Суспільство і влада: системний збій?

Соціологічні дослідження демонструють найвищі показники довіри серед соціальних інституцій в Україні саме до волонтерів і громадських організацій. Вони користуються більшим авторитетом, аніж уряд, президент і парламент разом узяті. Це не дивно, адже у кризовій ситуації Майдану та початку російської агресії фактично громадянське суспільство врятувало країну, перебравши на себе ключові державні функції. Пройшло чотири роки, але чи вдалося побудувати ефективну модель суспільного договору, про необхідність чого так багато говорилося? Наскільки змінилися суспільні настрої та практики громадської самоорганізації за цей час? Як пояснити «шизофренію» (психічне захворювання, що характеризується розладом у розумових процесах) у рішеннях – прийняття Стратегії сприяння розвитку громадянському суспільству президентом на 2016-2020 роки і ведення обов’язкового електронного декларування представниками громадських об’єднань? Коли від тактики взаємного нехтування громадянське суспільство і держава перейдуть до консолідованої позиції? Відповіді на ці питання шукають сьогодні науковці, політологи, представники власне громадянського суспільства. Знайти нову перспективу намагалися учасники круглого столу у найбільшому think-tank країни – Національному інституті стратегічних досліджень – на якому відбулася презентація щорічної аналітичної доповіді НІСД «Про стан розвитку громадянського суспільства в Україні».

«ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ВЗЯЛО НА СЕБЕ ФУНКЦІЮ «СТОРОЖОВОГО ПСА»

Директор НІСД, академік НАН України Володимир Горбулін у своєму виступі наголосив, що влада досі не завоювала необхідної довіри. «Критичність до влади – це непогано. По-перше, це ознака критичного мислення, а критичне мислення – це запорука прогресу, у тому числі особистого. По-друге, це найдієвіші ліки від розбещення влади, скочування до авторитаризму і тотальної корупції», - підкреслив він. Причому на його думку, це історично властиво Україні. Якщо у Росії, так само як і в СРСР, покладалися на державу та доброго царя, то українці завжди були критично налаштовані до влади. І цьому є пояснення – наша держава тривалий час була розділена між іншими країнами, політика яких була спрямована на задоволення своїх інтересів, тож нічого доброго від влади не чекали. «Активне громадянське суспільство сьогодні намагається контролювати і направляти владу. Вже зараз воно взяло на себе функцію «сторожового пса». Йдеться про захист демократії, прав людини, європейського шляху розвитку країни», - пояснив Горбулін.

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет констатував відсутність сьогодні гармонії між владою та громадянським суспільством. «Але на якій основі може бути ця гармонія? На основі справедливості, тобто правда повинна бути в основі цих взаємовідносин. А правда полягає в тому, що влада повинна виконувати свої обов’язки. Тобто служити народу, а не собі. У цьому є проблема», - зауважив він.

«БЕЗ ЗМІНИ МЕХАНІЗМІВ ПОЛІТИЧНОЇ УЧАСТІ НЕ МОЖНА ЗМІНИТИ ЯКІСТЬ РЕЖИМУ» 

Очевидно, що після Революції Гідності, роль громадського сектору неймовірно зросла. Чому? Бо сама держава була дуже слабка. Волонтери, добровольці почали активно втручатися у реформи. Електронне декларування, система Prozorro були введені саме під тиском громадськості і закордонних партнерів. На думку директора Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірини Бекешкіної, тиск і вимоги додаткового декларування – це помста громадському сектору. «Про це прямо кажуть», - наголосила вона.

Провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, доктор політичних наук, професор Галина Зеленько відзначила, що громадські організації роблять багато, щоб полегшити життя органам державної влади, але при цьому якість політичного режиму не змінюється. Бо в державі відсутні ефективні механізми інкорпорації, немає повноцінної політичної конкуренції і не працюють соціальні ліфти. За її словами, ніяке економічне зростання, пожвавлення громадської участі не конвертується в зміну політичного режиму. «Коли я слухаю представників громадянського суспільства, у мене таке враження, що вони перебувають в «теплій ванні», тому що без зміни механізмів політичної участі не можна змінити якість режиму. У «трикутнику» «громадяни – держава – фінансово-промислові групи», останні – найсильніші. Існує превентивна система заходів, яка дозволяє впливати на хід виборчого процесу, розставляючи своїх людей у владі. І виходить, що в такій ситуації ми по суті ходимо по замкнутому колу. Потрібно адекватно оцінювати співпрацю з органами державної влади. Як тільки громадські організації втручаються у сферу, що загрожує стабільності політичного режиму, одразу йде шалена дискредитація їх», – відзначила Зеленько.

«ЧАС ЗМІНИ ПАРАДИГМИ – ВІД ПРОТИСТОЯННЯ ДО СПІВПРАЦІ»

На жаль, про системність і ефективність практики взаємодії між владою та інститутами громадянського суспільствами говорити зарано. Про формальність відносин свідчать неналежне проведення консультацій з громадськістю, неврахування їх пропозицій громадської думки при розробленні і прийнятті політичних рішень, створення «кишенькових» громадських рад та появи так званої імітаційної громадськості, зауважив директор НІСД Володимир Горбулін. «Загальною небезпечною тенденцією є те, що люди починають звикати до безпринципності, правового нігілізму та популізму політиків, імітації боротьби з корупцією. Це спричиняє апатію, розчарування, протестні та міграційні настрої», – наголосив він.  Але, на його думку, «вікно можливостей» для здійснення справжніх реформ в Україні, продовження курсу на інтеграцію в ЄС і НАТО не закрито. І його можна зберегти лише за умови сприяння громадському активізму, впровадження якісної комунікації між владою та громадськістю. Тільки тоді нинішнє «суспільство ризику» трансформується в «суспільство гідності», а люди отримають гідні та безпечні умови для свого життя та розвитку.

Заступник Глави Адміністрації Президента України Ростислав Павленко підкреслив, що з одного боку, за останні три роки створено чимало майданчиків для взаємодії громадянського суспільства і держави, зокрема Національна рада реформ, Рада регіонального розвитку, Координаційна рада сприяння розвитку громадянського суспільства, Рада національної єдності тощо. Відбуваються зміни в законодавстві, але саме існування тих органів та інструментів участі вимагають наповнення їх конкретним змістом.

На викликах, що стоять перед громадянським суспільством, зупинився керівник програм «Українського незалежного центру політичних досліджень», директор проекту USAID «Громадяни в дії» Максим Лациба. По-перше, це задача, як громадянському суспільству стати партнером держави в управлінні країною, тобто розробити дієві механізми консультацій, залучення до вироблення рішень, врахування думки і погодження спільного порядку денного. «Час переходити від парадигми протистояння, що влада завжди злочинна, до парадигми співпраці на інтерес суспільства», - сказав він. І другий важливий виклик – розбудова мережі різних форм організацій громадянського суспільства. В Естонії, наприклад, нараховується близько 180 громадських організацій на 10 тисяч населення, а в Україні – 22. Тобто, навіть за кількісними показниками, мережа у нас недостатня і нерозвинута. Хоча соціологія показує, що ще десь близько 10-15% населення цікавиться роботою організацій громадянського суспільства. Тож стоїть задача збільшувати масовість і кількість ініціатив, особливо в нових сферах, як захист споживачів, органи самоорганізації населення, що актуально в умовах децентралізації. «І також – єдність. У нас є багато секторів у громадянському суспільстві – правозахисники, екологи, аналітичні центри, молодіжні, сервісні, благодійні організації. На жаль, про добре налагоджену взаємодію зараз не йдеться. Треба будувати діалог, спільний порядок денний і конструктивно працювати», - наголосив Лациба.

«ПРИПИНИВСЯ БУРХЛИВИЙ РОЗВИТОК МОЛОДІЖНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ»

Соціологія фіксує зменшення об’єднання у громадські організації молодих людей, зауважив у своєму виступі директор проекту USAID «Громадяни в дії».  Це підтвердила і директор Державного інституту сімейної та молодіжної політики, кандидат педагогічних наук Ірина Пєша. Вона розповіла про опитування молоді з Київської області, і цікаво, що у фокус-групах в двох населених пунктах зовсім різні молоді люди висловили одне й те ж бачення – державі не потрібна розумна молодь. Це те, над чим потрібно замислитися. У 1990-ті роки була більш активна молодіжна участь у громадянському житті, створенні громадських об’єднань. «Може це крамольна гіпотеза, але ми втратили систему роботи з молоддю по груповому, лідерському навчанню», - сказала вона.

Заступник міністра молоді та спорту України Олександр Ярема погодився, що бурхливий розвиток молодіжних організацій або кількості школярів та студентів, які приходять в організації, припинився, незважаючи на те, що відповідні процедури та програми продовжують діяти. Чиновник також розповів, що зараз йде робота над створенням молодіжних просторів, які можуть стати «інкубаторами» громадських, молодіжних ініціатив та й взагалі нових організацій.

Тема соціальних мереж як модерного середовища формування громадянського суспільства також була обговорена. «Під час Майдану через соціальні мережі відбувалася координація дій, а з початком воєнних дій, коли держава не просто була слабка, а «лежала» десь на узбіччі, активні громадяни виявляли і забезпечували потреби фронту, - наголосила професор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», доктор політичних наук Лідія Смола. – Сьогодні соціальні мережі є інформаційним відбитком громадянської активності».

На її думку, ми можемо говорити, що у нас є громадське суспільство «онлайн» і «офлайн». І коли вони зустрінуться та спрямують зусилля на конкретні дії, то зможуть диктувати умови цьому політичному режиму, адже контролюватимуть простір.

* * *

Стратегування державної політики сприяння розвиткові громадянського суспільства є «стандартом» та конче важливою ланкою функціонування правової демократичної держави. В більшості європейських країн існують цілісні системи механізмів взаємодії влади та громадських інституцій, платформ для співучасті у формуванні державних політик. Артикулювання проблем і пошук їх рішень, робота науковців спільно з представниками впливових громадських організацій можна вважати кроком у цьому напрямі. Тепер важливо, щоб напрацьоване не залишилося лише «реліквією на папері», адже відсутність координації та партнерських стосунків між владою і громадськістю загрожує втратою всіх попередніх державотворчих здобутків.