Ми всі – кримські татари?

Уявіть собі, що ваше рідне місто — той куточок на мапі, який ви любите, який оповитий для вас особистими спогадами — не має голосу. Ви мешкаєте в ньому, але за нього, та і за вас, рішення ухвалює хтось інший. Уявіть собі, що за киян долю Києва постійно обирають мешканці Луцька, а за Луцьк — львів’яни. Вони нічого не знають про те, як живе ваше місто, які в нього проблеми. Але голосують. Ви ж живете в ньому, ходите вулицями, бачите, як воно змінюється. Не завжди вдало. По-більшості навіть зовсім невдало. Але ви нічого не можете зробити. Ви нічого не вирішуєте. Скільки б ви не знайшли однодумців серед земляків — ви безсилі. Просто багато років тому ваших предків винищили, виселили і заборонили повертатися. На віки віків. Але вони повернулися. Ви повернулися. В рідний чужий край, де пам’ять про вас спотворена. Ви — меншість. Вас тут не стояло.

Хочете знати, як це бути кримським татарином в Криму? Уявіть себе в ролі безправного мешканця рідного міста, в якому вам дозволили жити, але не дозволили бути. «Дозволили» — це саме те принизливе слово, яке до ваших спогадів, прагнень та надій застосовують постійно. «Вам дозволили тут жити», «дозволили повернутися», «вам дозволили, а ви невдячні — постійно чогось вимагаєте», «ніяк не вгамуєтесь, хоча до вас були добрі, вам дозволили». Депортація 1944 року — це розтягнений у часі геноцид. Після позбавлення народу батьківщини були роки голоду, десятиріччя заборони покидати місця заслання. А потім було повернення. І знову роки відбудови, наполегливої праці і боротьби. Вам не довіряли. Ті, хто жив тепер в ваших домах постійно боялися, що ви почнете їх виганяти. Але ви витримали. Знайшли куток та побудувалися на новому місці. Здавалося б. Все ж добре. Але вирішували ж не ви.

«Кримнаш» почався задовго до появи на півострові російського спецназу. Він утверджувався на кримській землі байдужістю, злобою та презирством до намагань корінного народу повернутися та відродитися. В ці дні, коли ми вшановуємо пам’ять жертв Депортації кримськотатарського народу, давайте не забувати, що вона є наслідком анексії півострова Російською імперією в 1783 році. Якщо вже бути відвертими, то Україна отримала Крим в 1991 році вже окупованим. І наполегливо не помічала цього. Про це свідчать постійні утиски кримських татар з боку місцевої влади та проросійських мешканців півострову, що мали місце всі роки Незалежності. 2014 рік — це наслідок 1944, який своєю чергою був наслідком 1783. Непокараний злочин завжди заохочує злочинця повертатися на місце розправи. То чи варто дивуватися, що сьогодні ми вшановуємо пам’ять загиблих в Києві, а не в Сімферополі? Згадаємо, як російський генконсул Володимир Андрєєв під час сімферопольської прем’єри фільму про депортацію «Хайтарма» назвав кримськотатарський народ «зрадниками». Згадаємо щорічний вандалізм по відношенню до кримськотатарських пам’ятних знаків напередодні 18 травня, що мав місце в українському Криму.

Сьогодні будуть багато говорити про те, що «всі ми — кримські татари». Але відсутність статусу корінного народу в українському законодавстві, незмінена за роки новітньої окупації Криму Конституція — все це найкращий доказ того, що гучними гаслами й далі вимощується дорога в безправний ад. Всі ми кримські татари? Тоді чому ми досі поділяємо біль на свій і чужий? Чому не робимо того, що хотіли би для себе? Спікер Верховної Ради говорить про неможливість визнання радянського режиму окупаційним, адже «так хоче народ». Думку народу можна побачити в результатах соцопитувань щодо підтримки політичних партій. І вона невтішна.

Досі нема судового рішення щодо визнання Депортації геноцидом. Досі ведуться наполегливі суперечки про Кримськотатарську автономію в Криму. А тим часом влада представила проєкт нового адміністративно-територіального устрою Криму, до розробки якого не були залучені представники кримськотатарського народу. Тільки суспільний розголос серед кримчан на материку дозволив з’ясувати, що в початкових документах пропонувалося ліквідувати в Криму райони, в яких кримські татари історично мають найбільший вплив. До прикладу, Бахчисарайський район, головою якого до окупації був політв’язень, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров. Район, який офіційно заявив про окупацію і відмовився зняти український прапор з адмінбудівлі. Досі нема проекту закону щодо порядку реалізації прав корінних народів і нацменшин, хоча цього прямо вимагає ухвалений більше року тому Верховною Радою закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». 

Ми дійсно всі — кримські татари? Тоді чому ми не питаємо владу про демонстративну відсутність комунікації між президентом України та представницьким органом кримськотатарського народу — Меджлісом? Чому українські правозахисники не боряться за право кримськотатарського народу на суб’єктність, як це робили В’ячеслав Чорновол, Петро Григоренко та Андрій Сахаров? В останні десятиріччя існування Радянського Союзу склалася доволі цікава ситуація в дисидентському русі. Під кожною їх петицією, закликом, відкритим листом чи заявою почали з’являтися десятки тисяч підписів. Дисидентський рух з маргінальної купки незгодних перетворився на потужну політичну силу, тези якої підтримували тисячі радянських громадян. Виявилося, що це кримські татари ставили підписи під антирадянськими виступами дисидентів. Так в СРСР з’явилася потужна демократична опозиція, лідери якої спиралися на народ. На кримськотатарський народ. Після цього Радянський Союз пав. Тому що для втілення будь-якої ідеї необхідно, щоб її поділяли маси.

«Ми всі — кримські татари» стане реальністю лише тоді, коли кримські татари в своїй боротьбі за рідний Крим зможуть спертися на український народ. Коли з’являться тисячі і мільйони, що будуть вимагати відновлення прав корінного народу, поки сам народ бореться за Україну в окупованому Криму. Має виникнути синергія. От тоді імперію буде подолано, а її жертв — упокоєно. Всіх жертв. Повернути Крим кримським татарам — ось якою має бути основна стратегія деокупації півострова. Для того, щоб повторення геноциду стало неможливим, а його наслідки були подолані — жертви та їх нащадки мають отримати право на рішення, як того вимагають міжнародні конвенції. А поки цього не сталося, ми всі, навіть ті, хто щиро співчувають представникам корінного народу, діємо в логіці «вам дозволили». Дозволили тішитися, як ми раз на рік в рамках державного офіціозу вдаємо з себе кримських татар.

«У НАС НЕМАЄ СТРАТЕГІЇ ПОВЕРНЕННЯ КРИМУ»

Борис БАБIН, колишній Представник президента України в АРК Крим:

— У нас немає стратегії повернення Криму. Цієї стратегії немає як в практичному, так і публічному вимірі, як у нас в країні, так і у закордонних партнерів. Цієї стратегії не існувало ні рік, ні два, ні три... тому. Зрозуміло, що наші органи влади діють розкоординовано. Коли я був постійним представником Президента в Криму, я також схвалював відповідний план заходів на два роки. Це не стратегія, це тактика. Але навіть її ніхто не виконав. Більшість заходів взагалі було проігноровано органами влади. Тому можна чітко казати, що ніякої стратегії немає. Тактичні (короткострокові) документи владою не виконані. За таких умов я переконаний, що будь-які сучасні поточні розмови про якусь стратегію повернення Криму, є самопіаром окремих осіб та спробою дати відповідь — чому ніхто не займається цим питанням.

ОФІЦІЙНО

«МИ ХОЧЕМО ПІДТРИМУВАТИ ВАС НЕ ТІЛЬКИ НА СЛОВАХ, А В ДІЯХ»

Президент України Володимир Зеленський провів зустріч з представниками кримськотатарського народу.

Глава держави висловив співчуття у зв’язку з Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, йдеться на сайті глави держави. «Ми всі розуміємо, що депортація — одна зі страшних трагедій кримськотатарського народу, народу України та нашої землі. Сотні тисяч сімей кримських татар були примусово вигнані зі своєї рідної землі. Вічна пам’ять загиблим», — сказав Володимир Зеленський.

Президент зазначив, що дуже важливо, аби про цю трагічну сторінку історії знали українські діти. Саме тому освітній проект «Всеукраїнська школа онлайн» сьогодні транслює уроки, присвячені депортації кримських татар. «Ми хочемо побудувати державу, в якій кожна людина відчуває себе громадянином України. Я хотів би, щоб кожен відчував себе повноцінним громадянином, не забуваючи про історію та про традиції свого народу. Ми хочемо підтримувати вас не тільки на словах, а в діях, на законодавчому рівні», — наголосив Глава держави, звертаючись до представників кримськотатарського народу.

Володимир Зеленський повідомив, що найближчими днями він планує підписати указ, згідно з яким Курбан— Байрам та Ураза—Байрам отримають статус державних релігійних свят. Президент наголосив, що представники кримськотатарського народу мають бути представлені на вищому дипломатичному рівні. Тому Глава держави погодив кандидатуру Еміне Джапарової на посаду першого заступника міністра закордонних справ.

З метою вирішення проблемних питань кримськотатарського народу Володимир Зеленський ініціював створення робочої групи в Офісі Президента, у складі якої будуть кримські татари. «Щоб ця робоча група давала нам пропозиції, ми обмінювалися цими пропозиціями та дуже швидко рухалися», — сказав Президент.

Лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв висловив подяку Президенту за вшанування пам’яті жертв депортації.