Пам’ять «Товариша»
Нещодавно, «проскакуючи» телепрограмами, зупинився на «Дойче Веллє» (DW) — мене зацікавили вітрильники, красені моря, що були «героями» програми. Щось знайоме було в контурах головного героя — вітрильника «Горх Фок» з німецькою командою. І мені згадались перші широкоекранні фільм, що з’явилися наприкінці 50-х років. «П’ять днів» — про п’ятиборців, де знімався у напівкомічній ролі молодий тоді, але вже досить «вагомий» Микола Озеров. Другим фільмом був «Товариш» виходить у море» — про будні й свята на вітрильнику «Товариш» порту приписки Одеса. Сюжет був обраний динамічний, звук був не просто стерео, але об’ємний, бо працювали динаміки по всьому периметру зали, і хоч не було ще системи «долбі», ефект для першого знайомства з новинкою був неабиякий і запам’ятався на все життя. Ось ці контури барка «Товариш» я і впізнав у німецькому вітрильнику «Горх Фок». На душі стало важко і смутно до сліз. Адже будь-яка країна, що має вихід до моря, пишається своїми вітрильниками. Польща свого часу придбала в пам’ять свого земляка Конрада Коженьовского, який став класиком англійської літератури «морського спрямування» Джозефом Конрадом, вітрильник, що отримав назву «Дар Поможа» і за оснасткою нагадує фрегат «Торренс», на якому Конрад був першим офіцером. На цьому вітрильнику відбуваються зустрічі конрадистів усього світу.
Я не знаю достеменно, як продали чи просто проґавили барк «Товариш». Знаю, що все пояснюють відмовками про нестачу грошей, необізнаністю у морському праві і таке інше. Але я думаю інакше. Гроші в державі є великі (звичайно, не бюджетні). Я можу простити олігархам, що їх не цікавлять такі дрібниці, як становище вчителів, лікарів, діячів культури, можу вибачити зацікавленість особистим збагаченням у нетрях сірої економіки. Але не можу простити, що їм не болить, коли принижують державу, громадянами якої вони є. Я не можу їх назвати елітою чи нашими, тобто українськими політиками. І цілком погоджуюсь з Ларисою Івшиною («У пошуках країни», «День», №97, від 6.06.2003) , що вони обрали для себе іншу країну, але не Україну, хоч автор обмежилась діяльністю журналістів. І поки будемо мати таких політиків і таких олігархів, будемо отримувати ляпаси всі ми — як народ, а значить — держава Україна.
Наступного дня, після цих записів, подивився на телеканалі DW другу частину фільму. Вітрильники поважають у всьому світі, і німецьку команду на борту «Товариша», тобто «Горх Фок’а», відвідували у портах зупинки високопосадовці та просто гості, а капітан стає представником країни на рівні майже президента.
Тепер уже більш чітко роздивився абриси судна. Барк став трохи іншим, немовби менш струнким, повільнішим, як людина, що у чужих краях сумує і мріє про зустріч зі своєю молодістю, набираючи ваги і стриманої поважності. Прощавай, друже! Ти міг би служити Україні, але нікому до тебе немає діла.
КОМЕНТАР
З’ясувати ситуацію з барком «Товариш» спробувала наш власний кореспондент в Одесі Олена АСТРАХОВИЧ:
— Барк «Товариш» ніколи не був приписаний до порту Одеса, місцем його постійної приписки був Херсон. Кілька років барк стояв під арештом у Великій Британії, звідки його викупила Німеччина. Уже три роки барк перебуває у Вільямштадті. Відновлений і слугує навчальним судном. Останній капітан «Товариша» Олег Ванденко проживає сьогодні в Херсоні.
Як бачимо, наш читач не помилився — «Товариш», змінивши назву, дійсно знаходиться зараз у Німеччині. А до історії його втрати ми плануємо повернутись на сторінках «Пошти «Дня» — наш кореспондент у Херсоні отримав відповідне завдання.
