Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

«Передусім потрібно змінити мислення людей»

18 травня, 2012 - 00:00

Останній тиждень сповнений то ясними й сонячними, то часом похмурими днями, упродовж яких дав змогу жителям Житомира зробити з деяких подій загальні висновки, пізнати світ, досягти злетів у творчості і трохи поміркувати над майже одвічним запитанням: quo vadis, Україно?

Людмила ЗОЛОТЮК, аспірантка кафедри українського літературознавства та компаративістики Житомирського державного університету імені Івана Франка:

— Мій тиждень можна вважати «французьким», і в цьому його особлива приємність, адже я дуже захоплююся французькою культурою, зокрема та мистецтвом. Нарешті настав час прочитати повість «Коханець» Маргеріт Дюрас (її ще кличуть «Дюра»). Придбала цей твір давно, погортала сторінки — і відчула, що мені ще трохи варто пожити, щоб більше наблизитися до розуміння «математичного» стилю цієї авторки, тому повість чекала у стосику зарубіжної літератури. Й ось, на щастя, ця книжка дочекалася своєї пори, я все-таки прочитала її та подивилися кіноадаптацію повісті — однойменну стрічку Жан-Жака Анно. Гадаю, і кіноверсія, і літературний твір запам’ятаються... Також було щастям зустрітися зі своїми друзями, з якими через буденні справи й повсякденну зайнятість не випадає бачитися частіше. Ми обідали, гуляли, спілкувалися, а ще подивилися в кінотеатрі «Любого друга» — екранізацію відомого роману Гі де Мопасана. Цього ж тижня я, схоже, знайшла для себе відповідь на «одвічне» запитання: що є любов’ю? Тепер для мене любов асоціюється з арахісом у шкаралупі: часто під нею двоє плодів — вони нагадують людей під одним дахом чи парасолею. Удома ось-ось розквітне китайська троянда. Немолодий кущ. Його моя мама посадила тоді, коли я народилася, тому ми — однолітки, нам уже за двадцять. А про події під знаком «мінус» розповідати не хочеться. Це зайве. Тим паче, що з надто короткої відстані відразу не розбереш, що було геть кепським. Кажуть, що поразку від перемоги не варто відрізняти.

Дмитро СКАЧКОВ, фотокреативник HD-studio:

— Колектив нашої HD-studio здійснив грандіозну зйомку в жанрі «мрії справжніх чоловіків»: суперавтомобіль BMW-Z4, неймовірні дівчата, вода, позитив, професійне світло. А ще суперкоманда спеціалістів: фотографів, відеографів, візажистів. Усе це разом — вибухові фото, гарно проведений час та чудові враження! Погано те, що у коханої заболів зуб. Лікуємо — і це добре. Отже, все гаразд!

Ромцьо ЗДОРИК, громадський діяч, журналіст:

— Особисто мене дуже вразили події в Дніпропетровську, погано вразили. Здається, що політики чи бізнес-клани грають у свої ігри, ділять сфери впливу, а страждають невинні люди. Це — блюзнірство. Зате дуже позитивне враження справив українець, який переплив Середземне море. Це означає, що не все так погано в нашій країні й що на кого-кого, а на спортсменів та митців Україні завжди можна покластися, бо вони — опора нації.

Марія ХІМИЧ, поетеса:

— Громадськість затихла після відзначення Дня Перемоги, а я тим часом нарешті змусила себе бігати вранці. Погано, що вкотре український народ став заручником політичного протистояння в лавах можновладців. Позиція влади в ситуації навколо Тимошенко загрожує нам замороженням євроінтеграційних процесів, що, зокрема, відобразилося у скасуванні саміту в Ялті. В особистому житті є погана і є добра новини. Неприємність — у тому, що сусідський собака, якого господарі вигулюють без повідка і намордника, напав на мою вівчарку. На щастя, все обійшлося, проте я дуже хвилювалася, бо вона скоро має ощенитися. Також, нарешті, сталася добра і довгоочікувана подія, яку я можу порівняти для себе хіба що з народженням первістка: я представила свою першу поетичну збірку під назвою «Півні-Ч».

Віктор ЧУПРОВ, голова правління ЖОГО «Дозор»:

— Останній тиждень для мене став одним із найнезабутніших за останні кілька років. Школа АХАЛАР «Територія розвитку» надала мені можливість пройти стажування в Данії. Я побачив країну з будинками, яким 300—400 років, потяги метро, які рухаються без машиніста і в яких пасажири пред’являють контролерам телефони з електронними проїзними, а 80% жителів їздить велосипедами, тоді як решта купує машини на кілька людей та їздить ними за потреби, записуючись у чергу по Інтернету, де поліцейські з’являються тільки за викликом, а просто так їх на вулицях не побачиш. Усе, що я побачив, насилу вміщується в голові. Незважаючи на те, що Україна далеко від Данії, там добре поінформовані про наші реалії. У газетах трапляється фото Тимошенко з відповідними коментарями. Склалося враження, що за кордоном про нас турбуються більше, ніж ми самі! Писати можна багато, скажу лише, що у нас є куди прагнути. Передусім потрібно змінити мислення людей, і лише потім довгоочікувані зміни стануть помітними та призведуть до змін у державі.

Юлія ГУЗ, Житомир
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ