайняті в тіньовому секторі економіки, позбавлені права на легальну державну пенсію, ряд соціальних пільг і послуг. Високий рівень тінізації національного господарства шкодить іміджу держави на світовій арені, входженню її в міжнародні організації, залученню іноземних інвестицій. Тіньова економічна діяльність також поглиблює соціальну диференціацію, формуванню прошарку тіньових баронів, статки яких сягають рівня офіційних олігархів.

Можливо, найвагомішою і найбільш трагічною для нації причиною сучасного плачевного стану національного господарства був геноцид українського селянства, ліквідація його як носія всіх рис українства. Московські колонізатори, крім фізичної ліквідації найкращих сільських господарів, зруйнували підвалини власне українського сільського господарства — приватного землероба-власника. Разом з печінками та нирками в нього відбили любов до праці, до рідної землі. Десятиліття колгоспно-радгоспного рабства перервали естафету розвитку українського землеробства і тваринництва, яке безперервно тривало з часів трипілля. Тепер відновити вправного українського господаря дуже важко, а особливо не зробивши його абсолютним власником його землі, чому так противляться соціалісти і комуністи. Вони намагаються на український грунт перенести невластиву нам російську общину, але перш за все передати землю «червоним баронам», колишнім керівникам агропромислового комплексу. Адже вже зараз вони скупили за безцінь у зубожілих власників наділів їхні сертифікати і чекають часу знесення мораторію на продаж землі, щоб стати законними її власниками.

А земля є найбільшим національним надбанням українців. У нашій державі лише орний клин становить понад 33 мільйони гектарів родючих земель, переважно чорноземів, а ще землі садів та виноградників, городів селян і міщан, лісові землі, землі під населеними пунктами та промисловими підприємствами і дорогами тощо. Якщо оцінити всі ці землі за європейськими цінами, то її вартість наближається до одного мільярда доларів США. Для довідки, один га землі в Нідерландах становить $43 тисячі, а поливної землі в околицях столиці Йорданії сягає $5 мільйонів (!). І таке величезне національне багатство не працює на державу, на українське село, на українського господаря. І завдячувати за це ми повинні соціалістам і комуністам, різним зайдам, які ще до сьогодні правлять нашою державою і її національним господарством.

Несформованість громадянського суспільства, низька активність територіальних громад та недостатність влади в органів місцевого самоврядування породжують пасивність та інертність базових органів влади, не сприяють ініціативі та соціально-економічному поступу на рівні сіл, міст, районів та областей. Недосконала фіскальна політика, розподіл податкових надходжень на державний (80%) та місцевий (20%) бюджети породжують ряд негативних процесів. Територіальні громади задовольняються мізерними надходженнями з місцевого бюджету, а з загальнодержавного бюджету отримують обсяги субвенцій та допомоги залежно від мистецтва вибивати ці кошти у центрі, наявності власного лобі в уряді та парламенті. Власне, бюджетні кошти в умовах поголовної корупції, продажності та необов’язковості чиновників є найбільшим джерелом для зловживання і крадіжок. Гроші на шляху від територіальних громад у центр і назад, мають властивість «прилипати» до рук нечесних і продажних чиновників. Особливо це стосується ПДВ, злочинних схем його відшкодування при експорті вітчизняної продукції. Виникає питання, чому при виконанні державного бюджету на 102 — 105% цілий ряд державних програм та відомств фінансуються лише на 30 — 50%?

Великою, поки що нездоланною, перешкодою на шляху до євроатлантичної інтеграції є правова анархія, життя не за законом, а за «понятіями». Цей рудимент, внесений в українське суспільство московськими правителями, заважає формувати європейські цінності, нормальному спілкуванню з іноземцями. Країна живе за якимись надзаконними чи позазаконними правилами, встановленими чиновниками та кримінальними авторитетами. Чиновники, в іпостасі державного рекету, організований тіньовий рекет, як кровососні паразити, витягують кошти з громадян, державних підприємств і організацій, в першу чергу, з приватного малого та середнього бізнесу, якому не дають змоги зіп’ястися на прямі ноги. А цей бізнес властиво є основою основ ринкової економіки, джерелом надходжень до державного та місцевого бюджетів, реальною можливістю подолання безробіття. Несформованість середнього класу є основною причиною політичної та соціально-економічної нестабільності в державі.

Ще одним загальнонаціональним лихом є інститут пільг, який збагачує заможних і робить жебраками бідних. Років чотири тому тодішній президент Л. Кучма в телеінтерв’ю стверджував, що пільги коштують державі 180 мільярдів гривень при тодішньому бюджеті приблизно в 60 мільярдів. Йдеться не про пільги пенсіонерам, проїзді в електричках, трамваях чи тролейбусах, субсидії для бідних, які не в змозі самотужки оплатити комунальні послуги, чи лікування чорнобильців. Йдеться про величезні податкові та інші пільги гігантам індустрії, експортерам промислової та сільськогосподарської продукції, тим кланам і фінансовим та промисловим групам, які через своїх міністрів і депутатів контролюють економіку та фінансові потоки в країні. Пільги, різні надбавки, часто курйозні, депутатам, міністрам, керівникам державних адміністрацій, іншим «заслуженим» людям сягають непристойних астрономічних висот, як і їхні пенсії та різні доплати і виплати на лікування та при виході на «заслужену» пенсію. І все це — з державного бюджету, і все це за криваві, скроплені сльозами і потом гривні простих, не «заслужених» і не «народних» малих українців.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати