Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Листи головному редактору

8 квітня, 2011 - 00:00

 

Під егідою «Дня»

 Вельмишановна пані Ларисо!

Щиро дякуємо Вам за чудову газету «День».

Щодо Вашої газети є декілька думок. По-перше, автори матеріалів газети — дуже шановні та інтелектуально багаті люді. Хотілося б, аби під їхньою протекцією активно велась ідея скликання Всесвітнього форуму українців. Також дуже актуальне питання про створення нарешті громадянського суспільного телебачення в Україні. На мою думку, ці два питання дуже актуальні сьогодні, вони давно вже назріли.

Пані Ларисо! Може, Ви подумаєте над цим питанням. Все-таки газета «День» має неабиякі можливості, але найгірше те, що цим ніхто не хоче займатися. 

Із пошаною,
Іван БАБЧЕНКО, Черкаси

 

 

«Щоб «пересічні» усвідомили власну гідність»

 Доброго здоров’я, вельмишановна Ларисо Олексіївно!

Ось уже багато місяців беруся за написання листа до Вас, а коли отримую газету, виявляється, що те, про що я хотіла написати, уже в ній написано.

Отримую п’ятничну газету «День», починаючи з травня 2010 року. І ніяк не можу зрозуміти, як я могла жити без неї.

Теми, які висвітлюються на сторінках газети, різнобічно й цілеспрямовано допомагають зрозуміти ті проблеми, які накопичилися за 20 років незалежності, та стан суспільної свідомості, який докорінно треба змінювати.

Та просвітницька робота, яку Ви невтомно проводите спільно з викладачами вишів щодо студентів, дає надію, що в нас буде справжній парламент, справедливі судді, незаангажовані журналісти, та й ми, «пересічні», усвідомимо свою гідність.

Держава повинна вийти на цілковито новий якісний рівень розвитку. Яку країну можуть творити чечетови, колісниченки, левченки, богословські, корнілови, що так ненавидять той народ, який їх утримує! Скільки зла й негативу вихлюпують вони на безкінечних ток-шоу, та невже не бачать на табло, як їх «підтримують» присутні в студії? Звідки беруться різні бузини, які обпльовують наші святині й намагаються вивершити себе на цьому тлі? «Чого немає у творця, того не може бути в його творінні». Належну оцінку дають таким «творцям» люди, і, крім огиди, ці «творці» ні на що інше не заслуговують.

Якщо говорити про еліту нації, то навіть страшно подумати, хто величає себе тією «елітою». Еліта — ті люди, які в ці нелегкі для Батьківщини часи намагаються відродити силу, впевненість, віру й надію, аби збудувати нову, незалежну Україну для людей.

Я щаслива завдяки відчуттю розуміння і близькості до людей морально чистих, відданих справі творення, служіння правді, закону, народу. Про таких людей пише Ваша газета.

Дуже втішно читати й запитання молоді — змістовні, чіткі, не байдужі до сьогодення, та Ваші гідні відповіді.

Викликають захоплення фотовиставки та бібліотека «Дня». Поки що маю єдину книжку «Мої університети». Але це тільки початок.

Доземно вклоняюсь авторам, які постійно ведуть роз’яснювальну роботу в газеті: Ігорю Лосєву, Володимирові Панченку, Євгенові Головасі, Станіславу Кульчицькому, Сергієві Грабовському, Віталієві Портникову, Мирославу Поповичу, Оксані Пахльовській, Ліні Костенко та іншим авторам кращих матеріалів. Незабутніми залишаться імена Клари Гудзик, Сергія Кримського, Джеймса Мейса.

Сторінки «Історія та «Я» Ігоря Сюндюкова відроджують імена героїв та антигероїв минувшини і сьогодення.

А чого варті замальовки Людмили Засєди з її щирою, відвертою посмішкою!

Особлива подяка особисто Вам, пані Ларисо, і Вашому колективу за невтомну працю, яка зумовлює формування громадянського суспільства. Ви маєте багато зустрічей з викладачами, студентами вишів, молоддю, ведете діалог, відповідаєте на численні запитання. Чи є ще такі головні редактори наших ЗМІ, щоб узяли на себе такий тягар просвітницької роботи, який веде нашу Україну до відродження й піднесення?

Всю зиму та осінь я «кружляла» навколо мрії про те, щоб організувати таку зустріч із Вами в нашому місті Українка, знаючи, що це тільки мрія і нічого більше, бо минулого року газету «День», журнал «Український тиждень» із 15 тисяч жителів передплачувала лише я, в продажу було декілька екземплярів. То ким же я заповню зал нашого будинку культури, де візьму кошти на організацію цього заходу, а головне — чи є у Вас час зустрітися з нами, далеко не тією аудиторією, з якою Ви звикли спілкуватися. Тож моя мрія залишилася мрією, втішним для мене є хіба що те, що захоплено читаю улюблену газету щоп’ятниці.

Із глибокою тугою прочитала статтю в газеті («День» № 39—40 від 4 березня ц. р.). «Ти народився неповторним. Не вмри копією». Напевно, своїми руками я створила з дорогої людини копію, чия доля не повинна була стати копією.

Я вибачаюся перед читачами за деяку непослідовність моїх думок, але мене переповнює почуття безмежної вдячності Вам за ту важку наполегливу працю, що її взяли Ви на свої жіночі плечі. «Не сотвори собі кумира», — повчає заповідь. Для мене Ви, Ваш колектив, Ваші розумні дописувачі, які відкривають нам смисли та є тими кумирами, якими я пишаюсь і яким вірю. Вас багато, а не хтось один, отже, гадаю, цей гріх мені пробачать.

І якщо мій лист виявився надто емоційним, не судіть мене суворо. Бо в нього я вклала неперевершене захоплення однією особистістю та іншими, які не байдужі до долі нашої багатостраждальної Батьківщини і допомагають осягнути нам, «пересічним», сутність усього, що відбувається.

Я вже немолода людина, за моїми плечима — великий життєвий досвід, тож мій лист — це промовистий виразник болю і... сподівань на «інтелектуальний проект» та «розумного виборця». 

З глибокою пошаною,
Ганна ГРИГОРОВИЧ, Українка

 Р. S. Пробуджуйте в людях дух високої звитяги, у вас є така можливість.

 

Ляпас українофобам

 Цілком підтримую пропозицію Віри КИТАЙГОРОДСЬКОЇ («День», № 32, середа, 23 лютого 2011) перенести Інститут національної пам’яті до Чернівців під опіку громадськості з метою його збереження.

Необхідно створити і зареєструвати в Чернівцях громадську організацію для опікування Інститутом національної пам’яті, відкрити банківський рахунок та опублікувати його з закликом перераховувати кошти на передислокацію Інституту пам’яті й подальше розширення його діяльності. Оце якраз і буде наша українська відповідь на запитання до самих себе: «Що робити?» Кожна наша гривня буде ляпасом українофобам у владі.

Мій перший внесок на рахунок буде тисяча гривень. 

Федір АРХИПЕНКО
с. Чабани, Київська область
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ