Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Греція і агресія

Чому батьківщина демократії підтримує російський імперіалізм
27 січня, 2015 - 11:03
АЛЕКСІС ЦИПРАС: «У ГРЕЦІЮ ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДЕМОКРАТІЯ. І НАШ МЕСИДЖ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО НАШЕ СПІЛЬНЕ МАЙБУТНЄ В ЄВРОПІ — ЦЕ НЕ МАЙБУТНЄ ЗАХОДІВ ЖОРСТКОЇ ЕКОНОМІЇ» / ФОТО РЕЙТЕР

Греція породила Європу, вона її і вб’є. Приблизно до такого висновку можна звести усі переполохані коментарі останніх парламентських виборів у цій країні. Для України навкологрецькі перипетії цікаві із ще одного погляду: чому країна, яка вигадала демократію, не підтримує країни, яка цю демократію рятує — грецькі політики і суспільство в цілому одурманені путінською пропагандою.

«СЕРІЙНИЙ УБИВЦЯ» ПРОТИ ПОМІРКОВАНОЇ ЄВРОПИ

В Україні вкрай мало приділяли увагу південно-європейським партнерам, роблячи акцент на важковаговиках (таких, як Німеччина, Британія чи Франція). Мовляв, нащо домовлятися з тими ж греками, якщо через свою залежність від кредитування вони на короткому повідку у німецького уряду. Головна інтрига останніх виборів у Греції полягає в тому, що нова грецька влада може позбутися цього повідка. Прорив крайніх ліваків — партії Сіріза на чолі з Алексисом Ципрасом — до влади може спричинити перегляд перебування Греції в єврозоні, відмову від жорстких кредитних зобов’язань, передусім ЄС, — наслідки можуть виявитися убивчими.

Старожили кажуть, що політики в ЄС досі намагалися дотримуватися джентльменського правила — політики однієї країни ЄС не втручаються у виборчі перегони іншої. Досі їм вдавалося дотримуватися цієї негласної домовленості. Проте через зростання популярності СірізІ нерви здавали у всіх — зауваження грекам зробив президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, міністр фінансів Німеччини Вольфганг Шойбле. Сам Ципрас напівжартома зізнається, що деякі однопартійці звуть його «серійним убивцею» — тому що він вправно розчистив собі дорогу до лідерства, позбувшись тих, хто стояв у витоків створення СірізІ. Здатність ходити по трупах нової зірки європейської політики не може не лякати поміркованих і раціональних політиків «старої Європи».

Скажете, до чого тут Україна? Грецькі ліваки, можливо, і не відважаться на вихід із єврозони чи на припинення співпраці в рамках заходів із порятунку грецької фінансової системи, але вони точно можуть показати зуби в питанні продовження (чи швидше непродовження) санкцій проти Росії. Їм доведеться в найближчі місяці продемонструвати бодай мінімальні результати своєї роботи для пересічних греків, які переважно ненавидять «неоліберальний Євросоюз, який допомагає лише найбагатшим», люблять «принципову Росію, яка ставить на місце імперську політику Америки». Уже в березні лідери Євросоюзу мають продовжити санкції, запроваджені за анексію Криму. Вочевидь, ці санкції будуть подовжені, проте вони не настільки серйозні, як ті, які ЄС має продовжувати у червні та липні. Достатньо одного з 28 голосів — навіть голосу непокірної Греції, аби Росія відчула себе тріумфаторкою. На жаль, аналіз заяв Ципраса не дозволяє зарахувати його до друзів України. У травні минулого року він їздив на поклон до російських керівників, де клявся у вірності Росії, закликаючи ЄС не визнавати нового уряду України за «неонацистські елементи» в ньому.

ПРИВИД КІСЄЛЬОВА БРОДИТЬ ЄВРОПОЮ

Для непосвячених може виглядати доволі дивним, чому Греція віддає перевагу поганій компанії. Здавалося б, саме з цієї країни почався розквіт європейської цивілізації — ЄС за великим рахунком є символічним продовжувачем демократизаційної роботи, розпочатої в античні часи. Ще неймовірнішими виглядають симпатії греків до кремлівської агресії — бо Греція має свій гіркий досвід, і не такий далекий...

По-перше, греки можуть пригадати липень 1974 року, коли Туреччина окупувала фактично половину Кіпру (для греків, без сумніву, ця окупація має принципове значення). У час, коли Греція ослабла, поваливши хунту, коли кіпріоти-турки і кіпріоти-греки могли мирно будувати єдину країну, Туреччина скористалася слабкістю жертви, використала як обґрунтування інтервенції «військову хунту» — і відрубала північну частину Кіпру. Нічого не нагадує? Не варто сумніватися — ідеологи анексії Криму один в один списали і сценарій, і інтервенційну лексику, не врахували одного: якщо в Греції справді існувала військова хунта, то для України кремлівські фантазери її просто вигадали. (До слова, серед путінського оточення знавців кіпрського прецеденту достатньо: Валентина Матвієнко, під чиєю орудою Рада Федерації приймала торік рішення про інтервенцію в Україну, перебувала в свій час на посаді посла Росії в Греції, володіє грецькою мовою і саме вона приймала торік Алексіса Ципраса в Москві.)

По-друге, грекам, які пережили катастрофічну окупацію нацистів під час Другої світової, а потім десятиліття панування режиму полковників, мало би бути відомо, що таке справжній фашизм чи нацизм. Цей досвід мав би виробити бодай крихту раціональності у греків. На жаль, середньостатистичні греки купляються дуже легко на дезінформацію у місцевих мас-медіа, які черпають новини здебільшого від російських комуністів. У Греції рік тому зчинився справжній скандал — у соціальних мережах поширювався «доказ» наявності нацистів в уряді України — на змонтованому фото Арсеній Яценюк «зигував» перед натовпом на Майдані. Звісно, що спростування в кількох маловідомих ЗМІ мало допомогли. Греки настільки впевнені, що на сході України борються ополченці проти нацистів, що може видатися, нібито передачі Дмітрія Кісєльова виходять і грецькою мовою.

Греки створили для себе спрощену картину світу — і їхній досвід зіграв із ними злий жарт. Греки досі з жахом згадують доморощених фашистів (режим полковників правив країною з 1967 по 1974 рік), з якими підтримував діалог Вашингтон. Вважають, що з тих часів греки й інфікувалися американофобією. Відповідно, якщо США підтримують територіальну цілісність України, то грекам ввижається вияв американського імперіалізму — і дарма, що далі декларацій у своїй підтримці американці не йдуть. Якщо росіяни кажуть про фашистську хунту в Україні, то це цілком вкладається у грецькі уявлення.

По-третє, на відміну від більшості країн Європи, в Греції дуже сильні ліві, в тому числі радикальні лівацькі рухи — перемога СірізІ найяскравіший доказ. (Щоправда, Греція може виявитися першою в низці інших перемог ліваків: чималі перспективи на перемогу на чергових виборах у Іспанії наприкінці року має партія «Подемос».) Утім, навіть і недалекоглядним лівакам батьківщини демократії можна пояснити, де існує справжня загроза неонацизму — і це точно не Україна. У нашій державі відверті неонацисти точно не настільки популярні, як у тій же Греції — приміром, «Золотий світанок» отримав на останніх виборах майже 7%. Для ліваків, які люблять хизуватися критичним поглядом на світ, варто звернути увагу і на іншу обставину: чому погляди промарксистської СірізІ на агресію Росії проти України дивним чином збігаються з поглядами ненависного їм пронацистського «Золотого світанку»? Фактично за всіма параметрами їхні політичні погляди розходяться, а в питанні Росії — однакові! Ніхто з українського уряду не контактує з представниками неонацистських партій Євросоюзу, а російські політичні еліти не випускають із обіймів лідерів Національного Фронту Франції, Йоббіка Угорщини, Ліги Півночі Італії. Якщо в пересічних греків не виникає питань у цьому контексті, то у служб безпеки країн ЄС мали б виникнути...

Сьогодні мало хто візьметься спрогнозувати, чи виконуватиме свої передвиборчі обіцянки 40-річний Алексіс Ципрас, який так стрімко увійшов у велику політику. Спостерігачі відзначають: що очевиднішою ставала перемога СірізІ на виборах, то поміркованішими ставали і її представники. (Новітня європейська історія знає чимало прикладів, коли юні ліваки з приходом на високі посади різко правішали: класичні приклади — і екс-глава Єврокомісії Жозе Баррозу, і екс-міністр закордонних справ ФРН Йошка Фішер, і екс-генсек НАТО Хав’єр Солана.) Тим більше один із співзасновників СірізІ Алекос Фламбураріс, який стежить за політичним зростанням Ципраса з часів його студентської протестної активності початку 1990-х, зізнався в інтерв’ю «Файненшл Таймс»: «Він прагне дискусії, використовує свій талант до консенсусу для пошуку рішень... Він не буде битися головою об стіну». Можливо, інстинкт виживання підкаже грецьким лівакам, що перебування при владі потребує іншого рівня риторики й відповідальності. Це, в свою чергу, допоможе СірізІ бути обережнішою у виборі партнерів за кордоном.

ДО РЕЧІ

Під час своєї виборчої кампанії Ципрас пообіцяв збільшити мінімальну заробітну плату з 580 до 751 євро, підвищити поріг оподаткування до 12 тис. євро на рік, відновити мінімальні пенсії на рівні 700 євро, надати купони на електрику принаймні 300 тис. домогосподарствам, захистити житло мешканців від кредиторів, забезпечити вільний доступ до медичної допомоги, скасувати податок на побутове паливо, збільшити кількість страхових бенефіціарів по безробіттю. Лідер СірізУ заявив, що відновить гідність Греції, заставивши кредиторів списати половину її боргу, який становить 320 млрд євро.

Президент Бундесбанку Єнс Вайдманн висловив надію, що «новий грецький уряд не буде давати обіцянок, яких не зможе виконати і які країна не може собі дозволити».

Критики застерігають, що намагання змінити умови надання фінансового пакету допомоги Греції ЄС, ЄЦБ і МВФ можуть призвести до сценарію «Grexit» і зрештою виходу країни з єврозони.

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Інституту світової політики, Київ — Афіни — Київ
Газета: