Про «феномен аморальної більшості»

Нещодавно «Вільна академія» організувала лекцію-дискусію на тему «Феномен аморальної більшості». Гостем MediaHub, де відбувався захід, став український психолог, соціолог і громадський діяч Євген ГОЛОВАХА.

«Проблеми моралі завжди вивчалися суто теоретично», — стверджує учений. Однак нині ситуація змінюється. Розвиток соціології дає змогу об’єктивно, з допомогою наукових методів висвітлити, який насправді стан моралі в Україні.

Ясна річ, це питання складне для дослідження. Євген Головаха визнає, що, з одного боку, ніколи не знаєш, чому «одна людина заради принципів може пожертвувати собою, а інша заради вигоди пожертвує іншими». Однак, з іншого боку, методи соціології дають можливість зібрати дані, а з їхньою допомогою — проаналізувати суспільство на одному з найглибших рівнів.

Я СОЦІОЛОГ, ТОМУ ЗНАЮ, ЩО СУСПІЛЬСТВО НЕ МОЖЕ ІСНУВАТИ, КОЛИ БІЛЬШІСТЬ ЛЮДЕЙ Є АМОРАЛЬНИМИ. ОДНАК ЙОМУ СКЛАДНО, КОЛИ ЛЮДИ ТАК ВВАЖАЮТЬ. СУСПІЛЬСТВО ТОДІ ДЕЗІНТЕГРУЄТЬСЯ. АМОРАЛЬНА БІЛЬШІСТЬ ВИБИРАЄ АМОРАЛЬНУ ВЛАДУ. СПРАВДІ, ЯКЩО МИ ВВАЖАЄМО, ЩО УСІ НЕЧЕСНІ, ТО ЯКА РІЗНИЦЯ, КОГО ВИБИРАТИ. МОЖНА ДОВГО ГОВОРИТИ ПРО РИСИ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ, ПРОТЕ, БЕЗУМОВНО, СЕРЕД НИХ Є БАГАТО ЧЕСНИХ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ПРАГНУТЬ ЗМІН. А «ФЕНОМЕН АМОРАЛЬНОЇ БІЛЬШОСТІ» СТАВИТЬ ЇХ У ПОДВІЙНО СКЛАДНІ УМОВИ.
ПО-ПЕРШЕ, НА НИХ ТИСНЕ «СИСТЕМА», А, ПО-ДРУГЕ, ВОНИ НЕ ВІДЧУВАЮТЬ ПІДТРИМКИ НАРОДУ, СЕРЕД БІЛЬШОСТІ ЯКОГО ПОБУТУЄ СТЕРЕОТИП «ЯКЩО ПОЛІТИК — ЗНАЧИТЬ, НЕЧЕСНИЙ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «ДЕНЬ»
 

Мораль, за словами соціолога, сформована системою цінностей суспільства. Завдяки цьому вона стає «ключем» до розуміння, що є важливим для більшості українців, як ми мислимо, які зміни відбулися після 2014 року. Тож не дивно, що розмова про мораль стала приводом поговорити про стан українського соціуму в цілому.

«АМОРАЛЬНА БІЛЬШІСТЬ ВИБИРАЄ АМОРАЛЬНУ ВЛАДУ»

Відправною точкою дискусії стало твердження про те, що більшість українців вважають інших аморальними. Наприклад, на питання, чи здатні українці на нечесний вчинок заради вигоди, ствердну відповідь дали 70,8% людей. Найдраматичніше у цих даних те, що ще у 2014 році цей показник був 64,8%, а у 1992 р. — 58,8%.

Зрозуміло, що ці показники не відповідають дійсності. «Я соціолог, тому знаю, що суспільство не може існувати, коли більшість людей є аморальними. Однак йому складно, коли люди так вважають. Суспільство тоді дезінтегрується», — аналізує Євген Головаха.

Ще один наслідок «феномену аморальної більшості» соціолог сформулював так: «Аморальна більшість вибирає аморальну владу». Справді, якщо ми вважаємо, що усі нечесні, то яка різниця, кого вибирати. Можна довго говорити про риси українських політиків, проте, безумовно, серед них є багато чесних людей, які прагнуть змін. А «феномен аморальної більшості» ставить їх у подвійно складні умови.

По-перше, на них тисне «система», а, по-друге, вони не відчувають підтримки народу, серед більшості якого побутує стереотип «якщо політик — значить, нечесний».

Тому постає ще одне питання — наскільки ми перебуваємо під владою слів «усі, кожен». Євген Головаха зазначає, що освічені люди вважають інших менш аморальними. Причина цього — вони не так швидко роблять узагальнення про нечесність усієї спільноти, якщо натрапили на кілька випадків нечесності. «Освічені люди краще розуміють складність світу», — запевняє соціолог.

Отже, йдеться про те, що частина українського суспільства тяжіє до спрощення ситуації. Замість розібратися, хто справді чесний, а хто — ні, є схильність до думки, що всі нечесні.

Євген Головаха пропонує такий вихід із ситуації, — ведення «елітарної аскези» політиками. Тобто суспільство має тиснути на державних мужів, щоб ті вели скромніший образ життя. Приклад цього існує, наприклад, у Європі.

Однак слід брати до уваги те, що на Заході дещо інша ситуація. Як зазначають політологи, європейці не так уже й контролюють кожен крок депутатів. Тому що за умов постійного контролю, необхідності узгодження рішення з усіма система працюватиме повільно. Істотний момент в іншому. Політики усвідомлюють, що громадяни, у разі чого, мають на них важелі впливу, а тому діють, знаючи це.

В українців тільки з’являється усвідомлення, що вони справді вирішують щось у власній державі. Тож найперше, мабуть, слід говорити про, наприклад, покращення рівня юридичних знань наших громадян, щоб вони могли використати усі механізми, які існують у законодавстві. Коли знання про свої права і обов’язки, способи їх реалізації стануть масовим знанням», тоді, справді, і в політиків з’явиться усвідомлення «обмеженості» їхньої влади.

ПОДВІЙНА МОРАЛЬ

Євген Головаха наводить такі результати соціологічного опитування: українці посідають друге місце в Європі щодо засудження політичної корупції і водночас останнє щодо засудження побутової. Такі дані є результатом «подвійної моралі».

Основою для появи цього явища є зокрема різниця між протестантською і східною мораллю. За словами соціолога, перша полягає у тому, що людина відповідає перед принципом, Богом. Натомість у східній культурі, людина відповідає перед іншими людьми. Звідси — релятивність моралі.

Крім того, це може бути спричинено і епохою постмодерну, коли, як влучно висловився вчений, переважає «мораль туриста», а не «мораль лицаря». Тобто не дотримання тих же принципів у будь-якій ситуації, а пристосування власної моральної парадигми до зовнішніх умов, у яких перебуваєш. Соціолог погоджується, що частково це було і в Європі (post-truth), однак нині це не є для них актуальним.

Підтвердженням, як відрізняються українські й європейські цінності, є такий приклад Євгена Головахи. Серед європейських школярів було проведено опитування, чи скажуть вони вчителю, якщо їхній товариш по парті списує. У нашій системі цінностей це здається неетичним, зрадницьким. Натомість багато з європейців відповіли, що скажуть. Більш того, була виявлена закономірність: у якій країні було більше ствердних відповідей, та є заможнішою і кращою за рівнем життя.

МАКРОУПРАВЛІНСЬКИЙ ВАКУУМ

Отже, 70,8% вірять у аморальність інших. Звідки така недовіра українців одне до одного? Як вважає Євген Головаха, вона спричинена відчуттям безкарності, яке панує у суспільстві. Крім того, якщо зануритися ще глибше, то відповідь можна знайти у стані аномії. Він характеризується тим, що людина не може знайти собі місце у суспільстві, не знає у що вірити.

І це не просто абстрактні вислови. Соціолог зазначає: 72,4% людей у 2016 році погодилися, що їм важко зрозуміти, у що вірити. Такі дані спонукають ще раз проаналізувати наше минуле.

Україна довгий час була у тоталітарній системі, однією з характеристик якої є вплив на усі сфери життя. За СРСР усе було визначено наперед — як ти маєш працювати, як думати, як жити. З одного боку, це справді «рамки», які притлумлювали індивідуальність, креативність, свободу. Однак це була своєрідна система координат, основа, яка надавала людям відчуття стабільності, цілісності. Тоді була одна ідеологія і один шлях, яким потрібно було йти.

Незалежна Україна постала перед вибором. Звільнившись від наперед визначеної «програми існування», вона мала обрати нову. У контексті цього Є. Головаха згадав основний принцип функціоналізму — перед тим, як ліквідувати щось у соціальній структурі, потрібно підготувати нове.

Проблема українців полягає у тому, що це «нове» довгий час не було створено. Як результат — те, що учений називає макроуправлінським вакуумом. Соціолог наголошує, що принципово важливим є відхід від «ручного керування», яке тільки реагує на події. Потрібна довгострокова стратегія розвитку.

Тож причина аномії у відсутності окресленої системи координат. Україна постійно коливалася між кількома напрямками, у той час як рухатися можна лише в одному.

Недарма Євген Головаха наголошує, що однією з істотних рис Балтійських країн, яка зумовила їхній розвиток, є консенсус між елітарними масами у тому, як слід розвиватися. Вибір шляху було зроблено, і більшість його підтримали.

Україні ж знадобилися більш ніж 20 років, щоб досягнути цього. Звичайно, що Балтійським країнам вибирати було легше, «вірус тоталітаризму» ще не встиг охопити усі сфери їхнього суспільства. Однак те, що Україна по-справжньому усвідомила, що слід рухатися в Європу тільки у 2013—2014 році — історичний факт.

«ІСТОРИЧНИЙ ОПТИМІЗМ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ, АЛЕ ТРИВОГА ЗА СУСПІЛЬСТВО НАРОСТАЄ»

Поступово показники аморальності зменшуються, однак Євген Головаха вказує на те, що за деякими показниками навпаки, відбувається погіршення. Учений наголошує, що успіхи Революції Гідності не вдалося закріпити. Це відбулося, зокрема через нестачу критичної маси населення. Євген Головаха зазначає, що нинішньої «щоб зламати, вистачить, але щоб побудувати нове — замало». На його думку, щонайменше третина громадян має долучитися до процесу зміни країни.

«Активні люди намагаються встановити норму» — стверджує соціолог. У виступі він неодноразово акцентує увагу на тому, що змінити ситуацію на краще можуть тільки вони. Прогноз Головахи такий: «Історичний оптимізм зберігається, але тривога за суспільство наростає».

Проте ключовою тезою доповіді Євгена Головахи є інша: «Коли більшість вважає, що більшість аморальна, це — самооцінка». Цей вислів насправді сягає витоків проблеми «феномену аморальної більшості». Тому що (і це ще раз варто наголосити) наведені статистичні дані відображають тільки те, що більшість думає, а не те, як є насправді.

Отже, користуючись термінами психології, самооцінка українського суспільства є низькою. Можливо, тут маємо справу з постколоніальним комплексом, образом українця, який створювався протягом довгих років, а нині проявляється у вислові: «Що ви хотіли? Це ж Україна!».

Ці дані демонструють, що більшість суспільства не впевнена у своїй державі, не вірить у можливості України. Тож втрата віри теж стала однією зі причин низької самооцінки українського соціуму.

Недарма саме активні люди, за словами Євгена Головахи, можуть покращити ситуацію. А їхні вчинки — це прояв надії на успіх України, довіри до українців. Тож інколи, щоб змінити країну, варто просто в неї повірити. І діяти.