«Мапа пам’яті» – загиблі, але не забуті

Українська Гельсінська спілка з прав людини за підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках проекту Transition Promotion Program на днях представлять у Дніпрі інформаційний ресурс «Мапа пам’яті» щодо загиблих під час збройного конфлікту на сході України. «День» поспілкувався із його учасниками, які наочно продемонстрували роботу ресурсу. «Мапа пам’яті» — це в прямому сенсі інтерактивна мапа, на якій у хронологічному порядку відбиваються точки із ідентифікованими загиблими внаслідок російсько-української війни. Класифікація загиблих відбувається, як за датою смерті, так і за принципом країни походження, що показово. Наочно можна переконатися в тому, що вся Україна внесла свою кров для приборкання окупанта. В той самий час висип походження бойовиків з російських міст демонструє, як російські громадяни долучилися до війни на сході України.  Тобто стає зрозумілим, як уся Україна стала на захист своєї території і скільки найманців та кадрових військових РФ воювали проти українців. Окремо слід виділили розподіл жертв на комбатантів і некомбатантів. Російська сторона, як відомо, всіляко намагається замаскувати свою присутність на теренах України. В розрізі смертей для цього військові в звітах видаються за цивільних. Це дуже ускладнює роботу над збором інформації на окупованих територіях. За словами учасників проекту роздрібненість та суперечливість баз даних ускладнює формування інформаційної політики держави та ефективній протидії неправдивій інформації та маніпуляціям. Це створює загрозу правам громадян на доступ до інформації, соціальних захист та правову допомогу.

ІНТЕРАКТИВНИЙ ПРОЕКТ «МАПА ПАМ’ЯТІ» ДОПОМАГАЄ ДОСЛІДИТИ КІЛЬКІСТЬ ІДЕНТИФІКОВАНИХ ЗАГИБЛИХ УНАСЛІДОК РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ В РОЗРІЗІ НИЗКИ КАТЕГОРІЙ — ВІД ДАТИ ДО КРАЇНИ ПОХОДЖЕННЯ

Лейтмотивом проекту є не просто зібрати максимально достовірну інформацію про загиблих на Донбасі, а й забезпечити загал та відповідні структури адекватними та об’єктивними даними після закінчення війни. Та в роботі над проектом його команда стикається з низкою як природних проблем, так і бюрократичних перешкод.

«У країні є тенденція фокусуватися на боротьбі з корупцією і нагальності реформ, а ось дослідження реальних втрат на війні відставили на другі місця, — говорить «Дню» аналітик Центру документування Української Гельсінської спілки з прав людини Валерій Снєгирьов. — Насправді це питання з обох сторін конфлікту надто заідеологізоване. Одні кажуть про те, що у нас починаючи з підписання Мінська-2 майже немає втрат, інші розповідають про криваві обстріли мирних мешканців, про «розіп’ятих хлопчиків». Але, на жаль, досі так і не створена база загиблих. Існує ще така категорія громадян — зниклі безвісти. Це люди «між небом і землею», що дозволяє державі економити на відповідних виплатах їхнім сім’ям. Після створення єдиної бази загиблих можна буде ставити питання щодо цієї категорії. Окрім того, досі далеко не всі загиблі були ідентифіковані і в яких місцях, і за яких обставин. На всі ці питання «Мапа пам’яті» має зрештою дати відповідь. Кінець кінцем база загиблих має стати предметом розмови після завершення війни. Статистика уникає політичних спекуляцій та дає можливість об’єктивно побачити картину. Відповідна аргументація підсилюється».

«На жаль, у нас у «найкращих» традиціях «совка» усюди діє відомчий підхід Міноборони, яке рахує своїх, прикордонники своїх, СБУ своїх, міліція своїх  тощо, — продовжує думку Валерій Снєгирьов. — Загиблих цивільних осіб має рахувати Державна служба надзвичайних ситуацій, але у них немає ні людей, ні структур для цього. Тому навіть на нашій стороні банально звести втрати нікому. Щодоби ми маємо статистику про вбитих і тяжкопоранених. Але ці ж поранені можуть потім і померти. Також існує проблема взаємодії громадських організацій і державних структур. З 10-ти наших запитів до державних структур, які зобов’язані відповідати згідно з Законом про відкритий доступ до інформації, маємо лише по одній відповіді. Лише державні структури в Попасній оперативно відгукуються на наші запити. В Майорську дані про загиблих узагалі записували в зошити від руки.  2014-го року в солдатів не було ідентифікаційних медальйонів. Окрім того, маса грошей виділяється на Раду ветеранів, яка начебто повинна займатись увіковіченням пам’яті загиблих, але як з’ясувалося, вони цим не займались через що також був скандал. У Дніпрі до цього поставилися чіткіше. Мер Борис Філатов просто позбавив цю структуру даної функції, і гроші спрямував на тих, хто цим займається. В цілому по Україні проблема як була, так і залишається. Те, як рахують загиблих і як ховають людей бойовики, можна лише здогадуватися. Мало того, що вони багато чого приховують, так ще й видають загиблих бойовиків за мирних громадян, скривають їхнє походження тощо».

Окремий інтерес робота проекту «Мапа пам’яті» представляє не лише, як доказова база для подальшого вирішення правових питань, а й як підгрунтя для моделювання ситуацій при реалізації військових операцій. Адже зрозуміло, що будь-яке загострення на фронті не може обійтися без жертв. Нещодавно начальник Генерального штабу ЗСУ Віктор Муженко на зустрічі із журналістами озвучив приблизні дані можливих втрат. За його словами, за десятиденну операцію із застосуванням авіації можна понести втрати в 10—12 тисяч військових, 3 тисячі з яких будуть загиблими. При цьому на 2300 загиблих військових приходиться до 10 000 загиблих цивільних.

«ПОЗИЦІЯ РОСІЇ «ИХ ТАМ НЕТ» СУПЕРЕЧИТЬ ЖЕНЕВСЬКИМ КОНВЕНЦІЯМ І ВКРАЙ УСКЛАДНЮЄ ЗБІР ПРАВДИВИХ ВІДОМОСТЕЙ»

Олексій БIДА, координатор Центру документування Української Гельсінської спілки з прав людини:

— Олексію, які джерела ви використовуєте для наповнення бази загиблих?

— Для різних категорій різні джерела. По комбатантах ВСУ є добрий ресурс memorybook.org.ua. Доволі часто вони додають на сайт загиблих волонтерів, і це викликає невеличку плутанину. Інформацію по добровольцях, яких інколи немає на сайті, можна знайти на «Новинарні». Що стосується цивільних, то тут немає загального реєстру, або готової процедури. Наприклад, у Сартані викладають перелік загиблих на своєму сайті. На наші інформаційні запроси відповіли лише з Попасної. Часто ми отримуємо такі списки під час особистих візитів до сільрад на лінії розмежування, або від активістів, які за власної ініціативи, беруть на себе такі функції замість адміністрації. По загиблих цивільних на тій стороні є ресурс «Украина нас убивает». Але на ньому є випадки, коли комбатантів представляють як цивільних, і він досить не повний. Особлива проблема зі збором інформації по комбатантах РФ. Офіційна позиція Росії «их там нет» суперечить Женевським конвенціям і вкрай ускладнює збір правдивих відомостей про кількість та обставини загибелі військових РФ та найманців, яких активно вербують, користуючись прогалинами в міжнародному праві щодо найманства. Дуже сподіваюсь що родичі загиблих, розуміючи необхідність віддати дань пам’яті близьким, повідомлять нам про загибель, а співслужбовці зможуть описати її обставини.

— Як цю інформацію можна використати для доказів російської агресії?

— Нам вдалося ідентифікувати близько 800 громадян Росії. Звичайно, це не може стати повноцінним доказом агресії, але у сукупності з іншими доказами це може говорити про системність та масовість присутності ЗС РФ. Окремо можна дослідити по пікам гибелі та походженню загиблих присутність окремих військових частин, але це потребує більш детального аналізу.

— Які є плани щодо розвитку вашого проекту? Спробуєте його розширити із додатковими функціями?

— По-перше, плануємо доробити цю версію. Зараз перша стадія користування, яка виявляє «баги» та програмні помилки. Тому будемо раді отримати зворотній зв’язок від користувачів. Далі плануємо розширити перелік категорій у складному пошуку та звернути увагу на побажання користувачів. Надалі також плануємо додати зниклих безвісти. Думаю, це допоможе у пошуках. Окремо, думаємо, як можна зробити наш ресурс відомим у Росії. Саме там багато прихованої інформації щодо загиблих громадян у війні з Україною.

— Наскільки суспільство і держава володіє реальною інформацією про масштаби трагедії?

— Мені складно сказати. Знаю, що кожного дня подаються зведення по загиблих як військових, так і цивільних. Але з’ясувати, що відбувається на окупованих територіях неможливо. Також як і встановити те, що відбувалось у 2014-му та на початку 2015 року. У публічному просторі від політикуму найчастіше чую посилання на дані моніторингової місії ООН.

— Чи можна використати ваші данні для моделювання можливих наслідків (втрат) у результаті силового вирішення питання окупованих територій?

— Так, вважаю що наші дані можуть бути використані військовими аналітиками для таких прогнозів. Але для цього потрібно знати дані і про інші складові операції: кількість залучених військових або вид озброєнь, які використовуватимуть, та багато інших чинників. Наприклад, найбільші втрати цивільних пов’язані з використанням зброї для килимового бомбардування.