Несвяткові висновки

28 червня сучасній українській Конституції виповниться 22 роки. Хоча традиції українського конституціоналізму сягають глибокого коріння: «Руська правда» Ярослава Мудрого, «Повчання дітям» Володимира Мономаха (XI—XII стст.), Конституція Пилипа Орлика (1710 р.), відповідні документи часів УНР (1917—1920 рр.). Все ці історичні документи свідчать про те, що ми держава з давньою історією. Однак ця традиція була перервана загарбницькими війнами наших сусідів, головним чином Росії (триває досі) і програшем української аристократії. На наші землі прийшли «темні часи». Тому поки на іншому кінці світу, зокрема в США, люди гинули за Конституцію, в Україні люди були поневолені (спроби скинути іноземне ярмо були невдалими). Шанс з’явився після відновлення незалежності 1991 року. Але за ці роки жити за загальними правилами і законами ми так і не навчилися. Насамперед це стосується владної верхівки. Як показує новітня історія всі президенти прагнули змінити Конституцію «під себе», що не могло не підривати довіру і самих громадян до Основного закону. В таких умовах говорити про свято Дня Конституції, звичайно, можна, однак справжнім воно стане лише тоді, коли зникне формальність і з’явиться повага до законів. Напередодні Дня Конституції "День" поспілкувався з юристом-міжнародником, який нещодавно був призначений одним з аудиторів НАБУ, Володимиром Василенком.

«ВНАСЛІДОК СПРОБ КУЧМИ ПРИВЛАСНИТИ ДОДАТКОВІ ПОВНОВАЖЕННЯ СТАЛАСЬ ЕРОЗІЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПОРЯДКУ»

— Наскільки український політикум навчився жити за Конституцією?

— Я думаю, що владний політикум досі не навчився належним чином поважати норми Конституції та закони, які ґрунтуються на Конституції.

— До цього Україна фактично жила за Радянською Конституцією?

— Скажімо так, з 16 липня 1990-го року Україна почала жити за принципами Декларації про Державний суверенітет України та тими законами, які були ухвалені на її виконання. Водночас діяла Конституція Радянської України, до якої було внесено поправки і доповнення. Знов такі відповідно до духу і літери Декларації. В решті решт після відомої «конституційної ночі» 1996-го року була ухвалена Конституція незалежної України.

— Іноді можна почути, що Конституція була ухвалена завдяки Кучмі. Чи дійсно це так, адже є і інші думки, що Конституцію було ухвалено всупереч бажанням Кучми

— Вироблення тексту Конституції та його ухвалення було тривалим і складним процесом, в якому брали участь представники різних політичних сил, що діяли тоді у Верховній Раді. Нагадаю, що тоді націонал-демократи не мали більшості в парламенті. Цю більшість мали комуністи. Звичайно, Кучма намагався вплинути на перебіг конституційного процесу. Але останнє слово було за народними депутатами, які розробили і ухвалили збалансований і компромісний остаточний текст Конституції.

Висловлювались навіть думки, що українська Конституція одна з найкращих в Європі. На мій погляд, це перебільшення. Верховна Рада ухвалила прийнятну Конституцію, яка стала базою для утвердження, зміцнення і розвитку української незалежної національної державності.

У свій час Конституція України 1996-го року отримала позитивну оцінку Венеційської комісії. У висновку цієї комісії підкреслювалось: «В той час, як Конституція встановлює міцну виконавчу владу, керовану сильним Президентом, в її тексті передбачено систему стримувань і противаг, яка унеможливлює повернення до авторитаризму». З іншого боку у висновку зазначалось, що «низка положень Конституції залишаються незадовільними з юридичної точки зору». Зокрема вказувалось на відсутність загального положення, яке б чітко визначало характер співвідношення між повноваженнями Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів. У документі наголошувалось, що зазначені недоліки «мають політичні причини і можуть бути пояснені тим, що для прийняття Конституції необхідно було досягти політичного компромісу. Отже проваджуючи ці положення Конституції Україні слід враховувати Висновок Комісії, а також відповідні стандарти Ради Європи».

Ці та інші рекомендації Венеційської Комісії були співзвучні із досягнутим у процесі розробки Конституції порозумінням щодо необхідності ухвалення низки законів, спрямованих на деталізацію і уточнення конституційних положень з метою усунення прогалин та посилення механізму стримування і противаг у взаємодії Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів України.

В супереч сподіванням в Україні сталась ерозія конституційного порядку, внаслідок спроб Кучми привласнити собі додаткові повноваження.

—  Для цього зокрема він провів псевдореферендум 2000-го року.

— Вірно. Це робилось для того, щоб легітимізувати зосередження в своїх руках більше повноважень. На жаль, в подальшому кожний новий президент намагався змінити Конституцію під себе. Створювались конституційні комісії, розроблялись конституційні проекти. Але ні в суспільстві, ні серед політичних сил не було консенсусу для їхньої підтримки. На мою думку, Конституція 1996-го року є абсолютно придатним актом і на сьогодні. На його основі може нормально функціонувати держава, забезпечуючи потреби українського суспільства та українських громадян.

«ДИСКУСІЇ І ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Є ДЕСТРУКТИВНИМИ»

— Але перші серйозні зміни до Конституції внесли вже 2004-го року...

— Ці зміни суперечили вимогам Конституції. Вони були фактично спрямовані на зміну конституційного ладу у протиправний спосіб. Після перемоги Ющенка на президентських виборах, на мою думку, йому треба було відновити дію Конституції 1996-го року в її первинній редакції.

На жаль, кожен новий президент говорив, що йому не вистачає повноважень через вади Конституції. Але річ не в конституційних вадах, а в низькій якості української владної еліти, яка схильна до порушень принципів і приписів Конституції, що матеріалізується в ухваленні багатьох неякісних законів. У цьому зв’язку варто зауважити, що в Україні влада не здійснювала системно і послідовно україноцентричну внутрішню і зовнішню політику. Переважна більшість владної еліти не розуміла і досі не розуміє, що Україна як незалежна демократична і економічно потужна та політично міцна держава може існувати лише як українська Україна.

— Наступний етап — 2010 рік, коли Янукович через Конституційний суд повернув у дію варіант Основного Закону 1996-го року.

— Практично судді Конституційного суду, які своїм голосуванням підтримали запропоновані Януковичем зміни до Конституції, здійснили конституційний переворот. Це був злочин. Щодо них порушена кримінальна справа, яка, на жаль, не доведена до кінця. Але це також є одним із прикладів ставлення владної еліти до Основного закону.

— В 2014-му парламент знову повернув в дію зміни 2004-го, тобто форма правління знову стала парламентсько-президентською. Під час президентства Петра Порошенка в Конституцію також вносилися зміни. Чи не є це грою з вогнем під час війни?

— Звичайно. Я не знаю прикладів в історії, коли б Конституцію держави змінювали під час війни. Це абсолютно ненормальне явище.

— Поруч з нам потужні сусіди — Росія на чолі з Путіним, яка веде проти нас війну, Туреччина, де нещодавно свою владу закріпив Ердоган... А в Україні в цей час ведуться розмови про парламентську республіку. Чи реально при такі формі правління тримати оборону проти Росії і одночасно проводити реформи?

— Я з вами абсолютно згоден. На мою думку, дискусії і пропозиції щодо запровадження в Україні парламентської республіки є деструктивними. Сильна вертикаль влади вкрай невигідна ворогам України. Я зараз говорю не про владну сваволю, а саме про необхідність ефективної і сильної системи управління державою. Така система має врівноважуватись конституційними механізмами стримування і противаг та дієвим інститутом імпічменту. В світлі цього розмови про те, що президентська влада може призвести до диктатури не витримує критики. В США існує сильна президентська влада, але там немає диктатури. Прикладом ефективної і сильної системи управління також можуть бути багато розвинених європейських демократій, хоч там і не всюди президентська форма правління, зокрема це Франція, Великобританія та Німеччина.

«У НАШИХ СПЕЦИФІЧНИХ УМОВАХ МОЖНА І ТРЕБА ЗНАЙТИ МЕХАНІЗМИ, ЯКІ Б МАКСИМАЛЬНО МІНІМІЗУВАЛИ КОРУПЦІЮ»

— Чи не заважає фактор олігархії встановленню сильної системи управління?

— Безумовно заважає. Але, як правник, хочу запевнити, що навіть за існуючої Конституції в Україні можна встановити сильну вертикаль влади в демократичному розумінні цього терміну. Досить ухвалити низку законів, які б усунули прогалини і вади Конституції на що в свій час звернула увагу Венеційська комісія. Але для цього потрібні — державницьке мислення і політична воля.

Давайте звернемось до прикладів. Почалась російська збройна агресія. Хіба в Конституції України не записано, що треба давати відсіч будь-яким актам агресії? Були всі ознаки агресії ще в лютому 2014-го року. Хто заважав Турчинову, який виконував обов’язки Президента України, оголосити...

— Воєнний стан?

— Ні. Не воєнний стан, а стан війни. З правової точки зору треба відрізняти стан війни і воєнний стан. Стан війни передбачає режим негайної відсічі агресії. Сам факт нападу однієї держави на іншу автоматично породжує стан війни. Це об’єктивна реальність. Воєнний стан — інша справа. Парламент має затвердити воєнний стан. Це передбачає режим тимчасового обмеження прав і свобод громадян з тим, щоб підвищити здатність держави чинити опір і мобілізувати всі ресурси та можливості суспільства і держави для ефективної відсічі агресії.

— Але в 2014-му нова влада була зайнята іншим — з квотним принципом ділили портфелі.

— Насправді, ще задовго до цього українська влада проявила легковажність та безвідповідальність в оцінці поведінки Росії. Принципова помилка полягала в тому, що Росію вважали стратегічним партнером. На цьому будувалась зовнішня політика. А ще на тому, що у нас існував Будапештський меморандум. Хоча було зрозуміло, що Меморандум не передбачає створення дієвих механізмів гарантій безпеки України. Але після його підписання всі президенти України чомусь займались нищення Збройних сил, а не їхнім зміцненням.

— Вас нещодавно обрали аудитором НАБУ. Якою була ваша мотивація? В існуючих умовах цей орган може бути реально ефективним?

— Якби я не вірив, що цей орган може реально запрацювати, то очевидно, що я б не подавав заяву на участь в конкурсі. Особисто у мене існує бажання, щоб цей орган нормально і ефективно працював. В наших українських специфічних умовах можна і треба знайти механізми, які б максимально мінімізували корупцію. Чесно кажучи, вважаю практику запрошення на важливі офіційні посади іноземців хибною. Я не проти використання досвідчених іноземних фахівців. Але не треба принижувати нашу національну гідність і применшувати професіоналізм українських фахівців. Тим більше, у нас свої специфічні умови, і ми маємо самі знайти шляхи для вирішення проблем.

— Одні експерти кажуть — навіщо створюючи додатковий орган Антикорупційного суду, коли можна реформувати існуючу судову систему, яка б боролася з корупцією. А інші — вважають, що такий орган все-таки потрібний, бо в нинішніх умовах складно щось змінити. Ви як вважаєте?

— За нормального функціонування судової системи не треба нічого створювати окремо. Але у нас існують суди з вкрай корумпованими суддями. Хоч я особисто знаю багато нормальних і чесних суддів, які не беруть хабарів. Існуюча в Україні правоохоронна система поки що має серйозні дефекти. Тому сьогодні мають існувати спеціальні структури такі як НАБУ, САП, Антикорупційний суд. Це дійсно вимога часу. Але це вимога тимчасова до наведення ладу в українській правоохоронній системі.

«ІСНУЮЧІ ПОЗОВИ В МІЖНАРОДНИХ СУДАХ НЕ ПЕРЕДБАЧАЮТЬ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ РОСІЇ ЗА АКТ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ»

— Ви неодноразово говорили, що підготовкою позовів до міжнародних судів проти Росії як держави-агресора має займатись один державний орган. Але він досі не сформований. Тому і не дивно, що в цьому питанні ми маємо окремі позови окремих структур і відсутність комплексного підходу. Який може бути результат?

— Від наших урядовців різного рівня можна часто почути, що Україна захистить свої права в міжнародних судових інстанціях, які притягнуть Росію до відповідальності. Це чистої води популізм. В міжнародному праві існують чіткі норми відповідно до яких будь-який спір, який виникає між державами (в тому числі і спір, породжений актами агресії), може бути вирішений тоді, коли обидві сторони спору дають свою згоду на розгляд справи в міжнародному суді. Існуючі позви України в міжнародних судах не є позовами, які передбачають встановлення відповідальності Росії за акт збройної агресії проти України. Це позови, які в разі їх задоволення встановлять лише відповідальність Росії за порушення окремих конвенцій. Зокрема Конвенції про заборону фінансування тероризму, про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та Конвенції ООН про морське право.

Отже, для того, щоб розпочати процес реалізації відповідальності Росії за агресію, необхідно підготувати єдину консолідовану претензію і пред’явити її офіційно по дипломатичних каналах Росії. Підготовка такої претензії, в якій мають бути юридично оформлені всі факти агресії РФ проти України, підрахований весь обсяг шкоди і збитків, які зазнали Україна та її громадяни (як фізичні, так і юридичні особи), виокремленні міжнародні злочини, скоєні політичним та військовим керівництвом РФ, є складним питанням. Але його необхідно вирішити. Чотири роки тому я порушив питання про створення міжвідомчого координаційного органу такої консолідованої претензії до Росії. Нарешті в цьому році з ухваленням у січні  Закону «Про особливості державної політики про утвердження державного суверенітету» на Кабінет Міністрів України поклали обов’язок створення такого органу. Тепер необхідно наполягати, щоб такий орган був створений якомога скоріше.