Як Харківські угоди підготували «Мінський котел»
У цьому році Чорноморський флот Росії мав покинути український Севастополь. Що сприяло сценарію окупації?
Нинішня російська агресія має свої причини й історію. Одним з етапів у системі окупації українських територій були Харківські угоди 2010 р. Підписані сім років тому 21 квітня і ратифіковані 27 квітня, вони передбачали продовження перебування Чорноморського флоту РФ в Криму аж до 2042 року в обмін на знижку на газ в 100 доларів. До речі, за попереднім договором 1997 р. саме в 2017-му Росія мала піти з Севастополя. Але обставини склалися інакше...
Росія ніколи не покидала планів повернути Крим. Ще на початку 90-х були спроби захоплення або «перевірка ґрунту», коли «донские казаки» за підтримки і керування ЧФ РФ влаштували аналогічні дії, які були реалізовані під час «русской весны» в 2014-му. Завдяки вдалим і професійним діям СБУ під тодішнім керівництвом Євгена Марчука, загрозу вдалося відвести. Або згадаємо хоча б відому фразу з культового російського фільму «Брат-2» (наразі заборонений в Україні), де один з головних героїв фільму Татарин, вбиваючи представника бандитського угруповання в Чикаго (вихідців з України), каже: «Вы мне, гады, еще за Севастополь ответите!».
КИЇВ. 27 КВІТНЯ 2010 Р. ПРОТЕСТ БІЛЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ / ФОТО З АРХІВУ «Дня»
Черговим показовим сигналом став 2003 рік, коли виникла ситуація навколо острова Тузла. Росія почала споруджувати дамбу в Керченській протоці від російського Таманського півострова до українського острова Тузла. Після місячного протистояння між державами, Кремль вдалося зупини. Але ще тоді стало зрозуміло, що Будапештські угоди не діють, росіянам було наплювати на свої зобов’язання, які вони взяли щодо забезпечення територіальної цілісності і суверенітету України.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Наступними були Харківські угоди. Це відбулося буквально через два місяці після того, як президентом став Віктор Янукович. Після програшу росіян в 2004-му під час помаранчевих подій, коли вони підтримавши Леоніда Кучму намагалися зробити президентом його ставленика, в 2010-му вони вже «кували залізо», поки було гарячим. Одразу взялися за Севастополь і нав’язали Януковичу вигідні для себе угоди.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
В результаті, коли Кремль вдарив на початку 2014-го, Україна опинилася перед прірвою. Кланово-олігархічні структури, які зародилися за часів Кучми, докерувалися до того (росіяни, звичайно, над цим також багато років «плідно попрацювали»), що в безпековому, інформаційному, політичному плані країна була абсолютно беззахисною. Зупиняти російську агресію довелося ціною неймовірних зусиль суспільства, людських життів і втраченою територією.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Прикметно, що в 2010-му у Верховній Раді за ратифікацію цих угод в унісон проголосували Партія регіонів, КПУ та «Блок Литвина». Більш того, навіть серед «Нашої України» та БЮТу знайшлись ті, хто проголосував «за». Особливу роль зіграв голова парламенту Володимир Литвин, який під парасольками зробив тоді все, щоб в абсолютно антизаконний спосіб реалізувати замовлення Януковича і Росії. Тому є питання до відповідальних з українського боку, адже деякі персони, які брали участь в тому ухваленні, фігурують в Раді по цей день.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Команда тодішнього президента України і сам Янукович назвали домовленості перемогою, звинувативши у всіх гріхах Юлію Тимошенко, яка до цього в 2009-му підписала горезвісні газові угоди. Насправді ж, суть була в тому, що чи не кожна влада (Тимошенко це чи Янукович) заради дружби (у їхньому розумінні) з путінським режимом, потрохи здавали національні інтереси України. Чи зникла ця практика, тим більше після відкритої російської агресії проти нашої країни? Питання відкрите, враховуючи невиконану обіцянку нинішнього президента (до січня 2017-го так точно) закрити свій бізнес на території агресора. Ще один показовий факт. Щойно Росія анексувала Крим, вона одразу денонсувала Харківські угоди. Україна ж ці угоди досі не денонсувала.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
«ПУТІН РОЗУМІВ, ЩО ЦЕ ПОЧАТОК ДЕМОНТАЖУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ»
Максим РОЗУМНИЙ, завідувач Центру досліджень проблем Російської Федерації:
— Думаю, що уявлення про Харківські угоди у Януковича і Путіна, який фактично керував РФ, були різні. Янукович гадав, що це початок його так би мовити правління Україною. Путін же навпаки розумів, що це початок демонтажу української державності. Якщо деталізувати, то звісно, коли Янукович обирався президентом, він сподівався, що буде скасована газова угода Тимошенко, яка не вигідна Україні і країна буде інтегруватися в євразійський простір. Таким чином, Янукович і його команда мали отримати всі переваги від цього. Як правило це доступ до корупційної ренти, гарантії безпеки, протидія «кольоровим» революціям тощо. Тобто все це мав забезпечити російський протекторат. У Кремля ж було як мінімум кілька сценаріїв. Один з них, як я вже сказав, передбачав деконструкцію державності, а згодом і відмову від тодішньої влади.
ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА
Прикметним є те, що Харківські угоди денонсовані РФ, а не Україною. Ця тема в Україні зависла. Її бояться чіпати в зв’язку із великою кількістю нюансів в міжнародному правовому полі. Таким чином українська сторона боїться втратити певні зачіпки правового відстоювання інтересів держави в сфері повернення Криму. Тобто для того, щоб зберігати договірну базу як вона є. Цю причину можна виділити, окрім недбальства і відсутності послідовної політики.
Не думаю, що опозиція могла тоді ефективно завадити ратифікації Харківських угод. 2010-й рік — це був рік реваншу. На той час у президентської команди були досвідчені юристи, силовики, «вишибали». Весь цей ресурс Янукович міг залучити і залучав, окрім того, що у нього були ефективні технології прийняття рішень і протискання їх через Верховну Раду. Це був розгалужений інструментарій маніпуляцій. У опозиції був, звичайно, період не дуже організованого відступу. По слідам їх відступу РФ поспішила протиснути Харківські угоди, як найбільш дражливої в українському суспільстві теми.
ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА
«ПІДПИСАННЯ ХАРКІВСЬКИХ УГОД БУЛО ЛАНЦЮГОМ В ОКУПАЦІЇ РОСІЄЮ УКРАЇНСЬКОГО КРИМУ»
Михайло ПОЖИВАНОВ, народний депутат України II, IV, V та VI скликань:
— Підписання Харківських угод було ланцюгом в окупації Росією українського Криму. Якби була чітка позиція влади щодо принципів Конституції, де було зазначено, що російський флот в 2017 році мав піти з Криму, то Кремль не пішов би на конфлікт. Росія б думала про те, як будувати нову базу в Новоросійську або десь в іншому місті. Коли ж їм продовжили термін до 2042 року, а потім трапився Майдан із втечею Януковича, то все це підштовхнуло до анексії півострова. Просто тоді вони злякалися, що Харківські угоди можуть бути денонсовані українською стороною і відповідно поспішили вирішувати питання радикально. Думаю, РФ все одно намагалась би знайти будь-які шляхи для того, щоб зберегти свій вплив на Крим — від погроз, підкупу, компромату до чого завгодно. Росія намагалась би в тому числі купити нас. І можливо давала б адекватні гроші за свою присутність в Криму.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Звичайно, опозиція намагалась зашкодити ратифікації угод і ми всі пам’ятаємо, що тоді робилось у Верховній Раді, коли горіли димові шашки та літали яйця. Але сама опозиція не мала достатньої потужності для того, щоб цьому завадити. І причина ще й в тому, що ті, хто залишає владу і вимушений іти в опозицію не завжди до цього готовий, адже звик бути при владі, а не поза нею. Ті люди, які мають великі кошти і на яких влада має великий вплив, орієнтуються на владу, яка є. І таких людей завжди було багато. Відповідно єдність рядів опозиції певною мірою похитнулись, що вилилось у згадані підсумки.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
«Я БАЧУ, ЩО Й СЬОГОДНІ ДАЛЕКО НЕ ВСІ УСВІДОМЛЮЮТЬ НАШІ КЛЮЧОВІ ПРОРАХУНКИ»
Олександр КIХТЕНКО, командувач ВВ МВС України з 2005 по 2010 рр.:
— На мою думку, в 2010 році після підписання Харківських угод були втрачені можливості перегляду умов договору про перебування російського Чорноморського флоту в Криму. Більш того, можливо взагалі варто було його розірвати. Але ми фактично потрапили в зашморг, адже Харківські угоди вже передбачали величезний термін пролонгації перебування російських баз на півострові. Якби Україна тоді змогла цього не допустити, то було б набагато менше можливостей для подальшої окупації українських територій РФ. На жаль, історично ми часто втрачаємо можливості, які були б вигідні для держави. Це було як при тій владі, так продовжується і при нинішній. Справа вже в минулому, але ж необхідно зробити висновки.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
На жаль, у багатьох аспектах я бачу, що й сьогодні далеко не всі усвідомлюють наші ключові прорахунки. Для Росії Україна виявилась зручним полігоном для відпрацьовування різного роду провокацій, які вона доводила і доводить до ефективного рівня. Це було і тоді, це продовжується і зараз. Причому сфери провокацій різноманітні. Кремль використовує як наші політичні прорахунки та слабкості, так і певні настрої в суспільстві. Вже наприкінці 2000-х років Москва, наприклад, відпрацьовувала в Україні способи використання так званих «тітушок». Але треба розуміти, що «тітушки» не завжди лише проросійські. Часто праворадикальні начебто проукраїнські сили грають на руку Кремлю. І ці люди можуть навіть вірити, що вони дійсно прагнуть лише кращого для України, а де-факто потрапляють в кремлівські схеми провокацій. Тобто елементів сценарію окупації безліч і ми є дуже вразливі.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Щоб протидіяти, потрібно розвивати власні Сили спеціальних операцій. Ми знаємо, що спецслужби РФ, і в тому числі їхні Сили спецоперацій, вийшли на новий виток розвитку і вони вдосконалюють систему впливу на інші держави. Україна, як я вже сказав, є для них серйозним випробувальним полігоном. Звичайно, багато чого залежить від центральної влади. Наприклад, в 2010 році влада з одного боку, мала багато важелів, а з іншого — була залежна від Москви. Завадити прийняттю Харківських угод було дуже важко в тому числі і тому, що саме суспільство ще не усвідомлювало масштабу небезпеки, яку ці угоди несли.
