…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно.
Михайло Драгоманов, український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, громадський діяч

Як бути з російськими політемігрантами?

«Не рекомендував би українському керівництву ставити цей процес на потік», — експерт
1 лютого, 2016 - 20:14
ФОТО REUTERS

Свобода слова, близькість до Європи, втеча від політичних переслідувань — це лише кілька пунктів з довжелезного переліку причин, чому російські опозиціонери перекочовують до України. Наша країна має протягати руку допомоги, але... Є тут кілька важливих нюансів, про які нечасто говорять вголос. Для прикладу, російський історик Павло Шехтман, який переїхав до Києва з Росії через порушену щодо нього кримінальну справу, викликав своїм постом у «Фейсбуці» бурхливе обговорення про етимологічне значення назви «Україна». «Проблема украинцев не в том, что название их страны этимологически означает «окраина», а в том, что они дико комплексуют по этому поводу и выдумывают фантастические этимологии, согласно которым их предки звали свою страну — «Встрана», — написав Шехтман. Обурення у коментарях він також не залишив без відповіді: «Я заметил, что вышиватники, возбудившиеся от поста, который противоречит их представлениям о собственной истории, апеллируют к долгу гостя — мол, приехав в чужую страну, он должен с почтением относиться к разным странным обычаям, в том числе к обычаю считать Украину древней великой Русью, а Россию страной чуди и мери с выдуманным языком...»

Нещодавно у вітчизняних медіа на проблемі дещо несподівано наголосив російський журналіст Дмитро Шипілов. Він зауважив, що політемігранти з Російської Федерації ведуть себе далеко не так, як належить гостям. Слід сказати, що російському журналістові самому нещодавно надали політичний притулок в Україні. «День» поспілкувався з паном Шипіловим на тему російських політемігрантів. А продовжили дослідження цієї теми із українським політологом Михайлом Басарабом. Отже, як Україні бути з російськими політемігрантами?

«ДЛЯ УКРАЇНИ НАЙКРАЩОЮ БУЛА Б РЕАКЦІЯ І СТАВЛЕННЯ ДО НАС ЯК ДО ПРОСТИХ ІНОЗЕМЦІВ»

Дмитро ШИПIЛОВ, російський журналіст, політичний біженець:

— За російськими опозиціонерами, які зараз перебазувалися до України, я спостерігав ще у ті часи, коли вони жили в Росії. Для мене завжди залишалося загадкою те, що цінності, які вони відстоюють, ті права, які вони собі приписали, взагалі в міжнародному праві не зафіксовані. Ці люди вигадали для себе певний міф про те, якою має бути Росія, і тепер з цими ілюзіями вони приїхали до Києва. Хтось із них намагається отримати притулок, хтось вибрав інші шляхи легалізації. Так чи інакше, але йдеться про спробу впливати на події, що відбуваються в Україні, хоча б за допомогою створення дуже нездорової інформаційної атмосфери, і якщо спостерігати за цією категорією у «Фейсбуці», то можна подумати, що це єдина важлива тема — більше проблем в Україні немає. Є тільки російські політемігранти, всі такі нещасні, і що, мовляв, Україна їм щось винна.

Як на мене, то для України найкращою була б реакція і ставлення до нас як до простих іноземців. Не потрібно створювати жодних преференцій для росіян ні на законодавчому, ні на побутовому рівнях — всі необхідні закони в Україні вже є. Так, в Росії все не дуже добре з громадянськими свободами і базовими правами, але це не означає, що Україна повинна діяти щодо лояльних росіян на шкоду своїм громадянам — тут своїх біженців із зони АТО і Криму вистачає, і вони для неї першочергові.

Це абсолютно штучно витягнута в медійне поле ситуація. Однак цей нерв постійно тримають оголеним, бо російських опозиціонерів теж, напевно, можна зрозуміти — на Батьківщині у них немає ніяких перспектив, а іноді загрожує і кримінальне переслідування за спекулятивне зловживання цивільними правами. Утім, я не думаю, що проблема ненадання Україною їм притулку знаходиться в площині глибокої політики — росіянам у світі сьогодні відмовляють у притулку приблизно рівномірно, і немає сенсу виділяти Україну із загального списку країн.

«БІЛЬШІСТЬ РОСІЙСЬКИХ ПОЛІТЕМІГРАНТІВ, МЕНІ ВИДАЄТЬСЯ, Є ЛИШЕ УМОВНИМИ ОПОЗИЦІОНЕРАМИ ДО КРЕМЛІВСЬКОЇ ПОЛІТИКИ»

Михайло БАСАРАБ, політолог:

— У середовищі експертів і представників медіа немає єдиної думки з цього приводу. Борються дві позиції. Згідно з першою, Україна повинна всіляко надавати допомогу російській опозиції. Мовляв, ми маємо створити для неї в Україні парникові умови, щоб тут вона зростала, зміцнювалася, формувала свій політичний дискурс, а відтак готувалася до майбутнього «хрестового походу» на режим Путіна. Формально аргументи, які лунають на користь цієї ідеї, звучать правильно. Однак треба розуміти, що навіть якщо нинішній конфлікт між Росією та Україною вирішиться на нашу користь (тобто ми відновимо територіальну цілісність), то все одно надалі будемо перебувати в небезпеці. Доки російський політичний режим існуватиме у форматі модерної імперії, Україна постійно стоятиме перед загрозою агресії. Звичайно, кожен український патріот бажає російському авторитарному режиму краху. Однак робити з України своєрідний плацдарм-інкубатор для потенційного наступу російської опозиції на кремлівський режим не зовсім розумно. Залишимо справу повалення режиму Путіна росіянам, аби зі своїми проблемами вони розбиралися на власній території. Україна, передусім, має дбати про посилення власної держави, першочергово опікуючись своєю безпекою.

І тут підходимо до протилежної позиції, яка полягає в тому, що російські політичні мігранти не обов’язково є затятими антагоністами до Путіна. Нинішній стан російської опозиції насправді жалюгідний. Режим Путіна стерилізував російську опозицію до такого стану, коли, наприклад, особисто мені важко повірити, що в Росії можуть безперешкодно діяти несанкціоновані опозиціонери. Йдеться про людей, які впродовж тривалого часу можуть публічно дебатувати з Кремлем, чинити опір його внутрішній політиці всередині Росії і жодним чином не постраждати від цього. Переконаний, що усі паростки опозиції на території Росії так чи інакше отримують схвалення Кремля. Слід лише виділити окремих відомих людей. Таких, як Макаревич, Басілашвілі, Ахеджакова чи низка їхніх однодумців — народних улюбленців. Тут Кремль робить виняток, бо це окрема каста, з інакодумством якої треба миритися. Зрештою, вони не претендують на роль політичних лідерів, обмежуються періодичними заявами.

Більшість російських політемігрантів, які приїжджають в Україну, мені видається, є лише умовними опозиціонерами до кремлівської політики. Вони не обов’язково мають лояльне ставлення до України. Не всі з них стануть сумлінними українськими громадянами, користуючись при цьому всіма правами. Впевнений, що ментально політемігранти залишатимуться росіянами і навряд чи стануть людьми, яким насправді болітиме за Україну. Не виключаю, що під маркою російських опозиціонерів до України можуть потрапити люди, які будуть згодом висловлювати шкідливі заклики, гасла, ініціювати ідеї не на користь Україні. Для цього в них є серйозний плацдарм і якийсь кредит довіри. У нас же лояльне ставлення до людей, які опонують режиму Путіна?! Відповідно є інтерес медіа, через які політемігранти можуть формувати громадську думку. У цьому вбачаю певну небезпеку.

Політична міграція до України набирає певних системних форм. Йдеться не про поодинокі випадки, адже уже n-й за ліком громадянин, зокрема РФ, отримує політичний притулок в Україні з прицілом на громадянство. Також слід згадати і про численну грузинську імміграцію. В українській політиці навіть утворився окремий кластер — грузинські посадовці, політики і громадські діячі. Поки галасу значно більше, ніж реальних результатів. Упевнений, що далеко не всі політичні мігранти відіграють позитивну роль для України. Гадаю, політичний притулок треба давати лише в окремих випадках. Людям, яким насправді більше нікуди подітися або реально треба врятувати життя. Не рекомендував би українському керівництву ставити цей процес на потік.

Дмитро ПЛАХТА, Львівський національний університет ім. Івана Франка
Газета: 
Рубрика: