Спочатку «москітний флот», а потім корвети і фрегати

На початку 90-х все Українське військо опинилося у вкрай скрутному становищі. Та найтяжче було ВМС, що дислокувалися у Криму. Насамперед з морально-писхологічної точки зору.

«Було враження, що ми знаходимось у ворожому оточенні, - розповідав мені колишній однокурсник капітан 1-го рангу Микола Недогибченко. – Насамперед у Севастополі, більшість жителів якого є пенсіонерами МО Російської Федерації і, відверто кажучи, не приховували свого «дружнього» ставлення. Особливо з початком розподілу Чорноморського флоту, що почався на початку 90-х. Зайвим свідченням того, що ВМС перебували у вкрай скрутному – в усіх відношеннях – становищі, може слугувати той факт що тодішній Президент Леонід Кучма наказав кожній області взяти шефство над кораблями: голова облдержадміністрації особисто звітував перед ним про те, що зроблено для підшефного корабля».

Розподіл флоту проходив складно і кілька разів був на грані зриву. Командування ЧФ не приховувало ворожого сталення до української сторони, опускаючись навіть до відвертого хамства на адресі наших адміралів. А коли переговори вийшли на завершальний етап той же російський адмірал відверто сказав у неофіційній обстановці:

«Хлопці, а навіщо вам флот? Крим і особливо Севастополь ми вам ніколи не подаруємо…

Підя розподілу ЧФ Україні відійшло майже 25 відсотків берегової інфраструктури, понад  40 бойових кораблів, близько сотні суден забезпечення. А також 40 відсотків суднобудівної бази, включно з верфями для будівництва потужних кораблів. Росіяни «відхопили» значно більше. Зокрема, ракетний крейсер  «Москва», 6 сторожових кораблів, 7  підводних човнів, більше 10 ракетних катерів, 7 корветів. А також кілька великих десантних кораблів, тральщиків – загалом понад 30 одиниць лише бойових кораблів, не рахуючи суден забезпечення. Після анексії Криму Росія суттєво посилила Чорноморський флот, увівши до його складу кілька новітніх кораблів і підводних човнів, не кажучи вже про системи ППО, інші види озброєння.

І все ж найтяжчим, найтрагічнішим для ВМС України виявився 2014-й, коли у Криму з'явилися так звані «зелені чоловічки», а незабаром і спецпризначенці ГРУ Росії. Вони відразу блокували наші кораблі, захопивши деякі з них. В результаті «повернення Криму у рідну гавань», як заявив згодом Путін, ВМС втратили більше 80 відсотків своєї потужності. В Криму, зокрема, залишилося багато кораблів й допоміжних суден, всі військово-морські бази та інша берегова інфраструктура. «Старшим братам» відійшли близько 30 кораблів і суден забезпечення. Згодом, правда, вони частину повернули, наприклад,  корвет «Вінниця», а на деякі, зважаючи на їх технічний стан, Україна і не претендувала. З цього приводу ходять різні чутки, але достеменно ніхто не знає чому у Севастополі залишився  великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський», екіпаж якого брав участь у багатьох міжнародних навчаннях і евакуював українських громадян з Лівії. Подейкують, що сталося це з політичних мотивів…

Врешті решт наші ВМС перебазувались до Одеси, де довелося починати облаштування військово-морської бази практично з нуля. Про побутові умови моряків краще і не згадувати. Але, разом з тим, присутність у місті військових моряків додавала впевненості патріотично налаштованим одеситам, вселяла віру, що Одесу не здадуть росіянам, як це сталося з Донецьком і Луганськом. Особливо якщо взяти до уваги події 2 травня 2014-го, коли проросійськи налаштовані громадяни намагалися влаштувати відвертий антиукраїнський шабаш.

«Правоохоронці за наказом свого начальства не втручалися у ті події, а то й підігрували сепаратистам, - розповідає Руслан Таранець, активний учаник одеського майдану. – І ми поглядали в бік  наших кораблів, вірячи, що у час «Ч» моряки нас не залишать у біді…».

ДРУГЕ НАРОДЖЕННЯ ВМС

Після захоплення росіянами Кримського півострова у розпорядженні командування ВМС залишились Західна військово-морська база, розташована в Одесі, Південна військово-морська база в Миколаєві і Азовська військова морська база, яка тільки будується в Бердянську, з додатковими пунктами базування в Маріуполі і Генічеську. Ось і все, що маємо на сьогоднішній день.

Але інфраструктура, якою б сучасною вона не була, нічого не вартує без наявності сучасних бойових кораблів. І з початком російської агресії постало питання відродження морського компоненту свого війська. Але, як ми вже знаємо, у нас – за великим раахунком – залишилися лише рештки ВМС, які ми мали до 2014-го. За словами капітана 1-го рангу Андрія Риженка, першими українськими бойовими кораблями, що поповнили ВМС, стали 2  артилерійських катери «Гюрза-М», розроблені на базі річкових бронекатерів. До слова, протягом 1992-2014 років Україна не побудувала жодного бойового корабля, а ті, що були спущені на воду за роки назалежності, були закладені на заводах за часів СРСР…

У 2017–2019 роках була опрацьована Стратегія розвитку ВМС-2035, у якій фахівці досить чітко виклали своє бачення їх розвитку. Зокрема, головним їх завданням  є  захист від агресії на морі та з морського напрямку, захист національних економічних інтересів України (включно зі свободою судноплавства), участь у міжнародних операціях із морської безпеки.

«Реалізувати ці завдання планується поступово, у три відповідних етапи, по п'ять років кожен, - говорить капітан 1-го рангу Андрій Рижук. - . Так, на першому етапі планується забезпечити безпеку прибережної зони (12-40 миль від узбережжя). На другому – виключної морської економічної зони в Чорному морі (до 200 миль від узбережжя). На третьому – в районах національних інтересів за межами Чорного моря. Основними причинами саме такої етапності розбудови національних ВМС є оцінка пріоритетності загроз і наявний фінансовий ресурс.

На цей час та найближчу перспективу на розвиток бойових спроможностей ВМС України бюджет Міноборони може виділити не більше 3-5 млрд грн (приблизно до 200 млн дол.) на рік. Не дуже багато, але на порядок більше за суми, які виділялися на ці потреби 10 років тому. Треба додати, що вартість самого корабля — це в середньому тільки 30% вартості його утримання впродовж життєвого циклу (20-25 років). Решта — витрати на інфраструктуру базування, ремонт, пальне, технічний регламент, підготовку екіпажу, його розквартирування тощо.

Цілком зрозуміло, що наразі загроза агресії проти України з моря потребує фокусування основної уваги ВМС України на ділянці Чорного моря від Одеси до Севастополя (приблизно 150 миль завдовжки) та ділянці Бердянськ – вхід до Керченської протоки (100 миль) на Азові. Такі географічні параметри дають Україні можливість стримувати міцнішого агресора багатофункціональними катерами так званого москітного флоту, а метеорологічні умови Чорного моря дозволяють, практично, весь рік застосовувати такі відносно невеликі бойові одиниці. Одним із визначальних чинників на користь побудови швидкісних малорозмірних бойових кораблів є вартість самого плавзасобу як бойової платформи для доставки комплекту морської зброї до району бойового застосування: для катера це коштує в 4–25 разів менше, ніж для корвета або фрегата. І хоча катер програє в автономності й морехідності корветові або фрегату, однак переваги останніх будуть важливі для виконання інших завдань, у більш віддалених, ніж територіальні води та виключна економічна зона в Чорному морі, районах можливого бойового застосування.

ДОПОМОГА АМЕРИКАНЦІВ

Те, що американці всі 6 років цієї неоголошеної протиУкраїни війни надають нам військову допомогу, давно і ні для кого не є таємницею. Вимірюється вона сотнями мільйонів доларів. Зокрема, США вже передали  нам кілька патрульних катерів типу «Іsland». Кілька з них вже введені до складу ВМС. Деякі «доброзичливці» з сарказмом сприймають передачу цих катерів Україні, мовляв, Америка позбавляється металобрухту, натякаючи на їх поважний вік. Їм дійсно не по 5-10 років, але їх важко назвати металобрухтом, зважаючи на тактико-технічні характеристики. Вони, наприклад, і за мірками сьогодення мають навігаційне і електронне обладнання, що дає можливість використовувати їх для найрізноманітніших функцій берегової охорони. Водотоннажність – 169 тонн, запас ходу 3 300 морських миль, тобто понад 6 тисяч кілометрів, максимальну швидкість майже 55 кілометрів за годину, а  автономність плавання – 5 діб. Екіпаж – 16 осіб. Озброєння – автоматична гармата калібру 25 міліметрів і два кулемети калібру 12,7 міліметра. Катери також мають по моторному човну для інспекцій, десантувань, рятувальних операцій тощо.

Але Україна планує і самотужки будувати кораблі: для цього у нас є чудові можливості, якими володіють дуже мало держав світу. На тому ж Миколаївьскому суднобудівному заводі за часів СРСР будували навіть лінкори і авіанесучі крейсера. Що вже казати про катери чи навіть фрегати!.. У згаданій Стратегії ВМС України-2035 йдеться про необхідність формувати «москітний флот». Це рішення обумовлено насамперед фінансовою спроможністю України реалізувати даний проект.

Цей термін з'явився ще у XIX столітті і розшифровується як флот, що складається з багатьох малих бойових кораблів, здатних атакувати значно більші цілі і миттєво виходити з району враження. Ця здатність досягається насамперед завдяки малому розміру, високій швидкості, маневровості тощо. Його побудова, утримання значно дешевші, аніж більш потужного. За словами капітана 1-го рангу, розміщення на 8 корветах 64 протикорабельних ракет коштаватиме 3,3 мільярди доларів. Якщо ж їх розмістити на 16 ракетних катерах, то це обійдеться в 500 мільйонів.

 Звісно, що для вирішення геополітичних завдань на океаньских просторах такий флот абсолютно не годиться. Але Україна таких завдань і не має. Завдяки своїй швидкості, маневреності і озброєнню катери такого флоту здатні виконувати широкий спектр завдань, які притаманні класичним надводним кораблям, але мають меншу морехідність та радіус дій від узбережжя. Їхньою перевагою над більшими кораблями є стрімкість та раптовість дії, можливість передислокації по суходолу та здатність діяти на річках.

Але, як сказано в Стратегії у майбутньому передбачається будувати і вводити у експлуатацію кораблі класу «корвет», які спроможні виконувати завдання й поза межами Чорного моря.