Соціалізм, якого ніколи не було
Жовтневу революцію, якій виповнилося 85 років, можна назвати революцією зруйнованих надій, що так і не стала соціалістичною. Сучасна міфологія оголошує соціалізм абсолютним злом і, схоже, не береться відповідати на деякі запитання.
Що таке соціалізм? Простої відповіді на це запитання, мабуть, немає. Невід’ємною властивістю людської природи є прагнення до свободи, справедливості та правди. Соціалізм і комунізм довгий час ототожнювали саме з ідеалами економічної, соціал-політичної, а пізніше і психологічної свободи.
Аналітична психологія показала, що ідеали сприймаються і реалізовуються лише в тому вигляді, в якому вони відповідають потребам людей певного соціального характеру, а прагнення до найвищих ідеалів можуть бути придушені і повністю перекручені (Фромм). Тому практика соціалізму в СРСР та інших країнах зробила соціалізм і комунізм синонімами тоталітаризму і часто фашизму. Виникає запитання: «Чи був радянський лад соціалізмом?» Однозначно ні, якщо розглядати соціалізм як ідеал свободи, справедливості та правди. Потрібно пригадати деякі догмати радянської ідеології. Вона визначала соціалізм як лад, який: починається диктатурою пролетаріату з переходом до загальнонародної держави; засновується на суспільній власності; знищує експлуатацію людини; забезпечує демократію; усуває класові антагонізми та соціальну нерівність; містить у своїй класовій структурі тільки дружні робочий клас, селянство та інтелігенцію; робить свідому і творчу працю найпершою необхідністю людини; формує гармонійно розвинену особистість. Все це було не так, oкрім хіба що диктатури бюрократії, що лише прикривалася пролетаріатом. Щоправда, потрібно зазначити, що низка соціальних прав (труд, його достатня оплата, відпочинок, безкоштовні освіта й медицина, достатня пенсія) була забезпечена, чого до цього дня де- факто немає в багатьох країнах світу, зосібна в сучасній Україні.
Тут майже все було свідомою брехнею і несвідомими міфами. Власність була не загальнонародною, а державною. Бюрократія хоч де-юре і не володіла нею, але де-факто необмежено нею розпоряджалася, ніби «від імені трудящих», а реально — на свою користь. Це набагато гірше, оскільки володіння передбачає відповідальність, тут же часто мала місце злочинна безвідповідальність. Із психологічної точки зору це призвело до появи відчуженого конформноавторитарного управлінця-бюрократа і такого ж працівника, відчуженого від власності та управління нею, пригніченого соціальними інститутами. Їхнім головним завданням було функціонувати без тертя у величезних ієрархіях, створених надконцентрацією всіх сфер суспільного життя. Переконаний марксист (!) Е. Фромм «ввічливо» називав радянський лад державно-монополістичним «менеджеріалізмом».
Феномен перетворення на експлуататорський клас бюрократії, яка часто навіть не є власником, має не тільки економічні, а й психологічні причини. Наш «соціалізм» був антагоністичним суспільством із бюрократією як пануючим класом, у ньому індивід був відчужений від власності, від управління нею, від прийняття рішень, від своєї праці та її результатів. Це суспільство повільно дрейфувало від тотального терору при Сталіні через період свого максимального розквіту при Хрущoві до псевдодемократії Брежнєва. Соціальний характер рухався від авторитарного до угодовницького, тобто схожого на сучасний західний. Людина була пригнічена зовнішнім середовищем, часто була однобоким гвинтиком соціального і виробничого процесу, була об’єктом маніпуляцій.
Соціалізм пов’язують з іменами Маркса і Леніна. Виникає запитання — чи був радянський лад втіленням марксизму-ленінізму? Марксизм і ленінізм — це різні речі. Марксизм справедливо вважається доктриною послідовного об’єктивного невідворотного соціо-економічного детермінізму. Економіка, спосіб виробництва і обміну первинні, вони визначають надбудову — ідеологію, релігію, мораль, мистецтво тощо. Надбудова, зокрема ідеологія, не тільки відображає буття, а й спотворює його, породжує ілюзії — тут геній Маркса передбачив аналітичну психологію; тут же основна причина того, що дотримання високих ідеалів часто призводить до трагедії. Це науковий бік марксизму.
Але є і релігійний (Фромм) чи міфотворчий (Бердяєв) бік. Психологічно Маркс вийшов із німецького ідеалізму, з Фіхте, Гегеля, Шопенгауера. Бердяєв писав: «Марксизм є не тільки вченням історичного та економічного матеріалізму про повну залежність людини від економіки, марксизм є також вченням про позбавлення, про месіанське покликання пролетаріату, про майбутнє досконале суспільство, в якому людина не буде вже залежати від економіки, про потужність і перемогу людини над ірраціональними силами природи та суспільства». Це — релігійна віра у вище призначення людини, в її здатність вийти за межі рутинного буття; те ж можна знайти в усіх світових релігіях.
Марксизм був перекручений російською революційною інтелігенцією. Її соціальний характер, або психотип, відрізнялися тоталітарністю і релігійною несамовитістю, нехай навіть поверхнево атеїстичною і раціоналістичною. Спотворені були і науковa, і релігійнa сторони марксизму. Внутрішня логіка марксизму говорить про те, що соціалізм можливий у країні з розвиненими капіталістичною індустрією, буржуазною демократією і свідомим пролетаріатом. Росія ж була напівфеодальною селянською країною. Маркс говорив про економіку «асоційованих виробників», що ближче до сучасного західного масового акціонерного капіталу і малого підприємництва, але він не думав, що над ними може нависати величезний державний чи корпоративний апарат, а радянський державний монополізм йому і в страшному сні не снився!
Ленін не був класиком марксизму, бо для нього марксизм є передусім вченням про диктатуру пролетаріату, хоч у Маркса це поняття дуже невизначене і багато в чому суперечить його вченню. З Маркса можна зробити анархічні висновки, що заперечують державу взагалі. Ленін чітко знав, яким шляхом він піде. Ленін — російський імперіаліст, йому потрібне не розкріпачення особистості, а тотальна держава. Сталося справді трагічне перекручення суті марксизму: з віри в могутність людини і її вище призначення через ревізію у вигляді ленінізму марксизм був перетворений на ідеологію ще більшого закріпачення, перетворення на бездумний, безголосий і безправний гвинтик бюрократичної конструкції.
Винуватцями нашого жахливого тоталітарного минулого постійно називають партію, Леніна, Сталіна та ін. Це — спрощенство через невігластво. Ці вожді були запитані масою у зв’язку з її авторитарно-деструктивним соціальним характером. Інші лідери цій масі потрібні не були; те ж було в Німеччині 1933 року і Франції часів Революції.
І, нарешті, останнє запитання: чи існував соціалізм колись взагалі? Відповідь залежить від того, який смисл вкладається в це поняття. Якщо під цим розуміти слухняне стадо, терор, міщансько-споживацьке щастя і обмін небезпечної свободи на тепле місце в безглуздій соціальній ієрархії, то соціалізм був і є. Якщо говорити про свободу виходу за межі обмеженого світу в незнане, то соціалізму ще жодного разу в природі не було! Може, коли-небудь буде?
