Нації, де переважають «нейтральні»... неминуче засуджені на смерть і рабство.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Переможний Пласт

9 лютого, 2008 - 00:00

Ворзельський православний храм Київського Патріархату, що за 30 км від столиці, як і багато інших церков, теж пережив непростий час становлення. Храм перебудований із невеликого будиночка, що колись належав санаторію. Отець Микола і його парафіяни мріють про новий. Мрія поволі здійснюється. З великими зусиллями збудований фундамент чекає на благодійників. Вони з’являються, судячи по завезеній цеглі. — А коли збудуємо церкву, то у теперішній зробимо музей вишитих ікон, — ділиться планами Валентина Шольце, одна із найвідданіших парафіянок.

Цими Різдвяними святами поновив свою ходу по селищу вертеп, у якому взяли участь діти від 8 до 15 років. А ще парафії храму Преображення Господнього випала велика честь приймати у себе Вифлеємський Вогонь Миру, який доставили в церкву пластунки Ксенія і Юлія. Дивлячись на цих дівчат, слухаючи їх, вкотре запитуєш себе, чому про Пласт , пластунів так мало знають школярі та їхні батьки.

— Однією із причин такого незнання є відсутність вихователів, — пояснюють пластунки. Бо для того, щоб отримати дозвіл на виховання 6—10 дітей потрібно пройти хоча б піврічні курси підготовки й мати не менше 18 років . І тут потрібна зацікавленість держави у такій структурі, фінансова допомога у підготовці таких вихователів, у фінансовій підтримці пластових проектів перш за все Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту. Скільки коштів iде на боротьбу з наркоманією, злочинністю. То чому б цьому відомству не попрацювати на випередження? Адже, залучивши до цієї організації якнайбільше дітей та юнацтва, наше суспільство збагатилося б на от таких вихованих, цільних, толерантних молодих людей. За оцінкою Інституту проблем виховання АПН України, Пласт є єдиною організацією в Україні, яка має чітку й ефективну виховну систему.

Скористаюсь можливістю і дещо заповню для широкого загалу прогалину в розумінні, що таке Пласт. Назва походить від слова «пластун» — так у запорізьких козаків називали деяких розвідників .

На початку ХХ століття в Англії виникла скаутська організація (від англійського скаут — розвідник) — система позашкільного виховання, яка поклала у свою основу пізнання природи, ремесел, гри. Аналогічні організації були створені в багатьох країнах. Саме від цієї організації радянською піонерією було взято структуру і атрибутику — галстуки, віддавання честі, лінійки, вогнища тощо. У Західній Україні організація виникла у 1911 році . Одним із її засновників був син Івана Франка — Петро. З початком перебудови організація відновила свою діяльність в Україні. Зараз діють 130 осередків у 24 областях і нараховують близько 10 тисяч членів. Пластуни вивчають історію, традиції, культуру рідного народу. Пласт виховує патріотизм, пропагує здоровий спосіб життя через мандрівки рідним краєм, веселі змагання, ігри у виїзних таборах різної спеціалізації — спортивних, мистецьких, кінних, альпіністичних, екологічних, археологічних. Таких таборів протягом року може бути понад 100. У них пластуни практично закріплюють ті знання, які отримали на щотижневих заняттях з вихователем. Пласт виховує молодь на християнських засадах і стоїть поза партіями і конфесіями.

Очолює Пласт Богдан Гаврилишин — один із великих українців, який ввійшов у світову еліту і став посередником між Україною і західним світом. Він є членом Римського клубу — це об’єднання 100 науковців, які виробляють практичні пропозиції для розв’язання проблем, що постають перед людством. Впродовж 18 років був директором Міжнародного Інституту менеджменту в Женеві. У 1990 р. заснував Міжнародний Інститут менеджменту в Києві, де є головою Наглядової Ради. Богдан Гаврилишин своїм життєвим успіхам завдячує саме Пласту, який викував у ньому волю до перемог.

Наша незалежна держава поступово приєднується до спільноти, де панує відкритість, повага одне до одного, де існують багато різноманітних інституцій, призваних наповнити змістом життя своїх громадян. Ми все більше і більше усміхаємось один до одного, значить, знаходимо рівновагу духу. І щоб ми не зупинялися на цій відкритій дорозі, а крокували впевнено у широкий світ, не забуваючи при тому, що ми неповторні у ньому, нам будуть допомагати також громадянські інституції, розвиваючи і плекаючи громадянську і власну гідність кожного з нас.

Данута КОСТУРА, смт. Ворзель
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ