Справжній спосіб помститися ворогові — не бути схожим на нього.
Марк Аврелій, римський імператор, належав до династії Антонінів, філософ-стоїк.

Партнери нового періоду

Як зміняться відносини між Москвою та Вашингтоном
30 травня, 2006 - 00:00

Після нещодавньої критики на адресу Росії, озвученої віце-президентом США Діком Чейні, спостерігачі розпочали говорити про новий етап у відносинах між Вашингтоном і Москвою. Думки американських експертів про Росію, як правило, серйозно не різняться. Однак є значні розбіжності щодо того, як може вплинути внутрішня політика Росії на американські інтереси, й якою має бути «російська політика» США. Пропонуємо вашій увазі думки політологів та фахівців з Росії, які мають найбільшу популярність та вплив у Вашингтоні.

Джек МЕТЛОК, професор Коледжу Гемільотон, колишній посол США в СРСР, зазначає, що більшість американських вчених, аналітиків та журналістів застосовує абстрактні стандарти до Росії, які не застосовуються до жодної іншої країни світу. На його думку, Росія не відступає від демократії, оскільки пострадянська Росія ніколи демократії й не знала. У 1990-ті роки в Росії панував хаос, а не демократія.

Говорячи про несвободу російської преси, Метлок припускає, що забороняється критика Путіна чи сюжети про війну в Чечні, однак відзначає й те, що його російські знайомі, які проводять час й у Вашингтоні, й у Москві, повідомляють йому, що краще орієнтуються в міжнародних новинах, коли дивляться новини в Росії, а не в США. У зв’язку з цим Метлок ставить риторичні запитання: «Як оцінюється рівень демократії? Як виміряти кількість свободи?»

Метлок зазначає, що росіяни звертають увагу не лише на політичну свободу, а на наслідки цієї свободи. Багато що залежить і від стану економіки, оскільки громадянські права без економічних можливостей мало що означають. Метлок запевняє, що подібне можна сказати не лише про росіян. Метлок не зовсім згоден з тим, що Росія неліберальна через відсутність традиції лібералізму. Він вважає, що в інших країнах, у тому числі й у США, виявляються схожі тенденції у часи, коли держава відчуває себе під загрозою.

На його думку, Росія рухається шляхом неліберальної автократії, але треба враховувати, що в Росії немає відповідних інститутів для створення розвинутої, стабільної демократії. Метлок зазначає, що термін «розвинута, стабільна демократія» йому незрозумілий і часто вживається тими ж самими людьми, які використовують демократизацію як політичне знаряддя. Ці люди стверджують, що стабільні, розвинуті демократії не воюють одна з одною. Однак Метлок зазначає, що повноцінних демократичних держав у світовій історії було мало. Тому не варто спиратися на недоведені гіпотези.

Метлок вважає цікавим те, що президент Буш, який має лише 30% популярності у своїй країні, критикує за недостатність демократії лідера Росії, якого підтримують 70% населення. За Метлоком, ще одна проблема полягає в тому, що Вашингтон весь час змінює правила гри відносно Росії. Наприклад, у 1975 році було прийнято відому поправку Джексона—Веніка. У поправці йдеться, що держави з неринковими економіками, які не дозволяють своїм громадянам вільно емігрувати, не можуть отримати статусу найбільшого сприяння в торгівлі зі США. У ній немає й слова ані про права людини, ані про міжнародну торгівлю. Однак сьогодні у Вашингтоні популярна думка, що скасування поправки можливе лише у разі, якщо Росія піде на більш серйозні поступки в процесі вступу до Світової організації торгівлі (зокрема, в сфері захисту інтелектуальної власності) й припинить обмежувати діяльність неурядових організацій.

Стівен СЕСТАНОВИЧ, старший науковий співробітник Ради з питань міжнародних відносин вважає, що Путін згортає демократичні реформи й придушує плюралізм, обираючи інший, авторитарніший шлях для своєї країни. Тому, вважає Сестанович, президент США Джордж Буш не може ставитися до Путіна як до звичайного члена «демократичного клубу». Сестанович переконаний, що будь-який інший американський президент також негативно б відреагував на ситуацію в Росії. Згідно із Сестановичем, віце-президент США Дік Чейні лише висловив думку, що давно існує в неурядових колах і підтримується практично всіма експертами.

На думку Сестановича, використання Росією газу як політичної зброї (мається на увазі «газова криза» у відносинах з Україною й натяки певних високопоставлених російських офіційних осіб) налякало європейців, які досі не оговталися від шоку. Для США, відзначає Сестанович, енергетична безпека стає все важливішим питанням. Російська позиція щодо Ірану також спричиняє роздратування у Вашингтона, оскільки США намагалися створити єдиний міжнародний фронт, який би зміг чинити тиск на Іран.

Історик Х’ю РАГСДЕЙЛ, автор багатьох книжок про Росію, стверджує, що американське нерозуміння самої Росії й російсько-американських відносин до такої міри серйозне, що воно загрожує національним інтересам США. Рагсдейл не згоден з тим, що Росія стає менш демократичною країною. Швидше, Росія стає менш ліберальною, оскільки традиція демократії в Росії є неліберальною. Він зазначає, що ліберальні партії з’являлися два рази в історії Росії — в 1906 і в 1991 році. У 1906 році партію «октябристів» підтримували 2—3% населення країни. Сьогодні рейтинги партії «Яблоко» та «Союзу Правых сил», разом взяті, не перевищують 3%. Рагсдейл стверджує, що, на відміну від лібералізму, основи демократії існують у російському суспільстві. Прикладом цьому є в багатьох випадках успішна робота російського парламенту (дореволюційна Дума, Рада народних депутатів, Верховна Рада тощо). Він також зазначає, що навіть в епохи свавілля влади демократія, щоправда, у надто жорсткій формі, існувала в сільських громадах. Рагсдейл упевнений, що росіяни віддають перевагу певному виду демократії: авторитарної, егалітарної, організованої й популістської. Тому американські й російські уявлення про демократії несумісні. Росіяни вважають, що вони розуміють, що означає демократія, й вважають, що нинішня держава є найдемократичнішою в їхній історії.

Джеймс ГОЛДГАЙЄР, професор Університету Джорджа Вашингтона та Майкл МАКФОУЛ, старший науковий співробітник дослідницького центру Hoover Institution і професор Стенфордського університету переконані в тому, що Росію більше не можна вважати демократією. На їхню думку, президент Володимир Путін ослабив систему стримувань і противаг, знизив рівень політичної й легальної прозорості, різко обмежив діяльність незалежних ЗМІ, опозиційних політичних партій та неурядових організацій. Голдгайєр і МакФоул вважають, що авторитарний Путін менш схильний до співпраці із Заходом. Вони доводять, що Росія ставиться до глобальної політики як до гри з «нульовим результатом» — що добре для США, погано для Росії й навпаки. Голдгайєра й МакФоула також непокоїть те, що несвобода преси в Росії може стати небезпекою для міжнародного співтовариства у разі появи нової транснаціональної загрози здоров’ю людини.

Аллен ЛІНЧ, професор політології в Університеті Вірджинії зазначає, що багато американських аналітиків вважають парадоксом те, що консолідація влади й придушення свобод у Росії супроводжується масовою підтримкою Путіна населенням Росії. Це явище Лінч пояснює тим, що Путін зумів вибудувати нову систему російської самоідентифікації за допомогою старих елементів. У стилі керівництва Путіна помітні елементи царського авторитарного минулого, радянська спадщина — спогад про статус великої держави й боротьба за соціальну справедливість. Видно й елементи сталінізму — боротьба за порядок. Лінч зазначає, що за останні 200 років у Росії надто рідко торжествували демократичні ідеали. Однак відносини між США та Росією переживали свої злети й падіння незалежно від стану здоров’я російської демократії. Досвід двох століть російсько-американських відносин показує, що відносини великою мірою були здоровими, коли відносини були віддаленими й непрямими. Відносини переживали особливі труднощі, коли Росія та США опинялися надто тісно пов’язаними. Холодна війна стала винятком у традиції підтримки досить теплих відносин між Росією та США. Коли обидві країни притримувалися політики спільних інтересів, а не базували зовнішню політику на ідеологічних конструкціях, між ними спостерігалися досить здорові відносини.

Матеріал підготовлено міжнародним інформаційним агентством Washington ProFile (www.washprofile.org )
Газета: