«Це не кінець, це продовження боротьби...»

Ну що ж, більшість європейських делегацій у Парламентській асамблеї Ради Європи таки пішли на зговір з Кремлем, закривши очі на європейські цінності, суть самої організації, а головне — злочини Росії, і ухвалила резолюцію про зміну санкційного механізму, у якій запросили російську делегацію повернутися до роботи в ПАРЄ без обмежень права голосу. Те, що відбулося в Страсбурзі в ніч з 24 на 25 червня в історії цієї організації ще не було.  

Річ у тім, що ухвалене рішення принципово змінює санкційний механізм. До регламенту додається норма, яка скасовує право ПАРЄ накладати ключові санкції на будь-яку національну делегацію, зокрема й Росію. Асамблея більше не зможе обмежувати право голосу, право виступу, право участі та голосування у комітетах асамблеї — попри порушення, яких припустилася держава та її депутати. Ба більше, окрема норма рішення дає можливість Росії подати список своєї делегації посеред сесії, хоча за статутом делегація подається лише перед початком першої сесії року.

Отже, за резолюцію проголосувало 118 депутатів, 62 проти, 10 утрималися. Жодного голосу «за» не дали делегати України, а також Грузії, Латвії, Литви та Естонії. Проти проголосували більшість делегатів з Польщі, Великої Британії та Швеції. А от підтримали резолюцію ПАРЄ більшість присутніх у залі делегатів з Австрії, Андорри, Азербайджану, Кіпру, Іспанії, Ісландії, Ірландії, Італії, Норвегії, Португалії, Словаччини, Сербії, Сан-Марино і Туреччини, Франції. Частково повернення росіян підтримали члени делегацій з Вірменії, Бельгії, Швейцарії, Чехії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Хорватії, Ліхтенштейну, Молдови, Румунії та Нідерландів.

Пояснити рішення ПАРЄ захистом прав людини і громадянина, цінностями демократії чи заохочення Росії до зміни поведінки, звичайно, не можна. Це абсолютно цинічне, меркантильне, слабке та єзуїтське рішення Ради Європи. Воно демонструє, що право сили в світовій політиці має більшу вагу і значення, ніж сила права. Як в Україні сприйняли цю звістку? Деяка реакція з ФБ.

«Ось ця істерика — це просто квінтесенція того, наскільки спотвореним і штучно накачаним був наш інформаційний простір останні кілька років, — пише аналітик-міжнародник Ілія Куса. — Понад 1,5 року європейці обговорювали можливість повернення РФ в ПАРЄ, і тут раптом вони це зробили. От несподіванка! Кілька років у нас була суцільна «перемога», а Росія програвала по всіх фронтах, попутно мало не розвалившись від дії санкцій. Чудо їх врятувало. П’ять років поспіль у нас ледь не боготворили західні цінності, моральність і вищу справедливість їх політики, на всіх парах прагнучи увійти в цей закритий елітний європейський клуб. При цьому, всім начхати було на те, як насправді Європа діяла в інших регіонах світу і як вона змінювалася останні п’ять років. Виявляється, діра в бюджеті і закулісні договорняки в умовах кризи старого порядку і самого ЄС більше хвилюють європейців, ніж безапеляційно підтримка України, яка за 5 років нічого їм не запропонувала...».

«Парламентська асамблея Ради Європи точно не є ключовою інституцією в європейській архітектурі безпеки, але повернення російської делегації туди матиме далекосяжні наслідки для європейської безпеки і української зовнішньої політики, — вважає голова правління МЦПД Василь Філіпчук. Це рішення, попри маргінальний практичний вплив присутності російської делегації в ПА РЄ, має величезне символічне значення і саме з нього може розпочатись перегляд санкційного режиму щодо РФ і повернення до business as usual з Москвою. Хоча цього можна — і потрібно — було уникнути...».

«Старого світового порядку більше не існує. Голосування в ПАРЄ — не перший і не останній провісник нової реальності та нових геополітичних альянсів, пише політолог Михайло Басараб. — Інцидент у ПАРЄ тривожно сигналізує про ситуацію не в Раді Європи, а в ЄС і НАТО. Ось про що насправді свідчить ця подія. Погляньте, хто голосував разом з Україною. Три балтійські держави, шведи, поляки, грузини і британці. Це природна взаємодія країн, які безпосередньо межують з Росією. Усіх нас об’єднує відчуття однієї загрози, яка чомусь не бентежить всю іншу Європу. Ось де природній альянс. Додаємо сюди Великобританію, а фактично США, і отримуємо симпатичний та цілком органічний блок держав, виправданий справжніми потребами реальності. Умовне «ПАРЄ» відходить у минуле. Час творити міжпарламентські асамблеї та інші конструкції міждержавної кооперації з природними союзниками, яким не треба доводити, чому Росія — це абсолютне зло. У непевні часи тримаються купи і живуть лише ті альянси, які засновані не на зрадливих деклараціях про цінності, а на усвідомленні спільних загроз».

Які кроки у відповідь може зробити Україна в даній ситуації?

«Ми спробуємо влаштувати виклик російській делегації і не допустити отримання нею повноважень у Раді Європі, — заявила перший заступник голови Верховної Ради України, член української делегації в ПАРЄ Ірина Геращенко. — Але очевидно, що якщо Рада Європи стала на шлях самознищення, то ми не будемо брати в ній участь. Після повернення до Києва ми будемо вимагати зустрічі з новим українським Президентом, який насправді ніяк не відреагував на наші пропозиції зустрітися та узгодити позиції напередодні червневої сесії. Ми всією делегацією будемо вимагати цієї зустрічі».

Певну слабку реакцію нового Президента Володимира Зеленського, який написав у ФБ, що «...розчарований... шкода, що наші європейські партнери нас не почули та вчинили інакше...», компенсував міністр закордонних справ Павло Клімкін: «1. Проблема аж зовсім не у самому факті повернення російської делегації до ПАРЄ — це радше символіка. Реальна проблема у тому, що це поштовх до створення нової нормальності у відносинах з РФ. 2. За цю нормальність виступає добра половина, а то й більше європейських країн та політиків. Маємо говорити з ними прямо і відверто — частка відповідальності за занепад Ради Європи лягає на них. Реальні, а не символічні, виклики з’являться ж тоді, коли ці країни та політики намагатимуться вирішувати питання Донбасу та енергетичної незалежності, наприклад, газового транзиту, за наш рахунок. І це ризикуємо відчути вже одразу після парламентських виборів. 3. Багато хто підкреслює значення фінансового фактору в поверненні РФ до ПАРЄ. Це суттєво, але не визначально. 4. Рішення про повернення російської делегації до ПАРЄ було прийняте до (!) президентських виборів в Україні. Воно назрівало і було б ухвалено за будь-якого розвитку політичної ситуації в Україні. Річ не у розподілі відповідальності, яку я, до речі, з себе також не знімаю. Це все не про Порошенка, Зеленського, чи когось іншого. Це наша спільна проблема. 5. ...Призупинення участі в ПАРЄ — цілком логічний крок. Але не назавжди, аби не віддавати РЄ на поталу Росії та її друзям. Куди складніше, власне, з Радою Європи — це наш юридичний і людський обов’язок брати участь у її механізмах захисту прав людини. Хоч арсенал цих механізмів далеко не ідеальний, але важливий. У всьому іншому РЄ втратила нашу довіру, і відновити її буде надзвичайно складно. Тому відкликаємо нашого Посла при РЄ для консультацій...».

«Як правильно пережити поразку? — ставить питання у «Фейсбуці» головний редактор газети «День» Лариса Івшина і відповідає, — Не «роз’ятрювати» рану. Все холоднокровно обдумати, і звичайно, (!) подякувати нашій команді у Страсбурзі і найперше — союзникам...! На щастя, вони в нас ще є. До речі, тепер ми побачили якою буде Європа без Британії. Є невеликий позитив ситуації — жорстока школа політичного реалізму. Альтернатива невелика, пам’ятаєте я писала: змінитись або розчинитись..? Так от — обов’язково змінитись! Повернутись до сили України-Русі, згадати, що були не лише колонією, а й надпотугою, зміцнювати ідентичність і займатись модернізацією. І пам’ятати — найкращий вияв патріотизму — професійність!».

«ДЛЯ КРЕМЛЯ ЦЕ ОЗНАЧАЄ ЛИШЕ ОДНЕ: СЛАБКІСТЬ І ПОРАЗКА ЄВРОПИ»

Микола ПОЛОЗОВ, російський адвокат:

— Останнім часом в Україні модне слово — «реванш». І ось повернення російської делегації без виконання будь-яких зобов’язань, накладених резолюціями ПАРЕ, зокрема останньої січневої резолюції про негайне звільнення полонених військових українських моряків, інакше як реваншем Кремля назвати не можна.

Я ще зрозумів би, якби повернення Росії було обумовлене якоюсь дорожньою мапою, можливо, поступками гуманітарного порядку, звільненням такої-то кількості громадян України, які утримуються в російських в’язницях. Замість цього ми бачимо, що російська делегація повертається з тріумфом. Для Кремля це означає лише одне: слабкість і поразка Європи.

Це означає — беззастережну капітуляцію європейських інституцій, які упродовж тривалого часу вчили нас прав людини і демократії. Сприймати це як початок діалогу в Москві не будуть, це сприйматиметься виключно як поразка. А на правах переможця — можна грабувати три дні. А може, й довше.

Тому всі ці негативні тенденції, які ми спостерігали з боку російської влади, пов’язані і з репресіями в окупованому Криму щодо кримських татар, і з захопленням нових заручників, і з абсолютно меркантильним підходом до взаємодії з зовнішнім світом, означає, що Європа фактично дає карт-бланш Путіну на продовження всього цього.

Це означає, що підтримка, яка на словах обіцялася Україні з боку Заходу, є пшиком. І що Україна тепер змушена наодинці в центрі Європи, де була колиска прав людини і демократичних цінностей, відстоювати ці демократичні цінності всупереч позиції більшості європейських делегатів у ПАРЕ. Це дуже сумно і ні до чого хорошого не приведе. Ці люди не вчаться на помилках історії, допущених раніше, а політика заспокоєння агресора ніколи не приводила до позитивного результату.

Російська влада зробить усе, щоб до складу делегацій включити якомога більше депутатів Держдуми, які перебувають під персональними санкціями. Я не виключаю, що до Страсбурга можуть привести і Наталю Поклонську або когось із подібних персонажів.

Попри заяви Кремля, що санкції їм не страшні, звичайно, вони завдавали збитків, але нічне рішення ПАРЕ може послужити прологом як до здачі інтересів України, так і можливого визнання окупації Криму.

Думка про те, що коли Росію не утримувати в складі Ради Європи, не обкласти її міжнародними інституціями, зокрема Європейського суду з прав людини, то вона взагалі зірветься з ланцюга і здійснюватиме якісь страшні вчинки. Хоча, на мій погляд, вона і так уже творить страшні речі, лише за останні п’ять років — захоплення території сусідніх держав, убивство понад 10 тисяч громадян братського, як вони стверджують, народу, понад сотня політв’язнів і військовополонених. Усі ці європейські інституції не змогли стримати Росію, то чому повернення російської делегації якимось чином ефективно позначиться на виконанні рішень того ж Європейського суду з прав людини. Адже російський суд ухвалив рішення, що вони можуть вибірково підходити до вирішення ЄСПЛ. І практика свідчить, що будь-які рішення ЄСПЛ не виконуються.

«УКРАЇНА НЕ ПОВИННА ВТРАЧАТИ ЖОДНОГО МІЖНАРОДНОГО МАЙДАНЧИКА ДЛЯ ВІДСТОЮВАННЯ СВОЇХ ІНТЕРЕСІВ»

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Центру «Нова Європа»:

— Причин такого результату голосування існує чимало: і прагнення країн Європи до вирішення складних питань із захисту прав людини через діалог, а не покарання; і симпатії окремих європейських політиків до Росії; і егоїзм певної частини політиків, які представляють країни з некращими демократичними традиціями, а тому самі могли б опинитися на підсанкційній лаві... У кожного з політиків, вочевидь, були різні мотиви — не всі з таких діячів готові будуть сказати про правдиві причини.

Найбільша при цьому проблема, як на мене, полягає в згубній і катастрофічній звичці — значна частина європейського політикуму втратила відчуття гостроти загроз, пов’язаних із тим, що Росія систематично порушує міжнародне право. До російської зневаги, агресії звикли! Більшість європейських політиків не відчувають серйозності наслідків свого голосування. Російський політикум ніколи не приховував свого скепсису до Ради Європи, до Парламентської Асамблеї Ради Європи, до рішень Європейського суду з прав людини... Для Росії ці дні — момент тріумфу, доказ слабкості інституцій, покликаних захищати міжнародне право.

— Які дії необхідно вживати Україні в подальшому? І як оціните можливість виходу України з ПАРЄ?

— Україна не повинна втрачати жодного міжнародного майданчика для відстоювання своїх інтересів. Я розумію логіку й аргументи тих, хто вважає, що Україна повинна найжорсткішим чином відреагувати на рішення в ПАРЄ. Призупинення діяльності української делегації в Асамблеї може стати символічним нагадуванням іншим політикам про важливість цінностей і принципів. Водночас український політикум, дипломатія повинні активізувати свої зусилля з донесення причин такого рішення, аби знов не пішла вперед російська пропагандистська машина з меседжем: погляньте, це ж українці не готові до діалогу, піддаються миттєвим імпульсам...

— Як надалі варто об’єднуватися країнам, які розуміють загрозу Росії, та що робити, щоб протистояти її впливу?

— Голосування в ПАРЄ має бути також стимулом для українських політиків більше уваги приділяти міжпарламентським зв’язкам — діалогу депутатів Верховної Ради України та колег із законодавчих органів Європи. Російські політики, дипломатія завжди робили акцент на встановленні дружнього контакту з депутатами в інших країнах. Нинішній склад парламенту робив чимало для налагодження дружнього спілкування з німцями, британцями... Я поставив би високі оцінки багатьом українським депутатам за такі зусилля. У підсумку ми побачили налаштованість британських політиків на підтримку української позиції. Німецьке голосування — це привід для уважного аналізу зі сторони українського політикуму.

На жаль, наразі складно спрогнозувати, наскільки наступний парламент буде готовий до здійснення такої роботи. Комунікація політиків України з політиками західних країн має надзвичайне значення. Головне ж, про що маємо пам’ятати: голосування в ПАРЄ — це не кінець історії, це продовження боротьби... Західні санкції щодо Росії продовжують, Росію не поновлено в G7, західні лідери висловлюють свою солідарність із Україною. Чи так буде й надалі? Не бачу підстав наразі для зміни політики Заходу. Дуже багато залежить при цьому від грамотної зовнішньої політики України.

«Я ХОЧУ СКАЗАТИ УКРАЇНЦЯМ: ЗАЛИШАЙТЕСЯ, МИ БУДЕМО РАЗОМ БОРОТИСЯ ЗА ТЕ, ЩОБ ЦЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛА ЗА ПРАВИЛАМИ»

Ян ЛIДДЕЛЛ-ГРЕЙНЕР, президент групи Європейських консерваторів, Велика Британія:

— Ми, як група і британські парламентарі, виступали за повернення Росії до ПАРЄ, але за правилами, які ця організація встановила 70 років. На жаль, часи змінились і я можу сказати, що не на краще. Ця організація несподівано дізналася, що не може вижити без грошей із Російської Федерації. Йдеться про приблизно 70 млн євро. Якщо вони не заплатять до кінця року, то ця заборгованість РФ становитиме 100 млн євро.

Це переконливий аргумент, оскільки в цій організації зайнято 2500 тис. працівників. І останні роки ми розуміли, що не можемо так функціонувати далі. Нам треба скоротити кількість працівників та змінити спосіб, у який ми діємо. Перед нинішнім і попереднім президентами ПАРЄ постало питання — отримати кошти, тому вони вирішили змінити правила. Але зі свого боку РФ дала зрозуміти, що вони очікують повернення своєї делегації на своїх умовах. І якщо ви подивитись на перелік вимог, згідно з якими росіяни можуть повернутися в ПАРЄ, то Рада Європа фактично дала їм все, що могла.

Але якщо хтось хоче повернення делегацій, то це має відбуватись на умовах, на які ми погоджуємось. Бо виходить так, що Рада Європа зацікавлена в поверненні росіян за будь-яку ціну, адже ми потребуємо їхніх грошей. А гроші, як ми знаємо, корумпують людей.

Минулої ночі моя група і багато членів ПАРЄ вирішили, що ми маємо заявити людям, що зараз відбувається абсолютна зміна функціонування ПАРЄ. І боюсь що за нинішнього президента Ліліан Марі Паск’е це місце перетвориться на форум дешевих розмов. Це місце має бути палацом демократії, а воно стало місцем- посміховиськом.

Так, ПАРЄ схвалила повноваження російської делегації на підставі трьох причин. Але мені незрозуміло, як без акредитації, отримання повноважень, російській делегації одразу дозволили тут виступати.

Головне питання сьогодні — це те, що майбутнє Ради Європи перебуває під загрозою. Ця організація отримає імідж, що її функціонування залежить від країни, яка порушує норми міжнародного права і не виконує резолюції ПАРЄ. Ба більше, це голосування показало, що Росія буде диктувати, що й як має робити Рада Європи. І мене дивує, що нідерландський депутат Тіні Кокс узяв собі за місію зробити те, що батьки-засновники заявили не робити, не змінювати правила, усупереч бажанню багатьох, я маю на увазі населення Європи.

Тому я стурбований, що майбутнє цієї організації буде зовсім іншим, ніж це було досі. Ця організація не має прав на існування, в порівнянні з ООН, чи іншими організаціями. Вона, згідно з задумом, забезпечує своє фінансування, надає своїх представників і пропонує свої ідеї, але з’ясувалося, що ці ідеї були корумповані.

Що стосується рішення української делегації призупинити діяльність у ПАРЄ, я хочу сказати таке: дуже легко вийти, але значно важче буде повернутися. Я хочу сказати українцям: залишайтеся, ми будемо разом боротися за те, щоб ця організація діяла за правилами, а не змінювала правила. І те, що сталося, голосування щодо цієї резолюції, це меседж, що ми маємо значну стурбованість щодо майбутньої легітимності ПАРЄ.

«ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕЛЕГАЦІЇ РУБІКОН ПЕРЕЙДЕНО — ЦЕ ВЖЕ ІНША РАДА ЄВРОПИ ТА ІНША ПАРЄ»

Володимир ОГРИЗКО, керівник Центру дослідження Росії, міністр закордонних справ України (2007—2009 рр.):

— Причина такого результату голосування полягає в тому, що в сьогоднішній Європі цінності насправді не є цінністю. Так само, мені здається, що для Заходу російський чинник залишається важливішим, ніж те, що ми називаємо проблемою російської агресії.

Це голосування продемонструвало, що для Заходу псевдотеза про те, що треба захищати російських громадян значно важливіша за цінності, на яких базується Рада Європи. Я вважаю це псевдотезою, тому що насправді саме росіяни обирають собі владу, яка їх потім пригноблює, і таким чином вони несуть відповідальність за ту владу, яку вони обирають і яка потім чинить насильство, зокрема й над ними самими. Тому розмови про те, що ПАРЄ і Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) залишаються єдиними механізмами, де російські громадяни можуть знайти собі захист, є фальшивими. До речі, щодо рішення ЄСПЛ: відповідно до нещодавніх змін до законодавства, в Росії будуть розглядати рішення ЄСПЛ лише в разі, якщо в Москві визнають, що вони можуть бути розглянуті. Оскільки Росія, «как великая страна», ігнорує все те, що приймають міжнародні світові організації, то можна з великою вірогідністю сказати, що, на превеликий жаль, жодних рішень, які б захищали росіян, російська так звана Феміда не допустить. Тому з боку Європи це просто виправдання своєї безпринципної позиції.

Вважаю, що від сьогоднішнього дня є вже інша Рада Європи та інше ПАРЄ. Рубікон було перейдено вчора вночі. Це означає, що для нас, як для країни, яка щонайменше, вірила в цінності ПАРЄ, сьогодні наступає період необхідності переосмислення нашої участі в цій структурі, доцільності перебування в ній і взагалі того, що ця структура може реально принести Україні.

— Як ви ставитеся до можливості виходу України з ПАРЄ? Чи варто це робити?

— Ми повинні ставити питання про аналіз цієї ситуації: чому так сталося, робити з цього висновки. На мою думку, після останньої зимової сесії ПАРЄ, коли Росії в черговий раз показали на двері, наша дипломатія, зокрема й парламентський напрям, дещо заспокоїлися, і вважали, що все вже зроблено і проблем немає. Росія вміло грала, навіть робила голосні заяви про те, що взагалі збирається вийти з Ради Європи — лише для того, щоб приспати нашу пильність, а з другого боку — спровокувати псевдодемократичну активність серед її вірних друзів, зокрема французів і німців, які вже давно не можуть собі уявити, як можна жити без Росії, хоча вона є загрозою для них самих.

Тому нам потрібно подумати, як вести справу з парламентами тих країн, делегації яких одноголосно голосували. Хоча, звичайно, слід розуміти, що це не весь парламент, а лише його окремі представники. Думаю, нам треба подумати над тим, як реагувати на цих конкретних депутатів, які натискали не стільки проросійську, скільки антиукраїнську кнопку. Нам треба подумати, чи варто нам продовжувати участь у органах Ради Європи та ПАРЄ і чи не варто призупинити свою діяльність у цій структурі, доки там не почнуть думати: якщо Україна та інші країни таким чином реагують на те, що відбувається, значить, мабуть, щось неправильно в нашому королівстві.

Найгірше було б, якби Україна проковтнула та промовчала. Тоді об нас почнуть реально витирати ноги. І я дуже хотів би, щоб наша влада це дуже чітко та ясно зрозуміла і були відповідні рішення. Інакше нам у цій Раді Європи та ПАРЄ справді робити буде нічого, адже це означатиме, що агресору дали карт-бланш на нові грубі порушення прав людини, нові військові злочини. 

— Що варто робити нам і країнам, які також розуміють загрозу РФ, щоб протистояти її впливу?

— Насамперед нам треба ставати сильнішими. Я казав і продовжую наполягати на тому, що Україна повинна мати потужний ракетний щит, який би забезпечив захист України, і це цілком реально та можливо.

Відносно наших партнерів, які все розуміють, нам треба ще голосніше говорити про злочини Росії. Нам треба не зменшувати, а збільшувати нашу дипломатичну активність у всіх столицях, особливо там, де ми відчуваємо, що Putinversteher (термін, який означає тих, хто з розумінням ставиться до Путіна. — Ред.) піднімають голову та впливають на прийняття рішень. Нам треба пояснювати, що насправді йдеться не про Україну, а про розвал європейської єдності, ЄС і різке послаблення НАТО. А це вже матиме дуже негативні наслідки для самої Європи. Лише таким чином ми можемо сприяти зміні позиції, яка сьогодні виглядає просто ганебно.

Це можна порівняти з мюнхенським «днем сорому Європи», наслідком якого стала величезна трагедія. Говорив і ще раз повторю: Росія не бачить слабких, вона вважає це сміттям, яке треба прибрати з дороги. Сьогодні Росія отримала запрошення прибрати це сміття, і варіанти такого прибирання можуть бути дуже кривавими. У Європі поки що цього не хочуть розуміти і заколисують себе якимись абсолютно безглуздими ідеями про те, що Росія колись виправиться. Вона не виправиться, її треба виправляти. У цьому полягає ключова різниця між розумінням того реального, що є в Росії, і тим, що є в головах наших західних псевдодемократій.

ГОЛОС IЗ «ФЕЙСБУКУ»