Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, публіцист, дослідник Голодомору в Україні, автор газети "День"

Буря та натиск

У галереї «Триптих АРТ» триває виставка живопису Анатолія Криволапа «Пейзаж»
17 квітня, 2015 - 11:40
«ВЕЧІР НАД КАНЕВОМ». 2013 р.

Сам вигляд фарби, яка визирає з металевої бляшанки або змійкою виповзає з тюбика, народжує у майстра могутню чуттєво-емоційну хвилю. Живописні цикли Криволапа у першу хвилину справляють враження колористичної віхоли. Міцність композицій доведено до стану навіженого нашарування фактур. Мистецтво найновітнішої експресії Криволап культивував протягом останніх тридцяти років. Після закінчення Київського державного художнього інституту (1976) власну творчість він починав досить традиційним реалізмом (пейзаж, портрет). Але в них вже відчувалася висока культура художньої форми, мазка — відповідальність автора за пластичну якість кожної композиції. Уроджений дар бачити делікатні тональні сполучення кольорів, хист валерного живопису з особливою виразністю виявилися в авторському пейзажизмі 2000-2015 років.

Не тільки художній, але й чоловічій вдачі Криволапа властиве почуття граничної відповідальності перед власним фахом. Такою ж є його професійна амбіційність. В одній із розмов про свій шлях у мистецтві Анатолій зауважив: «До творчості кожен митець приходить, щоб змінити те світобачення, яке було до нього. Тому, коли помічаєш, що робиш те саме, що й усі, це не викликає нічого, окрім сорому та розчарування».

«НА ГОРІ». 2010 р.

Критично оцінивши зроблене ним на початку 1980-х років, Криволап як максималіст зачинився в майстерні на чотири роки, розпочавши шлях до себе самого як до унікуму. Програма була жорсткою: «Знайти в собі неподібного до інших». Зазираючи у власне дитинство — на територію без домішки академічних знань та мулу побутивізму, художник каже: «Найголовнішим у відчуттях є набір дитячих вражень. Ще малим хлопцем я накопичував підсвідомо специфічні переживання... Маю певний «банк відчуттів». Коли починаю малювати, то раптом потрапляю в емоційний стан, який перегукується зі знайомими здавна відчуттями, розумію — це воно... В мені є два барабани, що взаємодіють. Це емоції та фарби. Ще студентом я навчився бачити все у кольорових плямах та сполученнях. Тому можу втілити за допомогою кольору».

Усамітнившись у майстерні, він переклав життєвий клопіт (дім, дитина, інше) на дружину. Зінаїда Васіна подвижницьки сприйняла програму чоловіка.

У власній творчості  майстер зробив повне коло: починаючи з реалістичного пейзажу, від фігуративу та колористичних пошуків у дусі пізнього імпресіонізму, через фовізм Матісса Анатолій прийшов до нефігуративу і останнього десятиліття вразив художній загал України, а згодом Європи та Америки декоративним пейзажизмом.

Нефігуративний живопис став для автора найвищою можливістю втілити потужну емоцію та чисту почуттєвість. Самозаперечення себе як реаліста, перехід до концепції модернізму, граничного суб’єктивізму та прояву «внутрішнього ландшафту» в нефігуративі вивели Криволапа з його підпілля у виставкові зали. Так було реалізовано програму авторської унікальності. У смугастих абстракціях глядачеві показано творчу лабораторію, в якій вивчалися неозорі можливості чистих кольорів. Але при кольоровій агресії Криволап зберіг та розвинув якість точних тональних сполучень, що була властива його найпершому періоду творчості. Кольоротон є особливістю його ясних полотен. Кольоротон дає таку сполуку контрастів (або подібностей), який не понижуючи інтенсивності кольору, породжує відчуття валерності, делікатних нюансів тону.

У цьому криється секрет індивідуальної художньої мови Криволапа. Його повернення до пейзажизму після активного та успішного періоду нефігуративного живопису — явище рідкісне, якщо не унікальне. Але уважно дослухаючись до розмірковувань майстра про значущість дитячих вражень та незатьмареність емоцій, можна зрозуміти шлях від абстракції до пейзажу. Криволап у 2000-х роках побудував майстерню в селі Засупоївка, на березі такого ж озера, де пройшло його дитинство. У контексті «щирості почуттів та первинності емоцій», які акцентує художник, стає зрозумілим це подвійне повернення додому — до дитинства та пейзажів з озером, які стали домінуючим мотивом останнього десятиліття. Вони ж принесли Криволапові славу як виразникові образу України, її сільського ландшафту. Село Засупоївка зусиллями Криволапа набуло значення місця творчих відкриттів, аналогічно селищу Барбізон (під Парижем), де понад 100 років тому Теодор Руссо із колегами відкривали французам красу їх пейзажів.

Криволап повертає сучасній людині, містянину, його природне оточення — воду, землю та небо.

Жанр пейзажу є досить молодим у європейському мистецтві. Йдеться не про пейзажі класицизму-академізму із вигаданими храмами, руїнами, іншими атрибутами ідеальних ландшафтів. Образи рідної природи від пейзажів Каміля Коро, барбізонців, російських та українських передвижників. Вони сформували кілька типів пейзажу: натуралістичний (Шишкін, Айвазовський), реалістичний (Шевченко, Кузнєцов, Пимоненко, Орловський, інші), ліричний (Левітан, Васильківський, Левченко, Світославський, інші). Декоративний тип пейзажу із контрастами темних зон та спалахами світла на полотні унаочнено творчістю А. Куїнджі.

У творах Анатолія Криволапа 2000—2015 років новітня трактовка декоративізму в ландшафті вражає глядачів. Він підніс здавалося б поховану модернізмом та постмодернізмом традицію пейзажизму на небачено потужний, високохудожній щабель. В українському малярстві Криволап продовжив та по-новому втілив тенденцію експресивного колоризму, властивого пейзажам А.Лимарєва у 1970—1980 роки.

У композиціях, де автор невтомно пише озеро села Засупоївка і вдень, і вночі та в надвечір’я, є монументальна велич у простому, елементарному. Одна кольорова смуга означає нічне небо, друга — площину принишклої води, а між ними — тоненька наче струна, яскрава шпаринка, яка лишилася від сонця, що закотилося за обрій. На березі стоїть кінь. Його блакитний силует підкреслює темряву озерної води. Це й усе. Винятковим є лаконізм письма за такої самої переконливості та достовірності пейзажу.

Погляд Криволапа на звичайний мотив, наче на диво, передстояння перед природою, як перед святим образом — своєрідний «природоцентризм». Він є вершиною в ієрархії цінностей художника. «Я мушу реалізувати себе відповідно до природи та чистого кольору», — кредо Криволапа.

Ольга ПЕТРОВА
Газета: 
Рубрика: