Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців
Євген Коновалець, український військово-політичний діяч, організатор ОУН

«Одебрехт» – детонатор політичних змін у Бразилії

Коли в ЄС візьмуться за розслідування механізмів корупційної діяльності «Газпрому» та навколокремлівських бізнесових структур
20 березня, 2017 - 17:11
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Призначення колишнього німецького канцлера Герхарда Шредера в жовтні 2016 року головою ради директорів дочірньої компанії «Газпрому» компанії «Північний потік-2» стало свідченням того, що російська політика в державах ЄС зберігає свій традиційний курс.

Основою його розбудови є системи лобістських груп у середовищі європейського політичного істеблішменту в поєднані з методами і підходами роботи спецслужб з метою завоювання головного ринку збуту російських енергоносіїв та збереження важелів впливу при прийнятті рішень щодо інтересів РФ. 

Зауважимо, що Герхард Шредер уже 10 років очолює комітет акціонерів газового консорціуму «Північний потік» і забезпечив швидке та показове лобіювання в структурах ЄС будівництво першої лінії газопроводу «Північний потік» (вважається, що робив він це за скромну заробітну плату в 1,5 млн євро щорічно), значно збільшивши присутність цієї компанії на ринках ЄС.

Тільки одна дочірня структура «Газпрому» в Швейцарії «Газпром Швайц АГ» (Gazprom Schweiz AG), яка продає природний газ з Казахстану, Узбекистану, Туркменістану та Азербайджану, ставши монопольним власником і розпорядником всього центральноазіатського газу групи «Газпром», поставляє на ринки ЄС до 30 млрд куб. газу, ефективно забезпечуючи мікс фінансових інтересів усіх сторін процесу — від середньоазіатських диктаторських режимів до західних демократій. Не менш показовим є факт, що ключовою фігурою і головним комунікатором у «Газпром Швайц АГ» є колишній співробітник східнонімецької розвідки Матіас Варніг. Він у різні часи був незалежним директором у керівних органах ряду компаній і банків, наближених до нинішнього владики Кремля.

Навіть анексія Криму, активні військові дії на сході України, введення санкцій суттєво не вплинули на вже апробований і зарекомендований політичний курс у країнах ЄС. При цьому спрут пов’язаних газпромівських структур і досі залишається організаційною основою кадрового і фінансового забезпечення втілення поставлених політичних завдань і величезним маховиком експорту російської корупції до країн ЄС.

Схвалення в жовтні 2016 Єврокомісією рішення збільшити постачання російського газу через газопровід OPAL по дну Балтійського моря до 2033 року на 40% в розпал війни на сході України і майже з одночасним оприлюдненням попереднього звіту щодо збиття малайзійського авіалайнера росіянами стало черговим потужним прикладом успіху лобіювання власних інтересів російською політичною машиною в бюрократичних коридорах Євросоюзу. 

Комплекс діяльності РФ в ЄС, що, як було зазначено, будується на шпіонажі, корупції, постачанні енергоресурсів, супроводжується потужним пропагандистським прикриттям, при цьому майже постійне мовчазне прийняття європейськими політичними елітами таких викликів спонукає до нарощування присутності росіян у політичному і економічному житті ЄС. Українська криза лише дещо охолодила публічні відносини РФ з континентальною Європою. На разі відкрите співробітництво з російськими структурами вже вважається mauvais ton (поганим тоном). Але кулуарні переговори постійно в роботі. Можливо, дещо змістилися географічні акценти. Саме тому сьогодні спостерігається активізація російської дипломатії щодо пошуку нових союзників серед політичних лідерів Угорщини, Словаччини, Чехії. Загравання Москви з Робертом Фіцо, Віктором Орбаном і Мілошем Земаном здійснюється саме через фінансову і політичну підтримку в тій чи іншій формі за участю структур паливно— енергетичного сектора РФ.

Показовим прикладом є скасування санкцій проти Узбекистану в 2009 році, коли цією справою опікувався Алішер Усманов — незмінний партнер «Газпрому» і керівник «Газпром інвестхолдингу», маючи прямі контакти з Герхардом Шредером, котрий безпосередньо лобіював це питання в державах ЄС, що, за різними оцінками, коштувало більше 40 млн дол. США.

Фінансування «Національного фронту» у Франції, лідер якого відкрито займає проросійську політику, в розмірі 9 млн євро від Першого Чеського-Російського банку, який обслуговував фінансові потоки російських газових компаній в Чехії, не залишає жодних сумнівів щодо збереження і нарощування присутності РФ через постійну фінансову підтримку необхідних політичних структур. Україна — лише невеликий але показовий пазл у загальній картині розгалужених корупційних зв’язків за участю газпромівських структур на європейському просторі.

З благословення перших осіб російського політичного олімпу в 2004 році «РосУкрЕнерго АГ» (RosUkrEnergo AG, RUE) була зареєстрована в швейцарському кантоні Цуг зі статутним фондом 35 тис. франків, де основними засновниками був Дмитро Фірташ і «Газпромбанк». Вже через рік, у 2006 році, компанія реалізувала в Європі газу на суму $7,1 млрд і стала монополістом із постачання газу на ринок України. Майже одночасно з фантастичним економічним успіхом «РосУкрЕнерго» в Європі компанія відразу стає головним інструментом впливу Росії в Україні за президентства Віктора Ющенка та величезним джерелом корупційної піраміди в Україні, Росії й країнах ЄС. Судовий процес щодо екстрадиції Фірташа з Австрії на підставі ордера Інтерполу, виданого в США, більш ніж красномовно висвітлює масштаби роботи і загальні підходи таких бізнес структур, де головний ключ успіху — це корупція в обмін на економічні й політичні інтереси.

Ці декілька коротких епізодів — лише вершина величезного айсберга сірих і напівлегальних корупційний схем. На даний час професійні дії російських спецслужб не дозволяють бачити загальну картину масштабів корупційних дій політичної еліти країн ЄС, пов’язаних із фінансовими оборудками навколокремлівських бізнесових структур в обмін на лобіювання інтересів Росії, хоча непрямих доказів більш ніж достатньо.   

За загальносвітових тенденцій деофшоризації бізнесу і боротьби з корупцією в сучасному суспільстві й загострення відносин зі США питання гучних корупційних скандалів, пов’язаних із лобіюванням політичних і економічних інтересів росіян через підкуп і заохочення європейських чиновників, — в найближчій перспективі.

Прогнозовані наслідки розкриття корупційних мереж, пов’язаних із комерційними оборудками росіян, для всього європейського політичного простору можна прослідкувати на прикладі країни Латинської Америки, де має місце майже аналогічна історія з бразильською компанією «Одебрехт». Антикорупційна кампанія «Автомийка» найвищого рівня, яка триває вже три роки, має прямі політичні наслідки в низці країн Латинської Америки. Для прикладу, в Перу представники прокуратури вчинили обшук та вилучили документи у квартирі колишнього президента Алехандро Толедо (2001 — 2006 рр.), якого обвинувачують в отриманні хабарів на суму майже $20 млн в обмін на дозвіл для будівництва трансокеанської дороги, що поєднує північ Бразилії  з перуанським узбережжям.

Колумбією розслідується резидентська виборча кампанія нинішнього президента Хуана Мануела Сантоса, який підозрюється в отриманні нелегальних внесків від «Одебрехт» на суму $1 млн.

Окрім Перу та Колумбії, в інших країнах Латинської Америки, включаючи Аргентину, Чилі, Домініканську Республіку, Венесуелу, Панаму, Мексику, Гватемалу та Еквадор, проводяться антикорупційні розслідування проти колишніх та нинішніх політиків, які пов’язані з корупційними діями навколо компанії «Одебрехт».

В одній лише соціалістичній Венесуелі хабарі сягнули  суми $98 млн з метою отримання контрактів на будівельні роботи.

Очевидно, така хвиля антикорупційних розслідувань пов’язана лише з однією транснаціональною компанією, яка сьогодні, як і «Газпром» в країнах ЄС, працювала майже у всіх країнах Південної Америки, і головним інструментом лобіювання її інтересів був саме підкуп впливових політичних фігур і експорт корупційних схем по всьому континенту. При цьому історія з компанією «Одебрехт», котра під тиском США визнала сплату хабарів державним службовцям та політичним партіям у період з 2001 по 2016 рр., тобто протягом останніх 15 років, почалась зі свідчень однієї особи та принципової позиції одного судді, й картковий будинок посипався та накрив цілий континент. 

Уся історія з «Одебрехт» повністю перекроїла політичну карту Бразилії, включно з імпічментом президента Ділми Руссефф, ув’язненням 200 політиків першого ешелону, та продовжується політичною турбулентністю в десятках інших держав.

Логіка процесів у Південній Америці й аналогічні підходи щодо лобіювання і просування інтересів через корупційні механізми російськими компаніями в країнах ЄС однозначно з часом виллється в потужні політичні зміни у самій Європі, де суспільство на порядок гостріше готове реагувати на зловживання політиків. Питання тільки — коли випаде ця перша карта із колоди, і всі ми станемо свідками того, про що постійно дискутує невелике експертне середовище.

Віктор РОМАНЮК, народний депутат, спеціально для «Дня»
Газета: