«Салюти» нам не потрібні

Відповідь на запитання з приводу можливих вибухів боєприпасів на складах залежить від того, як держава піклуватиметься про їх живучість і безпеку, а також від ставлення армійських чиновників до виконання своїх функціональних обов’язків.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Травень 2004-го. Новобогданівка Запорізької області. Тут 6 — 19 травня вибухають місцеві арсенали. 5 загиблих і понад 80 поранених — такі наслідки «салютів». Площа, на якій лежать снаряди, що не вибухнули, становить понад 300 квадратних кілометрів. Збитки склали майже чотири мільярдів гривень. До речі, серед баз зберігання боєприпасів новобогданівська є «рекордсменкою» за кількістю надзвичайних ситуацій («НС»). Адже 23 липня 2005 року сталися повторні вибухи — щоправда, значно менші за масштабами: одна жінка загинула в лікарні, а п’ятеро людей дістали поранення.

Втретє військовий склад у Новобогданівці вибухнув 19 серпня 2006-го. Тоді горіло близько трьох гектарів його території, довелося евакуйовувати понад півтори тисячі місцевих жителів. Загалом складається враження, що стосовно Новобогданівки, вибачте, «пороблено»: під час проведення планових робіт зі знищення боєприпасів 2007 року тут знову сталася чергова «НС».

Травень 2005-го. Хмельниччина. На 47-му арсеналі, де зберігаються понад 50 вагонів снарядів малого калібру, лунають вибухи. На щастя, обійшлося без жертв.

Загалом протягом останніх 16 років на артилерійських складах і арсеналах, підконтрольних Міноборони, сталося майже 15 «НС», пов’язаних з несанкціонованими вибухами снарядів різного калібру.

НА БЕЗПЕКУ АРСЕНАЛІВ — 10 ВІДСОТКІВ ВІД НЕОБХІДНОГО!

Щоразу, коли «салютують» військові склади й арсенали, в суспільстві здіймається хвиля обурень. У ролі «експертів» часто-густо виступають люди, настільки далекі від цієї проблеми, як планета Нептун від Землі: уся вина в подібних випадках покладається виключно на військове відомство. Відразу зауважу, що прикладів неналежного виконання відповідними посадовцями Міноборони своїх функціональних обов’язків, насамперед із числа тих, хто безпосередньо причетний до охорони складів і забезпечення їхньої живучості, вистачає. І це тема окремої розмови. Але людський фактор — не єдиний чинник, що призводить до виникнення на цих об’єктах «НС».

Витоки проблем, які провокують ці «НС», сягають кінця 1980-х років. Тоді, як відомо, розпочався процес виведення радянських військ із країн Східної Європи. При цьому, звісно, і вивозилося все їх майно. Насамперед зброя та боєприпаси. Складів та арсеналів для їх зберігання на неозорих просторах колишнього «єдиного і могутнього» вистачало. Але вивантажували весь цей скарб здебільшого в Україні. Чому? На це запитання досить відверто відповів маршал Дмитро ЯЗОВ — останній міністр оборони СРСР: «Ми знали, що українські склади і так переповнені, добре знали. Але вони містилися найближче до Польщі, Чехословаччини, НДР, звідки ми змушені були вивозити снаряди, зброю. Тоді вже починалися важкі для армії часи, і коштів на їх транспортування, скажімо, на Урал чи до Сибіру, катастрофічно не вистачало. Тому і складували все в Україні. При цьому мали наміри згодом все ж таки перевезти їх у більш придатні місця. Та не встигли: Союз розвалився».

Коли до наявних снарядів додалися ще й вивезені, перевантаження на окремих складах у рази перевищувало допустимі норми. Після розпаду СРСР додалися й ті, строк придатності яких у ЗС закінчився. Подібна проблема існує в усіх арміях світу. Але там її розв’язують шляхом утилізації. В Україні ж склалася парадоксальна ситуація: грошей не вистачало ні на зберігання, ні на утилізацію. У МО не ігнорували небезпеку, пов’язану з перевантаженням арсеналів, неналежним їх облаштуванням: у 1990-х роках було розроблено і схвалено Програму забезпечення безпеки і живучості баз і складів, розраховану на 1995—2015 роки (за часів та сприяння прем’єр-міністра Євгена Марчука). Вона передбачала надання із Державного бюджету 1 мільярда 452 мільйони гривень. Цю суму, зважаючи на масштаби проблеми, інакше, як краплею в морі, важко назвати. Але й за такого «смішного» фінансування воно розпочалося не 1995-го, а лише з 1999 року. При цьому суми надавалися «астрономічні» — від 10% до 40 відсотків від запланованих!..

Тож не дивно, що 6 березня 2004 року, тобто після десяти років існування зазначеної Програми, глава Адміністрації президента України Леоніда Кучми доповідав своєму патронові наступне: «На ній (275-та база зберігання артилерійських боєприпасів під Новобогданівкою. — Авт.) продовжується надмірне накопичення боєприпасів, дві треті яких зберігаються просто неба. Не обваловано 40 відкритих майданчиків. Сигналізацією, виведеною у вартове приміщення, забезпечено менше як половину сховищ. Потребують заміни 40 відсотків дротяної огорожі і 1500 залізобетонних стовпів».

Мені довелося тоді спілкуватися з одним із високопоставлених чиновників, який в силу покладених на нього обов’язків, мав безпосередній стосунок до розв’язання цієї проблеми. Більше того, від нього значною мірою залежало фінансування проблем, пов’язаних із забезпеченням безпеки та живучості арсеналів. На запитання, чому він не порушує це питання перед вищим керівництвом країни, до якого мав практично вільний доступ, чиновник обурився: «Це питання не на часі. Головне — провести вибори (спілкування відбувалося незадовго до чергових виборів. — Авт.). — Та й, врешті-решт, є багато інших, значно важливіших проблем у державі».

Забігаючи наперед, зауважу, що й сьогодні цей чинуша не зник із «телерадарів» і на різних каналах розповідає про свій внесок у забезпечення національної безпеки та оборони України...

Втім, повернімось до «рапорту» глави АП. Ще не висохло, мабуть, чорнило на ньому, як рівно через два місяці, 6 травня 2004-го, в Новобогданівці почали вибухати снаряди. А згодом українці почали звикати до повідомлень про «НС» на українських військових арсеналах.

Не переповідатимемо, що і як було зроблено для їх недопущення, — скажемо лише, що й сьогодні деяка частка боєприпасів зберігаються під відкритим небом. Добре, що хоча б за останні два роки боєприпаси до великокаліберної зброї, серед яких і системи залпового вогню, такі як «Смерч» та «Ураган», переміщенні в закриті сховища.

Може виникнути цілком закономірне запитання: чому досі не вжито повною мірою відповідних заходів з їх недопущення чи хоча б мінімізації ризику? Адже бюджет МО щороку лише зростає.

КРИГА СКРЕСАЄ?..

На жаль, з ефективним забезпеченням безпеки на арсеналах не все так просто. І розв’язання абсолютної більшості проблем залежить знову ж таки від грошей. А їх, як завжди, не вистачає. Так, бюджет МО щороку зростає. Але ж і витрати з початком неоголошеної проти нас війни Росією також суттєво зросли. Такий приклад: чисельність армії збільшилася більш як на 100 тисяч!.. Я вже не кажу про ті витрати, що пов’язані безпосередньо з бойовими діями на Донбасі.

Облаштування одного кілометра периметра арсеналу сучасними системами спостереження і сигналізації обходиться в десять мільйонів гривень! А загальна довжина периметрів чотирьох найбільших арсеналів у Балаклії, Калинівці, Ічні та Богданівці перевищує 40 кілометрів. Кількість інших баз і складів, де зберігаються снаряди, вимірюється десятками.

Як бачимо, безпека життєдіяльності складів та арсеналів обходиться в солідну копійку.

Але ж ліквідація наслідків вибухів, пожеж коштує ще дорожче. Наприклад, внаслідок пожежі на Балаклійських складах, що на Харківщині, одна людина загинула і ще четверо дістали поранення. Були пошкоджені 265 будівель, у тому числі 231 житловий будинок, 22 об’єкти інфраструктури та промисловості, 12 об’єктів соціальної сфери, в тому числі дві школи і два дитячих садки. На відновлення Балаклії влада надала 100 мільйонів гривень, але їх не вистачило. До того ж, пожежа знищила 70 відсотків боєприпасів, завдавши збитків на сотні мільйонів гривень. Вибухи, що пролунали одного вересневого вечора 2018 року неподалік подільського міста Калинівка, були більш масштабними. Через них довелося терміново закривати повітряний простір у радіусі 50 кілометрів і змінювати графік руху 47 поїздів, а також евакуювати близько 30 тисяч жителів навколишніх сіл. У ті дні я перебував у Вінниці і досі пам’ятаю стривожені обличчя вінничан, які побоювалися, що снаряди накриють і місто над Південним Бугом. На проблему зберігання боєприпасів, схоже, звернули увагу.

«Протягом минулого, 2019 року, відповідно до бюджету МО, на їх безпеку було асигновано 1,5 мільярди гривень, близько 800 мільйонів із яких було витрачено на проведення низки заходів, — говорить полковник Сергій ГРОМ, начальник управління забезпечення живучості — заступник начальника Центрального управління безпеки військової служби Збройних сил України. — Це, зокрема, проведення реконструкції технічних територій арсеналів з будівництвом спеціальних захисних сховищ, створення системи моніторингу безпекової обстановки потенційно небезпечних об’єктів, впровадження на таких об’єктах трирівневої системи охорони. А також обладнання арсеналів, баз та складів спеціальними системами раннього виявлення, протидії технічним засобам розвідки, безпілотним літальним апаратам, забезпечення цих об’єктів спеціальними засобами механізації для підтримання належного рівня вибухопожежобезпеки, виготовлення тари для боєприпасів різних типів, придбання новітніх зразків спеціальної пожежної техніки — пожежних автомобілів та гусеничних пожежних автомобілів. Передбачено капітальне будівництво охоронних периметрів з обладнанням їх сучасними технічними засобами охорони, відеоспостереження, освітлення, обладнання контрольно-пропускних пунктів системами контролю управління доступом та рентген-телевізійними інтраскопами для перевірки ручної поклажі й техніки, обладнання місць зберігання небезпечних речовин об’єктовими технічними засобами охорони.

У Міноборони сподіваються, що на розв’язання (хоча б часткове, бо одним махом проблему, якою майже не опікувались кілька десятиліть, за один рік не розв’яжеш). Загалом для цілковитої реконструкції усіх баз із озброєнням потрібно десять мільярдів гривень!.. Уже розроблено проектну документацію на проведення відповідних робіт. Тепер справа за конкретними діями.

З огляду на події на Донбасі та високу ймовірність диверсій, починаючи з 2015 року, найбільші арсенали перебувають під охороною та обороною сил протиповітряної та радіоелектронної оборони й інших видів ефективного захисту. А це значить, що система забезпечення живучості баз, складів та арсеналів, незважаючи на виникнення на них «НС», все ж підвищується. Не такими темпами, як було б бажано, але зрушення є.