Які ж несвоєчасні рішення можновладців. Коли вони за що-небудь, нарешті, зважуються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України

Особливі вимоги

Хорватія пожертвувала генералом заради вступу до ЄС
13 грудня, 2005 - 00:00
ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ ХОРВАТІВ ЦИМИ ВИХІДНИМИ ВИЙШЛИ НА ВУЛИЦІ, ЩОБ ПІДТРИМАТИ АНТЕ ГОТОВІНУ, ЯКОГО ВОНИ ВВАЖАЮТЬ НАЦІОНАЛЬНИМ ГЕРОЄМ / ФОТО РЕЙТЕР

Його шукали в Хорватії, у заселеній хорватами частині Боснії, висували екзотичні гіпотези про переховування в одному з хорватських францисканських монастирів під захистом папського престолу, США обіцяли за його арешт п’ять мільйонів доларів, Брюссель обвинувачував офіційний Загреб «у таємних зустрічах» з опальним генералом… У 2001 р. генерал Анте Готовіна був звинувачений у військових злочинах проти сербського мирного населення, здійснених під час хорватського наступу у 1995 р. Чотирирічне переслідування його міжнародним трибуналом закінчилося минулого тижня. Хорватський генерал був заарештований на Канарських островах Іспанії 7 грудня та переданий Гаазькому трибуналу. Про що наступного дня особисто повідомила у Белграді Карла дель Понте, підкресливши, що зроблено це було у результаті «спільної хорватсько-іспанської операції». Вочевидь, без допомоги Загреба тут справді не обійшлося.

Питання арешту генерала стало, хоч як це дивно на перший погляд, ледве не останньою серйозною перепоною для Хорватії на її шляху до членства у Європейському Союзі. По-перше, ЄС не хотів створювати негативний прецедент. Поступка Загребу в цьому питанні та відкладення арешту обвинуваченого у військових злочинах на майбутнє могли дати привід (як мінімум, на всьому просторі колишньої Югославії) ставитися до вимог міжнародних організацій взагалі та Міжнародного Гаазького трибуналу ООН зокрема, не достатньо серйозно. По- друге, видача генерала Анте Готовіни — це своєрідний символ готовності Хорватії поступитися деякими аспектами своєї «національної гордості» заради загальноєвропейських правових і гуманістичних цінностей.

Ще менше року тому Хорватія розраховувала приєднатися до ЄС не пізніше 2007 року. Саме це обіцяв своїм виборцям на нещодавніх президентських виборах переможець Стипе Месич. Але аналітики були більш скептичні у своїх прогнозах. Як більш імовірні називалися 2009—2010 рр. Хорватія ще має вирішити свої проблеми із поверненням сербських біженців війни 1991—1995 рр., компенсувати їм втрату майна, провести ряд внутрішніх (соціальних, економічних, правових) реформ та передати Гаазькому трибуналу генерала Анте Готовіну — нагадували брюссельські чиновники. Те, що це питання є принциповим для міжнародних організацій, Загребу дали зрозуміти з самого початку. Проте видача генерала, якого значна частина хорватів вважає національним героєм, виявилася не такою вже простою справою. Лише заява уряду про такий намір призвела у 2001 році до політичної кризи у країні та стотисячних вуличних акцій протесту. Переслідування хорватських «героїв» тієї війни сприймається багатьма як несправедливе. Оскільки вони, з погляду населення, захищали Хорватію від сербської агресії. Проте ЄС та ООН вдалося настояти на своєму.

Переломними моментами у відносинах Хорватії та ЄС стали події останнього року. Спочатку саме завдяки зусиллям головного прокурора ООН з військових злочинів Карли дель Понте у березні було скасовано початок переговорів щодо вступу Хорватії до ЄС; а потім — у жовті, завдяки ультимативній позиції Австрії, яка блокувала початок переговорів ЄС із Туреччиною, вимагаючи розпочати переговорний процес щодо Хорватії, справа нарешті зрушила з місця. Австрія як країна, що зоною своїх геополітичних та економічних інтересів вважає Балкани, тоді фактично обміняла вирішення турецького питання на хорватське. Карла дель Понте неочікувано змінила гнів на милість і повідомила, що, виявляється, хорватське керівництво останнім часом всіляко демонструє готовність покращити своє співробітництво із міжнародним трибуналом. Щоправда, деякі німецькі аналітики одразу згадали, що буквально за тиждень до цього вона зовсім інакше — негативно — оцінювала цей процес співробітництва. Однак дель Понте зауважила, що ті, хто з нею знайомий, знають: вона ніколи не змінює своєї думки під тиском.

Після подій минулого тижня стало очевидним, що Загреб таки справді змінив свою позицію, віддав перевагу вступу до ЄС над національною гордістю. Тим паче, що за деякими місцевими соціологічними опитуваннями, кількість громадян, які вважають, що генерала слід здати міжнародному трибуналу, зросла вже майже до 30 відсотків.

Хорватія виконала своє останнє головне зобов’язання перед Гаазьким трибуналом та ЄС. Навряд чи країна встигне надолужити втрачений час і приєднатися до Європейського Союзу разом із Румунією та Болгарією у 2007 р. Проте вже однозначно можна стверджувати, що між Хорватією та ЄС більше не стоїть жодних важких для подолання перешкод. Тим паче, Хорватія саме та країна, яку в ЄС вже давно чекали. Два роки тому, на саміті у Салоніках лідери ЄС сказали, що «карта ЄС не буде повною, доки Західні Балкани не приєднаються до Союзу». В першу чергу вони мали на увазі саме Хорватію.

Незважаючи на внутрішні проблеми, ЄС таки не змінив свого курсу на розширення, хіба що ускладнив для країн-кандидатів цей процес. І головною вимогою щодо таких кандидатів, схоже, є питання відданості та готовності поступитися чимось важливим для окремої країни заради важливого для спільноти держав.

Ірина ПАВЛЕНКО, старший консультант Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат історичних наук
Газета: