Найбільша і найважливіша частина виховання кожного — це те, що ми даємо собі самі.
Едвард Ґіббон, британський історик, член Парламенту Великої Британії

Майже десять років в ЄС — досвiд Литви

15 жовтня, 2013 - 13:34
ЛИТВА СВОЇМ ПРИКЛАДОМ НАДИХАЄ Й ІНШІ КРАЇНИ. ЗОКРЕМА, Й ХОРВАТІЮ, ЯКА 1 ЛИПНЯ ЦЬОГО РОКУ ПРИЄДНАЛАСЯ ДО «ЄВРОПЕЙСЬКОЇ РОДИНИ». НА ФОТОГРАФІЇ — ПРЕЗИДЕНТ ЛИТВИ ДАЛЯ ГРИБАУСКАЙТЕ ДАРУЄ СИМВОЛІЧНУ ФУТБОЛКУ «28 ГРАВЦЯ ЄС» ПРЕЗИДЕНТОВI ХОРВАТІЇ ІВО ЙОСИПОВИЧУ / ФОТО РЕЙТЕР

Литовська республіка в цьому півріччі стоїть біля керма об’єднаної Європи, головуючи в Раді Європейського Союзу (ЄС). Це не лише велика відповідальність, а й випробування політичної зрілості країни. У зв’язку з цим актуально подивитися на той шлях, який Литва пройшла під час європейської інтеграції й обговорити те, які плюси ця країна змогла отримати з приєднання до ЄС.

НЕ ТАКИЙ ДОВГИЙ ШЛЯХ

За радянських часів популярністю користувався латиський телесеріал «Довга дорога в дюнах». Якщо застосувати цю метафору до шляху Литви й двох інших країн балтії до Європейського Союзу, то слід зазначити, що цей шлях вийшов не настільки довгим — особливо в масштабах історії. Литва першою з радянських республік оголосила про відновлення незалежності. Це сталося 11 березня 1990 року. Відтоді Литовська республіка почала відновлювати (й частково формувати заново) незалежні гілки влади, соціальну й політичну систему країни. Через подібний процес згодом пройшли всі колишні радянські республіки, й можна зазначити, що процес цей аж ніяк не простий.

Реальну й повну незалежність Литовська республіка здобула восени 1991 року. До того моменту її суверенітет офіційно визнали більшість іноземних держав, а 17 вересня Литва стала повноправним членом ООН. Перевага Литви (як у даному випадку й Латвії з Естонією) порівняно з іншими пострадянськими республіками багато в чому полягала в тому, що після відновлення незалежності в країни ні на секунду не було сумнівів у виборі вектора свого розвитку. Відновлення незалежності й крах Радянського Союзу означали для Литви повернення на карту Європи, з якої вона всупереч своїй волі зникла влітку 1940 року. Проте країні ще належало довести, що її повернення не випадкове.

Офіційну заявку на вступ до Європейського Союзу Литва подала 8 грудня 1995 року. У той момент членство в ЄС здавалося перспективою вкрай віддаленого майбутнього. 1997 року стало зрозуміло, що ЄС запускає процес розширення на схід, але ім’я Литви не згадувалося в списку країн, що потрапляють до першої хвилі розширення, зате в цьому списку значилася Естонія (а також Чехія, Польща, Словенія й Угорщина). Проте посилені реформи й рішучість зробити все необхідне, щоб наблизитися до критеріїв Європейського Союзу, дозволили Литві встигнути заскочити на підніжку «європейського потяга». Хороші показники продемонструвала не лише Литва, й 1999 року стало зрозуміло, що до п’яти раніше озвучених кандидатів до ЄС додаються ще п’ять країн.

Литва почала офіційні переговори про вступ до Європейського Союзу 15 лютого 2000 року. Ці переговори були успішно завершені 13 грудня 2002 року. Останнім етапом на шляху Литви до ЄС був загальнонаціональний референдум, на якому свою думку про майбутнє членство в Європейському Союзі мали висловити жителі країни. Він відбувся 10—11 травня 2003 року. Зізнатися, були певні побоювання. Деякі політики намагалися розіграти карту євроскептицизму, проте результати референдуму, мабуть, перевершили очікування навіть найзавзятіших оптимістів — з 63% жителів Литви, що взяли участь у голосуванні, 91% висловився за членство країни в ЄС.

Литва офіційно вступила до Європейського Союзу 1 травня 2004 року (за місяць до цього — 29 березня Литва також стала членом НАТО, що ознаменувало ще одну важливу геополітичну перемогу в процесі євроатлантичної інтеграції країни). Таким чином, з моменту подання офіційної заявки до моменту вступу Литви до ЄС минуло менш як десять років, хоча 1995 року навряд чи хтось повірив би, що інтеграція до Європейського Союзу може здійснитися настільки швидкими темпами.

ПЕРШЕ ЄВРОПЕЙСЬКЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

У травні наступного року Литва зможе відзначити своє перше десятиріччя в ЄС. Це привід підбити певні підсумки, тим паче що й для самого Європейського Союзу це десятиліття було непростим — світова криза боляче вдарила по країнах Південної Європи. За останніми статистичними даними, жителі Литви й сьогодні продовжують позитивно оцінювати ЄС і членство своєї країни в цій організації. Результати комплексних досліджень громадської думки за минулий рік, які провело бюро статистики Європейської Комісії «Eurobarometer», показали, що громадянами не лише Литви, а й Євросоюзу себе повністю або частково відчувають 64% жителів країни (22% не повною мірою відчувають свій зв’язок з ЄС і 13% не відчувають жодного зв’язку). У цілому цей показник збігається із загальноєвропейським.

Результати опитування дозволяють говорити й про те, які плюси жителі Литви бачать у членстві країни в ЄС, а також які надії вони з цим членством пов’язують. Так, 67% опитаних як найбільший плюс Європейського Союзу назвали принцип вільного пересування людей і товарів у просторі об’єднаної Європи. 38% опитаних задоволені тим, що виші Литви включені до загальноєвропейської програми студентського обміну «Erasmus» (студенти, які беруть участь у цій програмі, мають можливість провести один семестр в університеті іншої держави ЄС). Для 37% опитаних жителів Литви важливим є те, що формат ЄС забезпечує стабільність і мир у Європі. Економічну потужність Європейського Союзу як позитивний чинник відзначили 23% опитаних, а 22% зазначили, що членство в ЄС дозволяє забезпечити високий рівень стандартів у сфері соціального захисту. Серед інших позитивних чинників Європейського Союзу жителі Литви відзначили роль ЄС у міжнародній політиці, загальноєвропейське регулювання сфери сільського господарства (для Литви це важлива галузь економіки) і єдину європейську валюту євро. Варто зауважити, що лише 5% опитаних дотримувалися думки, що членство Литви в ЄС не принесло країні жодних позитивних результатів.

Важливою підмогою для Литви стали гроші європейських структурних фондів, що виділяються на проекти, пов’язані з розвитком інфраструктури й людських ресурсів нових членів ЄС. З 1 січня наступного року Литва братиме участь уже в третьому з моменту її вступу до Європейського Союзу етапі розподілу коштів, які в народі нерідко називають просто «європейськими грошима». Наприклад, за поточний період 2007-2013 років на всілякі проекти, здійснювані в Литві, з європейських структурних фондів виділено понад 6 млрд євро. Важливо зазначити, що «європейські гроші» розподіляються на конкурсній основі, за їх використанням здійснюється суворий контроль не лише з боку Литви, а й з боку Брюсселя. За чинними правилами, гроші, що зазвичай виділяються, покривають більшу частину витрат на здійснення задуманого проекту, але частину коштів для його реалізації має виділити й держава або ж організація, що займається проектом.

Проте якщо для частини жителів Литви розмови про «європейські гроші» можуть звучати все ще досить абстрактно, то інший плюс членства в Євросоюзі значно очевидніший — це свобода пересування. Звичайно, й раніше, до вступу до ЄС, литовський паспорт дозволяв безперешкодно подорожувати в західному напрямку, але мало що може порівнятися зі зручністю Шенгенського простору. Литва приєдналася до цієї системи, що скасовує контроль на внутрішніх кордонах ЄС, 2007 року. Зручність подорожей Європою в першу чергу оцінило молоде покоління жителів Литви, мобільне й багато в чому європейски орієнтоване.

КРАПЛЯ ЄВРОСКЕПТИЦИЗМУ В БОЧЦІ МЕДУ

Звісно, слід розуміти, що членство в ЄС не є панацеєю від усіх напастей. У Литві можна зустріти людей, які не в захваті від перебування країни в Європейському Союзі. Мабуть, це й будуть ті вищезгадані 5%, які вважають, що вступ до ЄС не приніс Литві жодних позитивних результатів. Аргументи цієї частини суспільства теж гідні уваги. Після вступу до Євросоюзу Литва зіткнулася з феноменом трудової міграції - чималий відсоток жителів країни поїхав на заробітки до Великої Британії, Ірландії й тоді ще цілком успішної Іспанії. Це можна назвати істотною проблемою для демографічного становища країни, проте згаданий феномен також можна розглядати з погляду свободи вибору людей і, що важливіше, можливості реалізувати цей вибір. Важливо й те, що ці люди працюють у країнах ЄС легально, забезпечені соціальними гарантіями й мають рівні права з іншими жителями Європейського Союзу.

За угодою з ЄС Литві довелося закрити й свою атомну електростанцію в Ігналіні, що виглядає нераціонально — особливо на тлі прагнення країни забезпечити свою енергетичну незалежність. Мабуть, це найбільша причина для невдоволення членством в Євросоюзі, яку в своїх промовах часто використовують євроскептики.

Противників ЄС у Литві чимало й у середовищі маргінальних груп — таких, як, наприклад, націоналісти, які ратують за збереження «самобутності», мріють про самоізоляційні тенденції в політиці й не сприймають девізу об’єднаної Європи «Єдність у розмоїтті».

Ідея ЄС, можливо, не цілком зрозуміла й старшому поколінню жителів Литви, які більшу частину життя прожили в рамках іншого союзу. Спроби проводити паралелі між ЄС і СРСР інколи мають місце, але в цілому вони неспроможні, оскільки надто вже очевидно Брюссель (або Страсбург — місто, в якому відбуваються виїзні сесії Європейського парламенту) не Москва радянського зразка. Розчарування серед старшого покоління більшою мірою пов’язане не з ЄС, а з очікуваннями, що не повною мірою справдилися. Після відновлення незалежності Литви була популярною фраза: «Років через п’ять заживемо, як у Швеції». Слід визнати — шведського рівня благополуччя Литва поки не досягла, проте й Швеція йшла до цього не п’ять (і не двадцять) років, а століттями.

Незважаючи на все це, я впевнений, що якби громадянам Литви сьогодні знову довелося приймати рішення про членство країни в Європейському Союзі, переважна більшість, як і десять років тому, віддали б свій голос на користь ЄС і зробили б це зараз багато в чому свідоміше й раціональніше.

Віктор ДЕНИСЕНКО, Вільнюс, Литва, спеціально для «Дня»
Газета: