Що не так із судовою реформою?

Чи доводилося вам бувати в суді останнім часом? Про несправедливість ухвалених рішень, корупцію та некомпетентність у судовій системі ми чуємо доволі часто. Останні дані соціологічних досліджень Центру Разумкова свідчать, що Верховному Суду не довіряють 64% опитаних, Антикорупційному суду — 64%, Конституційному Суду України — 60,5%, а судовій системі загалом — 76%.

Кожна українська влада обіцяла оновити стару судову систему, зробити її більш прозорою. Проте й досі інвесторів лякає те, як функціонують наші суди, та й про верховенство права щодо наших же громадян говорити зарано. У жовтні 2019-го уряд анонсував досить амбітну реформу, згідно з ухваленим парламентом відповідним президентським законопроєктом. Однак зараз із нею виникли суттєві проблеми.

Чому так сталося, як можна виправити ситуацію, до чого тут міжнародні експерти та чому в нас тепер два Верховні Суди, пояснює Михайло ЖЕРНАКОВ — голова правління Фундації DEJURE, доктор юридичних наук, колишній суддя Вінницького окружного адміністративного суду.

«РЕФОРМА ЗУПИНИЛАСЯ ЧЕРЕЗ «САБОТАЖ» ІЗ БОКУ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ»

— У 2019 році Верховна Рада ухвалила закон про перезапуск судової реформи, ініційований Президентом України Володимиром Зеленським. Чи могли б ви окреслити суть цієї реформи?

— В Україні є проблема з суддівським врядуванням, тобто тим, як вирішуються питання кар’єри суддів: прийому на роботу, переведення з суду до суду (наприклад, до вищих судів, що, по суті, є кар’єрним зростанням) та звільнення суддів із посад, зокрема через негативні результати роботи, дисциплінарні порушення. Якщо суддя вчиняє недоброчесно, його або її мають право і повинні прибрати з посади. Це системна проблема нашої країни: соціальний ліфт до посади судді для більшості юристів і по сьогодні залишається закритим, що традиційно пов’язано з корупційними схемами. Відповідно, це позначається на роботі суддів, які на своїх посадах замість ухвалення справедливих рішень або виконують чиюсь політичну волю, або намагаються «відбити» те, що вклали у досягнення своєї посади, а часом все одночасно.

Судова реформа останніх років — це намагання змінити таку ситуацію. Законопроєкт Зеленського фактично перезапускає Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС) — орган, який відповідає за добір суддів та їхнє кваліфікаційне оцінювання, тобто те, чи судді гідні перебувати на своїх посадах із точки зору компетентності та доброчесності. Також, відповідно до цього закону, створюється Етична комісія, яка мала би «почистити» Вищу раду правосуддя (ВРП) — орган що є найважливішим у судовій системі. Він не тільки ухвалює остаточне рішення щодо того, чи будуть судді призначені на посаду, чи ні (хоч формально їх призначає Президент, але вносить подання ВРП), а й відповідальний за дисциплінарні процедури: якщо суддя порушує процес, ухвалює якісь ганебні рішення — ця рада має право притягнути такого суддю до відповідальності, аж до звільнення. На жаль, весь цей час дані органи працювали навпаки. Наприклад, кілька років тому, після судової реформи Петра Порошенка, створювався новий Верховний Суд (ВС), тоді судді проходили кваліфікаційне оцінювання. Конкурс у цю установу був дійсно достатньо прозорим: можна було онлайн спостерігати, як люди його проходять, і водночас бачити, як судді, щодо яких є величезні претензії — стосовно законності надбання їхнього майна, ухвалених ними рішень, — все одно отримують посади суддів Верховного Суду, а люди, які очевидно кращі, цих посад не отримали.

За це, власне, вже за Зеленського, звільнили всіх членів ВККС, і нова комісія має бути добрана іншим чином: до її складу мають бути долучені не лише судді, що добираються тими самими суддями, яких ми намагаємося замінити в результаті реформи, а й міжнародні незалежні експерти, які підтвердили свою ефективність, допомігши нам вибрати суддів Антикорупційного суду.

Дуже важливим є ще один елемент, якого не було у публічній площині до того, як цей законопроєкт з’явився, — зменшення кількості суддів ВС з 200 до 100, яке обурило громадянське суспільство, а також було досить сильно розкритиковано нашими міжнародними партнерами, зокрема Венеційською комісією, які казали, що для такого рішення немає підстав, що процедура обрання суддів не визначена (хто буде обирати, як та за якими критеріями, у законі не написано). Також був величезний ризик, що серед тих ста суддів залишать не найкращих, адже зараз, за висновками Громадської ради доброчесності (ГРД), у ВС ще залишається 44 недоброчесних судді, й може статися, що не їх заберуть з лав суду, а когось іншого. Це положення і надалі чинне, але створення ВККС залишається заблокованим, тому фактично вся реформа зупинилася на цьому етапі.

— Чому все зупинилося, і які виходи можна знайти з ситуації, що склалася?

— Реформа зупинилася з однїєї простої причини: органів, які мали б відповідати за очищення судової системи, а саме Етичну комісію з очищення ВРП і конкурсну комісію, яка мала би добирати ВККС (та, у свою чергу, мала би добирати новий Верховний Суд), не було створено через «саботаж» із боку Вищої ради правосуддя. Чому? Тому що до Етичної комісії міжнародна спільнота своїх трьох експертів делегувала, а ВРП — ні, чим, по суті, заблокувала роботу Етичної комісії з очищення самої себе. Аргументували вони це тим, що якісь не такі міжнародні організації делегували своїх кандидатів, хоча закон чітко визначає, які організації можуть це робити, тобто це абсолютно їхнє (ВРП. — А.П.) бачення цього положення. Більше того, зараз у публічній площині є листування між USAID, організацією США з міжнародного розвитку та ВРП, з якого чітко видно: ця установа вела з USAID листування як з організацією, яка може делегувати експертів у комісію. 

У конкурсну комісію для обрання ВККС міжнародники взагалі нікого не захотіли делегувати через те, що положення щодо обрання нової ВККС не відповідало закону. Для громадянського суспільства це дуже чітко показує, як стара суддівська «мафія», «суддівська корпорація», як її називають навіть міжнародні експерти, буквально протидіє судовій реформі в Україні. Президент вніс не такий поганий законопроєкт, хоч ми і попереджали, що, якщо надати ВРП стільки повноважень, — вона може заблокувати цей процес, що й було зроблено.

Важливо зазначити, що на сайті Президента було написано, що міжнародні експерти делегували своїх членів до Етичної комісії, тобто для Президента, автора закону, вони були абсолютно легітимними, на відміну від погляду ВРП. Зараз усе в руках Президента: адже щоб розблокувати цей процес, потрібно внести зміни, які усунуть ВРП від блокування процесу реформи, а також вирішать питання з Верховним Судом: те, що Венеційська комісія визнала його реформу такою, що не відповідає верховенству права, й те, що, відповідно до рішення Конституційного Суду (КС), яке було ухвалено, у нас тепер є два Верховні Суди.

ЧОМУ В НАС ДВА ВЕРХОВНІ СУДИ?

— Отже, КСУ визнав неконституційним конкурс суддів Верховного Суду. Що це означає і як це вплине на перебіг реформи?

— Вони не визнали неконституційним сам конкурс, але визнали неконституційним ліквідацію старого Верховного Суду України, в якому на сьогодні залишилося всього дев’ять суддів. На практиці це означає, що, на жаль, КС не деталізував, що конкретно має відбутися зараз, хоча міг би і мав би. Він просто написав, що це неконституційно, і тепер Верховній Раді треба привести закон у відповідність до цих положень. У результаті — в нас з’явилося два абсолютно рівноправні Верховні Суди: той не ліквідується, а цей продовжує працювати. З точки зору практики нічого не змінюється: у процесуальному кодексі написано, що до «Верховного Суду», а не до «Верховного Суду України» надходять касаційні скарги. Скоріше за все, буде якесь злиття: цих дев’ять суддів або переведуть до ВС, або якимось чином законом прирівняють і об’єднають дві юридичні особи, це вже техніка. Однак логіка КС така, що не можна було ліквідовувати Верховний Суд України, бо його нібито лише перейменували, хоча я з цим категорично не погоджуюся — це дійсно було створенням нової інституції з новими правилами, хоч і не дуже склалося з персональним складом через діяльність ВККС і ВРП.

Сергій Головатий, суддя КС у своїй окремій думці звертає увагу на те, чому в перехідних положеннях Конституції 1996 року було написано «Верховний Суд України», у нас же зрозуміло, яка країна? Бо це пережиток радянщини, коли у нас у кожній республіці був свій Верховний Суд. У тексті перехідних положень також написано, що ВСУ діє до створення нової інституції, якою був покликаний стати ВС. Виходячи з цього та низки інших факторів, він, як на мене, досить вдало обґрунтовує, чому мова йде про створення нової інституції, а не перейменування.

Ще одна дуже небезпечна річ — визнання КС неконституційним пункту 25 перехідних положень, зменшення довічного грошового утримання для тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання. Це є абсолютно логічною нормою: якщо ти не відповідаєш кваліфікації своєї посади, на тебе не поширюються ті гарантії незалежності, які поширюються на решту доброчесних та компетентних суддів. Це має той наслідок, що зараз ми виплатимо багатомільйонні компенсації і довічне грошове утримання суддям, які перебувають у відставці, зокрема тим, хто наразі працює суддями на території так званих Л\ДНР, які, по суті, є зрадниками. Кожен із них, незважаючи на це, отримуватиме по сто, двісті чи триста тисяч гривень на місяць. Для нас це показник того, що «суддівська корпорація» також пролобіювала і це рішення, бо з 15 суддів КС дев’ятеро є представниками суддівського корпусу й або прямо зацікавлені у такому розвитку подій, або їхні родичі, друзі чи знайомі. Це дуже велика міна, яка закладається під державний бюджет України.

«У НАС ЧОМУСЬ КЛЮЧ ВІД УСПІШНОЇ СУДОВОЇ РЕФОРМИ ЗАВЖДИ ЛЕЖИТЬ У РУКАХ ПРЕЗИДЕНТА...»

— Через які помилки минулої влади ця реформа не була успішною?

— У нас чомусь ключ від успішної судової реформи завжди лежить у руках Президента. Хоча, відповідно до конституції, це більше повноваження Кабміну і парламенту. Проте у нас впровадженням реформи займається Офіс Президента — так було за Порошенка, так зараз є за Зеленського. Традиційно президенти приходять з обіцянками ефективної судової реформи, щось починають робити, а потім на якомусь етапі розуміють, що їм набагато вигідніше тримати суди під контролем як інструмент політичної боротьби, фінансових махінацій, виборів і т. д. Президент Порошенко не був виключенням: він задекларував, що буде робити судову реформу, на папері це виглядало дуже непогано, хоч і були певні питання. Щодо багатьох законів, які були з помпою презентовані, навіть деякі європейські партнери казали, що тут все прозоро, як не буває в інших країнах. У результаті ж — за всі роки реформи було звільнено лише 1% із тих трьох тисяч суддів, які проходили оцінювання. Це, зокрема, згубило політичну кар’єру Порошенка як президента, тому що запит на справедливість був одним із головних в українського суспільства, і він не був задоволений. Дуже не хотілося, щоб те саме відбулося з судово реформою Зеленського, ознаки чого десь ми вже бачимо.

— Тобто, на ваш погляд, влада Зеленського починає повторювати ці помилки?

— Це вже видно по тому, що, по-перше, на посади призначаються не найкращі люди. Зокрема, до ВРП Зеленський вже встиг призначити двох членів за своєю квотою, згідно з конституцією. Було дві вакансії, на які оголосили конкурс, і до фіналу дійшло шість людей, з яких четверо мали дуже непогану репутацію — були судями-викривачами: суддя-викривачка Лариса Гольник, Віктор Фомін, який показав свою незалежність, за що його ВРП переслідувала, Павло Пархоменко і Роман Маселко, громадський діяч, але жодного з них не призначили. Замість цього призначили одну з двох суддів, до яких були суттєві застереження з боку громадськості — пані Блажевську, яка є донькою Євгена Блажевського (свого часу працював заступником генпрокурора Пшонки). Другого не призначили навіть із цього списку, оголосили новий конкурс із новими членами комісії, чого не робив навіть Порошенко. У результаті — знову проігнорувавши досить гідних осіб, призначили людину, яка є фактично підконтрольною політичній владі, що ухвалювала рішення про дозвіл скандальних забудов у центрі Києва,.

Я особисто вірю у добрі наміри Президента, але через якісь причини його Офіс виступає одночасно як автор прогресивних положень закону, так і дивних призначень. У тому ж самому законі про реформу судової влади в нас, з одного боку, є міжнародники з органів суддівського врядування, і ВРП нібито очищується, а з іншого боку, тій самій ВРП надані всі важелі впливу на процес. Дуже хотілося б, щоб процес зсунувся, інакше про зростання економіки на 7% можна забути взагалі, дай боже, аби 3% було з такою судовою системою.

«У СУДОВІЙ СИСТЕМІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ БАГАТО НЕДОБРОЧЕСНИХ СУДДІВ. ТРЕБА ЗАБЕЗПЕЧИТИ ОБ’ЄКТИВНИЙ ДОБІР НОВИХ»

— Які кроки мають бути здійснені, щоб ця реформа остаточно не провалилася?

— Зараз критично важливо внести до Верховної Ради законопроєкт, який цей процес розблокує: повністю усуне ВРП, що протидіє реформі, по-друге, вирішить питання з «подвійним» ВС і 44-ма недоброчесними суддями, які там є. Після цього запуститься процес формування нової ВККС з міжнародними експертами, очищення ВРП, але це лише перший етап. Друге — комплексна реформа, яка передбачає багато моментів: реформування КС, тому що він буде ухвалювати такі самі абсурдні судові рішення на захист недоброчесних суддів, потрібно щось робити з адміністративними судами, закінчити очищення суддів, адже кваліфікаційне оцінювання повністю провалилося. Після цього треба вирати ще дві тисячі нових суддів, щодо яких є дефіцит, бо зараз кілька судів фактично не працюють через те, що ніякої кваліфікаційної комісії вже не існує кілька місяців.

— Які ще ризики несе для нашої судової системи те, що ВККС досі не сформована?

— Дефіцит суддів, насправді, є ризиком. Проте ще більший ризик полягає в тому, що у судовій системі залишається багато недоброчесних суддів. Треба забрати їх із системи і добрати скільки треба — може, дві, а може й три тисячі. Це велика кількість суддів, і треба буде забезпечити прозорий та об’єктивний добір, щоб туди подавалися нормальні юристи, які готові стати суддями, а не знову призначати кумів, братів, сватів. Ми вже неодноразово говорили з потенційними кандидатами. Вони кажуть, що не хочуть гаяти рік свого життя на добір, щоб потім їм сказали, що чийсь «племінник» на цю посаду підходить більше... Інакше, ніж за участю міжнародних експертів, тобто незаангажованих професіоналів, цього не зробити. Багато міжнародних організацій, зокрема Венеційська комісія, пишуть, що розбавляти органи суддівського врядування міжнародними організаціями та представниками громадськості за цих умов — правильно. І Президент, і його партія, а також партії «Батьківщина» та «Голос» це підтримали. Дуже хотілося б, щоб вони це впровадили.

«ПЕРША ПЕРЕШКОДА ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ДО УКРАЇНИ — НЕ ВІЙНА, А ВІДСУТНІСТЬ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА»

— Для світової спільноти наша реформа є скоріше невдалим прикладом. Чому Зеленський так часто згадує проблему закордонних інвесторів у коментарях про судову реформу?

— Нещодавно була зустріч українського бізнесу з Президентом: проблема номер один, про яку говорить наш бізнес, — це суди. Традиційно вже декілька років поспіль іде опитування іноземних інвесторів, і перша перешкода прямих іноземних інвестицій до України — навіть не війна, а відсутність верховенства права. В одному з інтерв’ю посол Німеччини Анка Фельдгузен зазначила, що «не треба ніяких «інвестиційних нянь», інвесторам потрібні незалежні суди». У своєму інтерв’ю представник МВФ в Україні Йосто Люнгман каже, що поки не видно великого прогресу в українських реформах, і підкреслює, що в першу чергу потрібно реформувати суди, хоча МВФ зазвичай не опікується цими питаннями, їхній мандат — макроекономічна стабільність. Вони розуміють, що ця стабільність залежить від якості українських судів, зокрема тому, що у судах розглядається справа «Приватбанку». І хоч би яким класним у нас був технократичний уряд і велика політична воля Президента стосовно того, щоб приходили інвестиції, у нас досі суд можна купити, на нього можна вплинути, залякати, зробити що завгодно.

«ОКРУЖНИЙ АДМІНСУД КИЄВА ПОТРІБНО ЛІКВІДУВАТИ АБО РЕОРГАНІЗУВАТИ»

— Як боротися з перебільшеними повноваженнями окружних адмінсудів, зокрема сумнозвісного Окружного адмінсуду м. Києва? Та яким чином було створено систему, де за їхніми рішеннями — останнє слово?

— Як це виглядає з точки зору процесуального кодексу: Окружний адмінсуд міста Києва є просто нібито одним із окружних судів. Його юрисдикція поширюється на органи державної влади, які територіально знаходяться в межах адміністративно-територіальних одиниць — областей або міста Києва. Оскільки в столиці територіально знаходяться всі органи центральної державної влади — цей суд має фантастично великі повноваження щодо оскаржень рішень, бездіяльності міністрів, міністерств, центральних органів виконавчої влади і т.д. Політично це виглядає таким чином: цей суд було створено декілька років тому з метою контролювати прийняття певних рішень: якісь зупиняти в ручному режимі, якісь навпаки дозволяти, тобто суд замість того, щоб виконувати функцію контролю та захисту українців від несправедливих рішень — виконує функцію підтвердження несправедливих або зупиняє ті, які діють в інтересах України, але комусь не подобаються.

Його доукомплектовували Ківалов та Портнов «своїми» людьми, одним з яких є багаторічний голова цього суду — Павло Вовк, якого буквально місяць тому, попри плівки, які оприлюднило НАБУ, 39 із 42 суддів окружного адмінсуду м. Києва обрали знову головою.

Варто згадати лише кілька рішень, прийнятих цим судом за останній час: відсторонення Уляни Супрун, коли вона ще була виконувачем обов’язків голови МОЗ, поновлення Насірова, зупинення перейменування Московської церкви, припинення переходу української армії на нову систему харчування, купа рішень у кримінальних справах, до яких адміністративні суди не мають жодного стосунку, що є дуже грубим порушенням процесуального кодексу. Судді цього суду також втручаються у суддівське врядування, знімають і призначають незаконно членів ВККС. На цей суд вже звертає увагу міжнародна спільнота і запитує, яким чином все так відбувається і прозоро натякає нашій владі, щоб вона щось зробила. На жаль, поки що влада, попри всі скандали, замість того, щоб забрати у цього суду певні повноваження, наділяє ще більшими, зокрема щодо оскарження рішень органів прокурорського врядування. Чому так? Цей суд дуже вигідний, бо може обслуговувати інтереси влади.

— Які механізми зменшення повноважень цього суду?

— Перше, що можна і варто було б зробити вже давно, ліквідувати цей суд або реорганізувати — і те, й те є підставою звільнення суддів з посад, якщо вони відмовляться переходити до іншого суду. Це найпростіше вирішення цього питання, бо тоді у новий суд могли б набрати нормальних суддів за нормальною процедурою. За Конституцією, тільки Президент може подати до Верховної Ради законопроєкт щодо ліквідації чи реорганізації суду, і поки цього не відбулося.

Також вплинути можна законом, кілька слів переставити з однієї статті в іншу, забрати найважливіші справи з цього суду і направити їх до ВС, наприклад. Але тут треба зазначити, що Касаційний адміністративний суд у складі ВС є не набагато якіснішим, хоч і менш одіозним. Тому потрібно або створити окрему палату у ВС, або окремий Вищий адміністративний суд, за аналогією з Вищим антикорупційним судом, бо мова йде про перегляд усіх надважливих рішень щодо органів державної влади.

Головне, щоб там почали працювати нормальні судді, а не ті, кого за результатами роботи варто було б звільнити. Тут все знову повертається до проблеми з ВРП, яка їх не те що не звільняє, а навіть не відсторонює. Наприклад, після скандалу з плівками, за якими можна зрозуміти, як ці люди тримають у заручниках всю судову систему, вона не відсторонила Павла Вовка від здійснення правосуддя.

«ДОВІРА ДО СУДІВ МОЖЛИВА, А ДЛЯ ЦЬОГО ПОТРІБНЕ ОЧИЩЕННЯ»

— «Ми доживемо до моменту, коли судова система буде перезавантажена» — це цитата Зеленського. Коли це можливо?

— Часто кажуть про те, що українці патологічно не довіряють будь-якій владі, і судова — не виняток. Частково це правда через те, що ми історично століттями мали чужу владу на своїх територіях і тому не звикли їй довіряли, крім цього, з огляду на деякі рішення, які ухвалює українська влада, постає велике питання: чи українська ця влада насправді? Проте є одна державна інституція, якій довіряють найбільше з усіх державних інституцій, — армія. Люди бачать результат і відчувають захист, тому жодної проблеми з довірою тут не виникає. А якщо суд традиційно говорить на «чорне» — «біле», зупиняє інвестиції, коли британське посольство пише, що у Насірова є британський паспорт, а українській суд каже «не має», то про яку довіру можна говорити?! Коли один із суддів у нетверезому стані за кермом збиває мотоцикліста і не несе відповідальності, другий 32 рази в судових рішеннях називає територію України «поки що контрольованою Україною», третього ловлять на хабарі, четвертий доволі ефективно покриває суддів Майдану, а потім, коли їх усіх, замість того, щоб ганебно звільнити, відправляють у відставку з довічним грошовим утриманням, збереженням статусу судді, а ще когось Рада суддів нагороджує грамотою за утвердження авторитету судової влади, то про яку довіру можна говорити? Цю систему потрібно ламати. Довіра до судів можлива, а для цього потрібне очищення.