Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Росія – «держава-ізгой»

Як зовнішньополітична стратегія Путіна вписується в цю концепцію
7 квітня, 2015 - 10:23
ФОТО РЕЙТЕР

Із часів завершення холодної війни та припинення блокового протистояння головною загрозою безпеці світового демократичного співтовариства вважається небезпека неадекватної поведінки так званих держав-ізгоїв («-парій», «-агресорів»). В останні 15—20 років це поняття, не будучи визнаним терміном міжнародного права, рішуче увійшло до лексикону практичної міжнародної політики та політологічної науки.

«Держави-ізгої» — це такі країни, що не визнають правил цивілізованих міждержавних відносин, є загрозою безпеці й стабільності, насамперед для країн-сусідів на регіональному рівні, але також можуть загрожувати глобальній безпеці. В розпорядженні деяких із цих держав є зброя масового знищення — ядерна, хімічна, бактеріологічна — або існує висока вірогідність можливості оволодіння ними цією зброєю, а, в такому разі, й реальна висока небезпека її застосування або погрози її застосування.

Концепцію «держав-ізгоїв» уперше було сформульовано адміністрацією президента США Дж. Картера, коли 1979 року було оприлюднено список «держав-спонсорів тероризму». З того часу фігурантами цього списку ставали: Ірак, Іран, Куба, Лівія, Судан, Сирія, Південний Ємен, Північна Корея, а також СРСР — як «імперія зла». Сьогодні в політологічній літературі та міжнародних документах за «державами-ізгоями» закріпилася роль самостійного класу суб’єктів міжнародної системи поряд із «розвинутими державами», «демократіями, що розвиваються» і «державами, що не відбулися».

1993 року радник президента США з національної безпеки Е. Лейк уперше надав розгорнуте визначення групи таких держав, що знаходяться за межами «кола демократії» й є загрозою для держав, що знаходяться в середині цього кола. Узагальнюючи це, а також інші визначення, можна сформувати такі критерії належності тієї чи іншої проблемної країни до групи «держав-ізгоїв»:

•  наявність авторитарних режимів правління;

•  систематичні порушення прав людини, як щодо своїх власних громадян, так і громадян інших держав;

•  вороже/недружнє ставлення до США та їхніх союзників;

•  агресивна зовнішня політика;

•  систематичне порушення норм міжнародного права;

•  застосування сили або погрози її застосування;

•  спонсорування тероризму;

•  намагання заволодіти зброєю масового знищення, погрози її застосування.

Сучасна зовнішня політика РФ відносно країн пострадянського простору, насамперед — України, відповідає міжнародно-правовому визначенню поняття «політична агресія» (Резолюція ГАООН від 14 грудня 1974 року), а Росія, таким чином, є державою-агресором. При цьому головним завданням Путіна є дестабілізація, розхитування і знищення української державності.

На думку британського журналіста і політолога, головного редактора журналу The Economist, автора бестселера-пророкування 2008 року «Нова холодна війна» Е. Лукаса, дії Путіна є протилежними до того, що можна вважати європейськими цінностями. Ці дії засновані на страху, брехні й фанатизмі, а його держава — хижак, який є ворогом громадянина і суспільства. Світова історія свідчить про велику небезпеку політики «заспокоювання» агресора. Поступки агресору лише примножують кількість жертв, ще більше розкручують спіраль подальших поступок, з якої вибратися стає все складніше.

Путінська загроза вільному світові є значно більшою, ніж загроза з боку Ісламської Держави (подібну ж оцінку було висловлено і президентом США Б. Обамою), оскільки перемога над останньою залежатиме лише від обсягів ресурсів, які на це спрямовуються. Росія ж володіє ядерним арсеналом, а її стратегія полягає у:

  дестабілізації, політичному підкоренні та економічному знищенні України;

  продовженні імперської експансіоністської політики на пострадянському просторі за рахунок військової сили та потужної пропаганди;

  спробах руйнування міжнародної системи безпеки шляхом розхитування єдності в рамках НАТО та ЄС.

Розхитування ЄС відбувається шляхом відвертого підкупу та корумпування еліт окремих країн, фінансової підтримки радикальних та маргінальних європейських партій («Національний фронт» у Франції, Британська національна партія, націоналістична партія «За кращу Угорщину», ліворадикальна СИРІЗА у Греції тощо). Путін підкуповує газовими контрактами держави на кшталт Угорщини, Австрії та Болгарії, а також залякує країни Балтії перспективою гібридної війни. Все це спрямовано на розкол та корупційне інфіціювання Європи, розвал ЄС та дискредитацію його цінностей. Останнім проявом такої політики стало проведення в Санкт-Петербурзі в кінці березня цього року «Міжнародного російського консервативного форуму» за участю 11 найбільш одіозних націоналістичних рухів і радикальних партій Європи.

Фактичною формою правління в Росії є особиста диктатура, яка є нестабільною та хиткою, оскільки в ній відсутні стримування та противаги. Все тримається на авторитаризмі однієї особи, яка не є безсмертною та відзначається частими коливаннями настрою, небезпекою можливого спонтанного ухвалення незворотних рішень із катастрофічними наслідками. Симптоматичними у зв’язку з цим є висловлювання заступника голови адміністрації президента РФ В. Володіна, який відзначає, що без Путіна немає Росії. Російська система влади є нестабільною і потребує постійного особистого втручання В. Путіна і може рухнути у будь-який момент, що викликає побоювання стосовно можливої долі її ядерного арсеналу. Політичне життя путінської Росії є прихованим і параноїдальним. Спільне правління комерційних, бюрократичних, кримінальних та КДБшних інтересів знищило політичні демократичні інститути і перетворило Конституцію на посміховисько. В країні панує отруйна пропаганда, спрямована на штучно створеного зовнішнього ворога — Захід і демонізовану «п’яту колону».

На думку аналітиків і західних політиків, вірогідною ціллю російської агресії після України можуть бути країни Балтії, які минулого року зазнавали регулярних провокацій із боку Росії у формі численних порушень морського та повітряного кордону російськими військовими кораблями та авіацією. Тому НАТО має бути готовою в разі повноцінної атаки Росії на країни Альянсу. Загальна думка військового керівництва Альянсу є такою: Росія не діє за міжнародними правилами і нормами; вона суттєво збільшила фінансування оборонної галузі, включаючи ядерне озброєння; дезінформаційна кампанія Путіна є вражаючою.

Наступною мішенню російської зовнішньої агресії з лицемірною метою «захисту» «русского мира», крім Балтії, можуть стати інші пострадянські країни із значною кількістю «російськомовного» населення, серед яких Білорусь і Казахстан. Восени 2014 року Путін зробив спробу перевірити на швидкість реакцію керівництва цих країн, відзначивши, що «казахської державності раніше ніколи не існувало», натякаючи на те, що ця державність вправі існувати доти, доки при владі в країні є Н. Назарбаєв, який «створив цю державність» і користується прихильністю російського керівництва. Президент Казахстану, в свою чергу, відзначив, що його країна має повне право відмовитися від членства в економічному союзі (натякаючи на Євразійський союз), члени якого порушують встановлені правила і загрожують незалежності республіки. Президент О. Лукашенко, зі свого боку, в січні цього року закликав поважати суверенітет і незалежність Білорусі: «Є окремі розумники, які заявляють, що Білорусь — це частина «русского мира» і мало не Росії. Забудьте. Білорусь — суверенна і незалежна держава. Ми змусимо будь-кого поважати наш суверенітет і незалежність, хто думає, що не було такої країни. Не було, а зараз є, і з цим треба рахуватися».

Неадекватна поведінка керівництва Росії, численні факти її підтримки та спонсорства терористів дає серйозні підстави розглядати відповідність політичного режиму РФ критеріям терміну «держава-ізгой» («-парія», «-агресор», «вісь зла», «злочинний режим», «спонсор тероризму», «мракобісна держава» — rogue state, pariah, outlaw state, backlash, renegade regime), який хоча й не є сьогодні сталим визначенням міжнародного права, але твердо увійшов до політологічного лексикону і текстів міжнародних політичних і безпекових документів, серед яких — Стратегія національної безпеки США (2004 року).

Одіозні дії РФ, юридично доведені факти її військової агресії проти України, тривала Антитерористична операція, яка вже рік проводиться Україною проти спонсорованих Росією місцевих та засланих нею терористів на Донбасі, збиття 17 липня 2014 року з території, підконтрольної проросійським бойовикам малайзійського пасажирського лайнера МН-17, інші доведені випадки сприяння Росії міжнародному тероризму, отруєння в 2006 році в Лондоні радіоактивним полонієм колишнього офіцера ФСБ РФ О. Литвиненка, загадкові бандитські вбивства російських політиків-опозиціонерів та громадських діячів (А. Політковської, Б. Нємцова та ін.), а також відповідність іншим наведеним критеріям характеризує РФ як «державу-ізгоя». Така оцінка підтверджується заявами відомих світових політиків та впливових міжнародних організацій.

Президент Литви Д. Грибаускайте відкрито назвала Росію терористичною державою, діяльність якої загрожує не лише Україні, а й іншим європейським країнам.

Президент Європейської Ради Д. Туск наприкінці січня 2015 року заявив про те, що світ має посилити тиск на агресора в особі РФ, оскільки політика заспокоєння спонукає його до більшого насильства.

27 січня цього року Верховна Рада України ухвалила Постанову про Звернення до ООН, Європарламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), ПА НАТО, ПА ОБСЄ, ПА ГУАМ, парламентів держав світу, в якому вона «визнає РФ державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України не допустити безкарності винних за злочини проти людяності, вчинені від початку російської агресії проти України, визнати РФ державою-агресором, що всебічно підтримує терористів та блокує діяльність РБ ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані ДНР і ЛНР визнати терористичними організаціями». Того ж дня ПАРЄ закликала Росію утриматися від фінансування та військової підтримки незаконних збройних груп та дестабілізації в Україні.

Враховуючи викладені факти та авторитетні оцінки, цілком аргументовано можна стверджувати, що агресивна міжнародна активність Росії, доведене сприяння та спонсорування нею міжнародного тероризму, принаймні, останнього року на сході України, інші події та оцінки внутрішньої й зовнішньої політики РФ достеменно свідчать про відповідність її дій визначеним критеріям приналежності до «держав-парій».

Ігор ЛОССОВСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посланник України, кандидат фізико-математичних наук
Газета: