Кадровий цугцванг

«Ніяких заяв я на сьогодні не писав» — заявив на брифінгу прем’єр Олексій Гончарук. Це станом на вчора. До позачергового засідання парламенту в середу (16.00, 4 березня), звичайно, багато що може змінитися. На сьогодні відомо, що планується розглянути наступні питання:

1 проєкт закону про схвалення рішення президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України 2020 року для участі у багатонаціональних навчаннях (реєстр. № 3003П);

2 проєкт закону про внесення змін до розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» закону України «Про національну безпеку України» щодо набрання чинності положеннями стосовно головнокомандувача Збройних сил України, Генерального штабу Збройних сил України, видів і окремих родів військ (сил) (реєстр. № 3015П);

3 проєкт закону про ратифікацію Рамкового договору між урядом України та урядом Французької Республіки щодо офіційної підтримки посилення морської безпеки та охорони України (реєстр. № 0025У);

4 проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям закону України «Про запобігання корупції» (друге читання) (реєстр. № 2500Д);

5 про кабінет Міністрів України;

6 про діяльність Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Офісу генерального прокурора у сфері подолання корупції в Україні і зміцнення правопорядку.

Два останні пункти, особливо п’ятий, обговорюються ще з осені минулого року, а особливо після січневого скандалу із так званими «записами Гончарука». За весь цей час ми чуємо багато припущень, чуток, «зливів» інформації, зокрема чимало офіційних та анонімних телеграм-каналів, та й деякі ЗМІ, відіграють роль «зливних бачків» через які «групи впливу» вкидають різну інформацію проти опонентів, або за своїх кандидатів. 

На запитання журналістів, чи має стосунок бізнесмен Ігор Коломойський до можливої відставки чинного прем’єра, Гончарук відповів, що не хотів би коментувати «чутки окремих людей». «Я вже давно заявляв, що ми думаємо над серйозним посиленням уряду. Це командне рішення, яке більшою мірою залежить від президента, позиції колег у парламенті. Яким буде фінальне рішення — я зараз не хотів би коментувати, тому що воно ще на столі. Говорити про те, кого ми плануємо замінити ..., по-моєму, трохи зарано», — сказав прем’єр.

Згідно закону «уряд Гончарука» має річний імунітет, а отже звільнити його окрім як на підставі його власної заяви, не можна. Хоча під час скандалу в січні сам прем’єр повідомляв, що передав відповідну заяву президенту (за законом має передати парламенту). Тим не менш, сьогодні в ЗМІ активно обговорюється інформація про можливі кадрові перестановки. Судячи с усього, з’являться не тільки нові прізвища, а й нові міністерства. Наприклад, можуть з’явитися окремі — міністерство аграрної політики, міністерство промислової політики, міністерство з окупованих територій...  А серед міністерств, в яких можуть відбутися ротація, фігурують: міністерство охорони здоров’я, міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, міністерство енергетики та захисту довкілля, міністерство оборони, міністерство фінансів, міністерство закордонних справ, міністерство освіти і науки, міністерство культури, молоді та спорту, міністерство інфраструктури... З приводу ж самого прем’єра, якщо і відбудеться відставка, то, скоріше, його обов’язки виконуватиме чинний віце-прем’єр-міністр України — міністр розвитку громад та територій України Денис Шмигаль.

Насправді, все це поки не є остаточним рішенням. «Торги» триватимуть до останнього. На жаль, в черговий раз ми є свідками старих традицій в українському політикумі, коли кулуарно декілька кланово-олігархічних груп в контакті з владою ділять посади і ведуть боротьбу між собою за те, хто сильніше впливатиме на управління державою. «За плечима (коли президент в середу прийде в парламент. — Ред.) буде компроміс з трьома «великими» — Коломойським, Ахметовим і Пінчуком. Замість «цезаріанского» тріумвірату Зеленського-Пінчука-Коломойського вишикується персональна тетрархія з додаванням в партнерство Ахметова», — написав на своїй сторінці у фейсбук політтехнолог Олег Постернак.

Однак у цієї проблеми є глибші коріння. І є своє прізвище. Два роки тому в газеті «День» вийшло інтерв’ю політолога Віктора Небоженко (№41-42 за 6 березня 2018 р.), в якому він дуже влучно описав причину наших бід:

«За останні 20 років в Україні з’явилися не одна, а дві держави — внутрішня й зовнішня. «Внутрішня, глибинна держава» в якій сконцентрувалися й сплавилися влада й багатство і яка проникла в усі поверхи і пори України. Ця «глибинна, внутрішня держава» живе всередині України й поїдає, експлуатує «зовнішню державу» та громадянське суспільство України. Її основні засоби, завдяки яким вона править Україною, — це персоніфікована влада й сила, багатство, імітація загального блага, поняття «свій-чужий», а не Закон і правила співжиття країни. Що права, повноваження, ресурси, імунітет і переваги накопичилися у «глибинної держави». А обов’язки, відповідальність за все, тяготи й проблеми країни і працездатність населення залишилися у «зовнішньої держави», в якій опинилася більшість населення України. Цілі існування «глибинної держави» — це передусім корупція та збереження статус-кво за будь-яку ціну. За два десятиліття замість створення нормальної середньоєвропейської, демократичної держави в результаті діяльності цієї «глибинної держави» в Україні побудована система вертикальної й елітної корупції, де діють насамперед свої «поняття» й «схеми пограбування», експлуатації національних і суспільних ресурсів. Основний критерій відбору до цієї системи — це лояльність до влади, особиста відданість і родоплемінні зв’язки, жадність, приналежність до клану, а не професіоналізм або відповідальність за свою справу або моральні якості особи. Така країна, розділена на внутрішню й зовнішню державу, ніколи не помре й не розпадеться, але й своїх сил для виживання й саморозвитку у неї теж немає. Бо все свіже й нове поїдає «глибинну державу», яка не може жити без свого антипода».

«Ці процеси почалися ще в 1990-х рр., — вказує Віктор Небоженко. — Після недовгого президентства Леоніда Кравчука до влади приходить Леонід Кучма. Відтоді й намітилися два шляхи: перший — необхідно будувати відкрите, громадянське суспільство з національною ідентифікацією, демократією; або другий — формувати закрите ядро, яке б і управляло країною. Одним з них пішов Кучма. Він почав будувати в Україні таку закриту державу в державі. До 1999 року вже сталося повне злиття влади й власності, з’явилася непублічність, ієрархія...»

Цікаво, що днями вийшла колонка народного депутата VIII скликання Сергія Висоцького (bykvu.com) під назвою «Країна кучмізму, що деградував», яка найближче перекликається з думками Небоженка. Зокрема, Висоцький пише: «Початковим фундаментом влади Зеленського стала консолідація навколо його персони низки ключових олігархів. Формування партії «Слуга народу» також відбувалося за участі олігархічного клубу. І як вже неодноразово відбувалося в українській історії, єдність олігархату закінчилося відразу ж після виборів.  Полем битви справжніх господарів України за вплив і потоки стали всі гілки влади — передусім Кабмін і фракція «СН». Кланові ігри навколо дискредитації уряду, для чого навіть був винайдений дурнуватий термін «соросята». Протистояння Ахметова і Пінчука безмірним апетитам Коломойського ознаменувалося  переходом ряду топ-менеджерів «ДТЕК» і «Інтерпайпу» на держслужбу».

В чомусь з автором можна погоджуватися, а в чомусь ні, тим більше, якщо прочитати текст повністю. Наприклад, коли йдеться про термін «соросята», то мало хто задається питанням — а хто, власне, стоїть за цими людьми в Україні (зараз не про сам термін)? Невже мільярдер Сорос до дрібних деталей вникає, наприклад, в кадрову політику в нашій країні? Очевидно, що ні, і очевидно, що тут він має свого «представника». В той час, коли більшість звикла демонізувати вплив Коломойського (всі олігархи далеко, м’яко кажучи, не без гріха), якось поза увагою залишається клан Кучми—Пінчука. Нагадаємо, що саме за часів другого президента була сформована кланово-олігархічна система країни, в тому числі кадрова політика. Кадрова лінійка за часів Кучми — це потенціал попередніх часів, але ні влада, ні олігархи не були зацікавлені в розвитку нових кадрів, у розвитку середнього класу, у розвитку альтернативи. Продукувалися лише ті, хто вмів служити і задовольняти інтереси влади і олігархів. Саме тому, сьогодні ця проблема залишається однією з найбільш актуальних і болючих, з якою доводиться стикатися чинній владі. На жаль, два майдани так і не призвели до зміни політики, змінювалися лише обличчя. І то не завжди. Тому сьогодні це виклик — кадровий виклик олігархів, на якій влада повинна мати свій рецепт.