Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Iсторія – річ куди складніша

або «Лікнеп» для 56 конгресменів
2 травня, 2018 - 19:12
КОНГРЕСМЕН РО ХАННА / ФОТО З САЙТА THEHILL.COM

«Абсолютно некваліфіковані і неграмотні ці пани. Особливо Ро Ханна. Він зараз «зірка» путінської преси, путінських медіа. Таке враження, що ця людина і кілька людей, які його оточують, ведуть гібридну війну з Україною», — так лаконічно оцінив дипломат, науковець і письменник Юрій Щербак у розмові на «Радіо Свобода» конгресменів-підписантів листа до Державного департаменту США, в якому ті висловили своє занепокоєння з приводу зростання фінансованого державою антисемітизму і заперечення Голокосту в Європі, зокрема в Україні та Польщі. Юрій Щербак дуже добре знає, про що говорить. Адже йдеться про недобру традицію американської демократії, яка полягає у лобіюванні — за великі гроші, ясна річ, — будь-яких замовників. «Можливо, вони запізнилися і готували цю всю справу перед приїздом Авакова, — додав Щербак. — Коли я був послом, обов’язково на візити реагували таким чином — нам викидали якусь «дохлу кішку» перед візитом президента чи того чи іншого міністра». Проте можливо й інше: цю «дохлу кішку» вкинули після візиту Авакова, щоб зірвати нові домовленості про допомогу Україні у відбитті російської агресії.

Утім, «винесімо за дужки» поточну політику та зазвичай добре оплачувану любов до Путіна. Детальніше звернімося до історії, на яку посилаються ці «абсолютно некваліфіковані і неграмотні пани». Це тим більш необхідно, що 57 конгресменів-підписантів показали себе невігласами не тільки стосовно української, а й власної історії. Але почнімо з історії української — звісно, у тісній сув’язі зі світовою і європейською історією.

Зокрема, у листі конгресменів стверджується, що українське законодавство «прославляє нацистських колабораціоністів та впроваджує кримінальне переслідування за заперечення їхнього героїзму». Конгресмени заявляють, що Україна прославляє «нацистських колабораціоністів Степана Бандеру, Романа Шухевича й Організацію українських націоналістів, а також Українську повстанську армію». Натомість «ці воєнізовані формування й окремі особи в деяких випадках співпрацювали з нацистами і несли відповідальність за вбивство тисяч євреїв, 70—100 тисяч поляків та інших етнічних меншин в період між 1941 і 1945 роками».

Спробуймо спокійно розібратися у всьому цьому.

По-перше, неправдою є те, що в Україні запроваджене кримінальне переслідування за заперечення героїзму тих, кого названо «нацистськими колабораціоністами». Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті, зазначає: «На відміну від польського закону, український закон не містить жодних санкцій, тим більше кримінальних санкцій, як у польському законі, до тих людей, які мають якусь іншу думку щодо УПА чи Голокосту. Свідченням тому є те, що уже три роки після ухвалення цього закону в Україні тривають дуже цікаві й бурхливі дискусії за участю істориків  — українських і закордонних, і політиків, і громадян».

По-друге, про яку ОУН ідеться? Адже на самому початку Другої світової війни вона розкололася на два недружніх одне до одного крила, ба більше: всередині обох цих крил існували істотно відмінні ідейні угруповання. Якщо мається на увазі ОУН під проводом Степана Бандери (або ОУН-б), то щодо її діяльності у матеріалах Нюрнберзького процесу є цікавий документ. Наведу його повністю.

«Айнзацкоманда с/5/ц/5/ О.И., 25 листопада 1941

Поліції безпеки і СД

— Kdo-Tgb № 124321/41

Зовнішнім постам: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця

Стосується: ОУН

(Рух Бандери)

Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Рейхскомісаріаті (Україна) з метою створити незалежну Україну. Всі функціонери (активісти) руху Бандери повинні бути негайно арештовані й після ґрунтовного допиту таємно страчені як грабіжники.

Протоколи допитів належить переслати в айнзацкоманду ц/5.

Цей лист має бути знищений командофюрером негайно після прочитання.

Підпис (нечіткий)

СС-оберштурмбанфюрер».

Ось такою насправді була ця «колаборація» станом на осінь 1941-го. А перед тим, улітку цього ж року й раніше? Так, колаборація така існувала. Так, окремі члени ОУН брали того літа участь у вбивствах євреїв й інших жителів окупованих нацистами територій. Але в ОУН-б, як засвідчили опубліковані Жанною Ковбою документи, не існувало єдності щодо «єврейського питання»; влітку 1941-го її лідери намагалася виробити певну тактику та стратегію. Втім, дуже скоро більшість керівництва організації заарештували нацисти і доправили до концтаборів, і ті учасники дискусій, які підтримували гітлерівську політику з цього «питання» (нагадаю, то було ще до Бабиного Яру та до рішення про тотальне нищення євреїв Європи), плином подій були «вилікувані» від своїх симпатій до «великого фюрера». Ну, а інші цих симпатій ніколи й не мали, дивлячись на Німеччину як на тимчасового союзника у боротьбі з більшовиками за незалежну Україну.

Принагідно нагадаю: Степан Бандера з 5 липня 1941 року перебував під домашнім арештом, а з 15 вересня — за ґратами центральної Берлінської тюрми. Натомість США мали дипломатичні відносини з Німеччиною, і невідомо ще, коли б офіційно вступили з нею у війну, якби Гітлер зопалу не оголосив їм війну 11 грудня 1941 року. Хоча де-факто Рузвельт всупереч ізоляціоністам і прихильникам Гітлера вже вів війну в Атлантиці проти німецьких підводних човнів; за наводкою з американського розвідувального літака був потоплений британцями новітній лінкор «Бісмарк», але нікуди правди не дінеш: Бандера — у Берліні за нацистськими ґратами, американське посольство — у тому ж Берліні, тільки у своїх зручних помешканнях... Хто ж тоді колабораціоніст? Тепер про Романа Шухевича. Так, він служив під егідою адмірала Канариса (противника нацизму, рятівника півтисячі євреїв й учасника змови проти Гітлера, за це страченого у 1945-му), так, він воював проти диверсійних загонів НКВД на території Білорусі у 1942-му, а потім спершу пішов у підпілля, затим очолив УПА. Колаборація? Так, була до кінця 1942-го. Проте чи все тут так просто? Згадаймо: Акт про капітуляцію нацистської Німеччини в Карлсгорсті від імені Франції засвідчив генерал де Тассіньї. Той генерал, який у 1940-42 роках служив маріонетковому режиму Віші (до речі, слово «колаборація» походить від collaborer, співпраця — назви офіційної політики цього режиму), потім виступив проти нацистів, потрапив за ґрати, втік до Голля й одержав від нього звання генерала армії та посаду командувача 1-ї французької армії. Мав американські медаль «За визначні заслуги» й орден «Легіон пошани». Між тим Адміністративний суд Франції визнав уряд Віші відповідальним за доправлення тисяч євреїв до німецьких концтаборів (всього за час існування цього уряду у табори смерті було відправлено понад 76 000 євреїв, хоча більшу частину з них відправили безпосередньо німецькі окупанти). Може, слід посмертно забрати нагороди у генерала де Тассіньї та вимагати дезавуювати його підпис під Актом про капітуляцію Німеччини, а заодно звинуватити ще й де Голля та всю Францію у глорифікації колабораціоністів? Ідеться-бо далеко не тільки про де Тассіньї — скажімо, командир полку «Нормандія-Німан» П’єр Пуйяд, по війні генерал і депутат парламенту, теж понад два роки служив режиму Віші...

І взагалі: під орудою Романа Шухевича 21—25 серпня 1943 року Третій Надзвичайний великий збір ОУН-б проголосив перехід організації на ідейні засади демократичного націоналізму. Нова програма передбачала соціальний захист громадян, 8-годинний робочий день, участь працівників в управлінні підприємством й отриманні прибутку, націоналізацію великої промисловості, розподіл колгоспної землі між селянськими господарствами. ОУН-б відмовилася від етнічної виключності, проголосила підтримку прав етнічних меншин, переорієнтувалася з гасла «Нація над усе!» на гасло «Воля народам і людині!», визнала право кожної нації на «вільне життя у своїй власній самостійній державі». А у 1948-му Шухевич підтримав новопосталу Державу Ізраїль у її боротьбі за права єврейського народу...

Перш ніж виносити безапеляційні присуди і наводити фантасмагоричні цифри, варто було би повчитися історії — і не на основі сумнівних джерел, «факти» до яких підкидав іще КҐБ, а на підставі вдумливих і ретельних досліджень. А на додачу докладати до всіх однакові мірки: і до українців, і до американців.

Так, тисячі українців справді брали участь у Голокості, вбиваючи євреїв. Але то були в абсолютній більшості колишні військовополонені та дезертири з Червоної армії, набрані нацистами до поліції. Проте виплекали їх не Бандера та Шухевич; їх виростили і призвичаїли до безжального нищення сотень тисяч людей за національною ознакою Сталін і партія більшовиків: згадаймо хоча б масові «національні операції НКВД» 1937—1938 років...

А тепер — один власне американський історичний сюжет (можна було б і більше, та цей надто вже красномовний).

Героєм XI Олімпійських Ігор 1936 року у Берліні став чорношкірий атлет зі США Джессі Овенс, який здобув чотири золотих медалі, тому інколи ці Ігри так і називають — «Олімпіада Джессі Овенса». Овенс став улюбленцем німецької публіки, хлопчики з Гітлерюгенда просили у нього автографи і ходили вслід за ним, а дами були в захваті від його джентльменського ставлення до своїх суперників. Потім Овенс говорив, що почувався у Німеччині краще, ніж на батьківщині: в Берліні він міг заходити у будь-який ресторан і їздити на транспорті нарівні з представниками «вищої арійської раси», чого у своїй рідній Алабамі він робити не міг, а якби й наважився, то виявився б — попри своє чемпіонство — повішеним на найближчому дереві. Ясні річ, такі розповіді сприяли зростанню симпатій до нацистів у США...

Нерідко згадують: Гітлера страшенно роздратували перемоги Овенса. Це так, але сам Овенс говорив, що розчарував його не Гітлер, а Рузвельт: президент США не надіслав телеграму чотириразовому чемпіону та не прийняв спортсмена у Білому домі після Олімпіади. Що ж, Рузвельта неважко зрозуміти: на черзі були президентські вибори, і вияв пошани до чорношкірого атлета міг забрати в нього чимало голосів. Але ж можна було прийняти Овенса й після виборів, чи не так?

І ще одна важлива деталь: у Берліні Овенс подружився з німецьким атлетом Лутцом Лонгом. У 1943 році Лонг, перебуваючи в армії, написав листа, в якому просив Овенса у разі його загибелі стати свідком на весіллі його сина Кая Лонга. У 1951-му Джессі Овенс виконав прохання загиблого друга, приїхавши до Німеччини, і виступив із промовою, в якій, зокрема, сказав: «У ці хвилини, я згадую насамперед свого великого суперника в олімпійській боротьбі, мого доброго товариша Лутца Лонга, якого безглузда війна вирвала з наших рядів». Тобто публічно, перед десятками тисяч людей, Овенс назвав війну з нацизмом, який зорганізував Голокост, «безглуздою». Чи вимагає хтось у США позбавити посмертно Овенса за це тих нагород, які він одержав у 1960—1970 роках? А от Бандера з Шухевичем (й інші керівники ОУН-б) не вважали ту війну «безглуздою», чи не так?

Можна було би продовжити, та досить. Видається, що історія — річ куди складніша, ніж ввижається конгресменам-підписантам, тож їм перш ніж виносити безапеляційні присуди і наводити фантасмагоричні цифри, варто було би повчитися історії — і не на основі сумнівних джерел, «факти» до яких підкидав іще КҐБ, а на підставі вдумливих і ретельних досліджень. А на додачу докладати до всіх однакові мірки: і до українців, і до американців.


КОМЕНТАРI

«ЦЕЙ ЛИСТ ДЕМОНСТРУЄ НЕЗНАННЯ СКЛАДНОСТІ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ В УКРАЇНІ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ»

Орест ДЕЙЧАКIВСЬКИЙ, колишній політичний радник Гельсінської комісії США, Вашингтон:

— Очевидно, що цей лист демонструє незнання складності визвольної боротьби в Україні під час Другої світової війни. Я дуже сумніваюся в тому, що конгресмени, які підписали цей лист, мали якісь знання про історію України за той час національно-визвольного руху України. Судячи з мого досвіду в минулому з листами Конгресу, це мене не здивує, якщо в багатьох випадках конгресмени, які підписали, навіть не прочитали цього листа. Часто співробітник Конгресу приймає рішення про підпис, а я гадаю, що в переважній більшості випадків самі співробітники зовсім не знають історії і не можуть її дослідити.

Лист спрямований не тільки на Україну, а й на Польщу. Я думаю, що важливо, однак, глянути на лист у перспективі. По-перше, це не резолюція або законопроект. Тому він не представляє рішення чи волю Конгресу в цілому і не зобов’язує Держдепартамент щось робити. Отримувачі листа в бюрократії Держдепартаменту, мабуть, матимуть більш витончене і нюансове розуміння історії України на той час.

Пам’ятайте, що Конгрес США (тобто Палата представників та Сенат) на двопартійному рівні продовжує рішуче підтримувати незалежну, демократичну Україну через законодавство, слухання, заяви та інші засоби. Протягом останніх років Конгрес чинив тиск на адміністрації Обами і Трампа, щоб займати більш активну позицію на підтримку України. Я не думаю, що цей лист змінить цю підтримку.

Я не певен, що подібним листам можна повністю «запобігти», особливо тому, що ми не знаємо, хто може стояти за ними. Посольство України або українські організації, можливо, розглянуть можливість написання авторам цього листа конгресменів спокійної, обґрунтованої відповіді, яка виправляє деякі хибні уявлення, а також вказує на позитивну позицію України щодо антисемітизму, наприклад, про те, наскільки незначним він є порівняно з багатьма іншими європейськими країнами.

«КОНГРЕСМЕНА РО ХАННУ НЕЩОДАВНО ЗАСУДИЛИ ЗА ПРОСУВАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ»

Андрій ДОБРЯНСЬКИЙ, директор із комунікації та засобів масової інформації (ЗМІ) Українського конгресового комітету Америки (УККА):

— З моменту виходу цього листа мене досить здивував інтерес до нього, і я мав кілька розмов з офісами конгресменів-підписантів. Лист до Держдепартаменту США походить з офісу конгресмена Ро Ханни, якого нещодавно засудили за просування російської пропаганди. Головне, перш за все, це був просто лист, а не важлива резолюція Конгресу або навіть щось таке, що може бути проголосовано.

Конгресмен Ханна вирішив опублікувати його, даючи чітко зрозуміти, що це робиться заради публічності, а не фактичного наміру впливати на зміни в сфері антисемітизму. Підписанти здебільшого є членами відомої групи «Прогресивний кокус», який дуже рідко впливає на будь-які значущі зміни. За винятком двох випадків, серед підписантів не було членів Конгресового українського кокусу, понад 50 членів якого «поділяють спільний інтерес до зміцнення двосторонніх відносин між Україною та Сполученими Штатами», включаючи участь у парламентських обмінах тощо. Інакше кажучи, переважна більшість конгресменів, які підписали цей лист, ніколи не відвідували Україну, не мають значного представництва української імміграції у своїх округах і тому в переважній більшості не мають потрібних знань про Україну, щоб зробити таку заяву в листі.

З будь-яким членом Конгресу, який підписав лист і в округу якого існує певний рівень організованих активістів діаспори, або вже зв’язалися, або це зроблять найближчим часом. Тому їм доведеться нести відповідальність за цей лист у важливих для них виборах цього року.

У листі згадано міністерство з питань діаспори Ізраїлю з огляду на їхню доповідь про антисемітизм 2017 року, яку було опубліковано на початку січня 2018 року, з випереджанням дати 27 січня — Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту. Цей звіт спирався не на офіційну українську урядову статистику чи роботу місцевих єврейсько-українських представницьких організацій, а радше на неназвані єврейські громади та «Натив» — ізраїльське державне відомство, яке колись було частиною спецслужб, але сьогодні діє виключно з питань, пов’язаних з аліями, або імміграцією євреїв та їхніх родичів до Ізраїлю.

Особисто я надаю більше уваги усталеним українським організаціям, які мають доведений досвід роботи з представлення своєї громади, таких як асоціація єврейських громад і організацій в Україні Va’ad. Річні звіти про антисемітизм Va’ad послідовно демонструють помітно невелику кількість інцидентів порівняно з сусідніми країнами України. Найважливішим є наступне — вражаюча кількість антисемітських інцидентів у так званих західних ліберальних демократіях, таких як Німеччина (1453 інциденти, в тому числі 32 насильницьких напади протягом 2017 року) або навіть США: 1986 антисемітських інцидентів також протягом 2017 року, включаючи 1015 випадків насильства, 952 акти вандалізму та 19 фізичних нападів, — про це повідомляється в аудиті розташованої у США Антидефамаційної ліги з протидії антисемітським інцидентам. Причому це найбільше зростання за останній рік і є другим показником за кількістю інцидентів після того, як Антидефамаційна ліга почала фіксувати такі дані 1979 року.

І навпаки, у доповіді, яка цитується в листі і яку було підготовлено в Ізраїлі, але яка не верифікована українськими чиновниками чи неурядовими організаціями, наводиться 130 випадків антисемітизму в Україні протягом 2017 року.

А це навіть не враховує дані, які готує Va’ad, а також нещодавно опубліковане опитування Pew (https://ukrainian.voanews.com /a/ukraina-najbilsh-tolerantna /4322067.html) про релігійні погляди у Східній та Центральній Європі, згідно з якими Україна є найбільш терпимою країною для євреїв у регіоні.

Мабуть, найкращим свідченням відкритості України є те, що українсько-ізраїльські відносини ніколи не були тіснішими, ніж сьогодні, і ми очікуємо, що президент Ізраїлю цього року відвідає Україну на знак засвідчення доброї волі. Якщо ці конгресмени хотіли б дізнатися більше про так званий «зростаючий» антисемітизм в Україні або будь-який інший аспект українського суспільства, то для них відриті двері Міністерства закордонних справ, комітету Верховної Ради в закордонних справах. Також їх готове прийняти в Україні громадянське суспільство.

На жаль, цей лист викликав розголос у медіа, який поширили російські ЗМІ, оскільки дехто може подумати, що це представляє точку зору американського уряду. Насправді, цей лист підписала дуже незначна кількість конгресменів, і, можливо, це ТІЛЬКИ одне питання, яке стосується підтримки України, щодо чого члени Конгресу чи обидві сторони погоджувались протягом останніх п’яти років.

Незважаючи на те, що Конгрес буде зосереджений на виборах у листопаді цього року, підготовлений головами сенатського українського Кокусу проект резолюції про відзначення 85-ї річниці Голодомору вже зібрав кількох спонсорів, і ми очікуємо побачити подібну резолюцію в Палаті представників пізніше цього літа.

На відміну від цього «листа», це будуть офіційні резолюції, проголосовані членами Сенату та Конгресу, і це матиме набагато більшу вагу, ніж лист, який не впливає на політику США щодо України. Тим часом представники посольства та діаспори зроблять все можливе, щоб підписанти цього листа зрозуміли, що вони підписали, і які наявні факти стосуються України.

«ЧОМУ БАГАТО ХТО З КОНГРЕСМЕНІВ МОВЧАВ ПЕРЕД АМЕРИКАНСЬКОЮ АДМІНІСТРАЦІЄЮ, ЯКА ПІД ЧАС КАМПАНІЇ ВИКОРИСТОВУВАЛА АНТИСЕМІТСЬКІ ОБРАЗИ ТА РИТОРИКУ»

Лінкольн МІТЧЕЛ, політолог, колишній професор Колумбійського університету, автор книги The Democracy Promotion Paradox:

— Для України та Польщі було б мудро визнати, що закони, які в тій чи іншій формі намагаються обмежити відкриту дискусію про співпрацю між польськими або українськими громадянами та нацистськими геноцидами, зусилля з відзначення дії антикомуністичних активістів, які могли б співпрацювати з нацистами, чи іншим чином переписати історію Другої світової війни, а через багато років багато хто в США вважають — антисемітськими, саме тому, що вони є такими. Це не може бути одразу ж очевидним у європейських країнах, де євреїв є мало, проте багато американців, євреїв та неєвреїв розуміють це. Для України було б набагато краще, якби вона чесно боролася з цією історією, ніж стверджувати, що не розуміє, чому дехто бачить у цьому антисемітизм. Звичайно, іронічно, чому багато хто з конгресменів мовчав перед американською адміністрацією, яка під час кампанії використовувала антисемітські образи та риторику, часто використовує закодовану антисемітську мову і привела відомих антисемітів на впливові позиції в Білому домі.

Микола СІРУК, «День»

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments