Нації, де переважають «нейтральні»... неминуче засуджені на смерть і рабство.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Легенда на ім’я Тетяна Яблонська

27 березня, 2007 - 00:00
«ЯК ВОНА ЦЕ РОБИЛА?» / ВЕРНІСАЖ СТАВ БАГАТОЛЮДНОЮ ТА ЯСКРАВОЮ ПОДІЄЮ КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ СТОЛИЦІ ЦЯ ВИСТАВКА ДЛЯ МЕНЕ — ВАЖЛИВА ПОДІЯ, ТОМУ ЩО КОЛИ КАРТИНИ НЕ БАЧАТЬ, З НИХ НЕМОВ ІДЕ ЖИТТЯ, ВВАЖАЄ ДОЧКА ХУДОЖНИЦІ, ТАКОЖ ХУДОЖНИЦЯ ГАЯНЕ АТАЯН «ЮНІСТЬ»

До 90-річчя з дня народження великого майстра Національний художній музей України відкрив масштабну ретроспективну виставку її робіт.

Картини Тетяни Яблонської стали окрасою Державної Третьяковської галереї в Москві, Державного Російського музею в Санкт-Петербурзі, Музею Дракона в Тайвані, Київського музею російського мистецтва, Полтавського, Запорізького, Харківського художніх музеїв, Львівської картинної галереї.

В Україні вперше представлено експозицію робіт художниці, яка охопила практично всю її творчість. Як зазначила завідувачка відділенням мистецтва ХХ сторіччя Національного художнього музею Людмила Ковальська: «На цій виставці, яка триватиме до 13 травня, представлено полотна, починаючи з навчальних, серед яких дві академічні постановки — це найбільш ранні картини Яблонської, і аж до картин, виконаних пастеллю, над якими Тетяна Нилівна працювала в останні роки свого життя. Окрім полотен, наданих багатьма українськими музеями, на виставці є роботи з майстерні художниці, які раніше не було показано чи виставлялися вони вкрай рідко. «Родзинкою» і символом виставки став автопортрет Тетяни Яблонської, а такі її картини, як «Юність» і «Життя триває» — образом вічності. Адже життя триває попри погоду за вікном, попри події, що відбуваються в навколишньому світі, а цією виставкою продовжується і творчий шлях художниці».

У чотирьох залах представлено картини, зібрані з декількох музеїв України і надані родиною Т. Н. Яблонської. Ці роботи охоплюють цілу добу, в якій художниця створювала свої картини: від навчальних нарисів і малюнків початку 60-х, які нагадують авангард початку ХХ сторіччя, до хрестоматійних полотен «Хліб» (1949), «Життя триває» (1971) і до ніжних пастелей, написаних художницею в останні роки життя. Центральною темою в творчості Тетяни Яблонської завжди було повсякденне життя звичайних людей: побутові сценки, портрети членів родини та автопортрети в домашній обстановці. Але на все, що оточувало художницю, у неї був особливий, незвичайний погляд. Це відбивають її роботи — в них немає нічого штучного й надуманого.

Всі вони насичені незвичайною теплотою й почуттям захоплення красою навколишнього світу. Так міг творити лише майстер, який пізнав і прожив життя, повне випробувань і складностей, і, незважаючи на це, зумів зберегти й навіть відкрити заново почуття прекрасного, піднесеного, відобразивши його у довершених художніх формах.

Півсторіччя тому картини Тетяни Яблонської прославили її на весь світ. Досі критики люблять добирати до її робіт літературні паралелі: «Хліб» вони називали «картина-роман». Полотно «Ранок», на якому зображено дівчинку на тлі розкритого вікна, асоціюється з «поемою», а «Народна поема», яка відображає життя українського села — це «народна епопея». Її роботи — неначе картини-хоку. Як у японських мініатюрах, на полотна перенесена начебто підглянута у природи подія, яка цінна сама по собі — мандрівка хмари чи захід сонця — як знак безсмертного життя, вічності.

Особливий нюанс у роботах художниці — це кольори, які говорять в унісон із іншими деталями картини, однак виражають щось своє, власною, особливою мовою. Вони — органічні, нематеріальні, щільні і глибокі. Колір передає духовну субстанцію її робіт і є головним їх компонентом.

Анрі Матісс якось сказав, що «художник — той, хто створив хоча б один знак». Яблонська як мінімум тричі робила знакові для свого часу речі. Вони ставали прикладом наслідування для інших, а художниця йшла далі...

ВРАЖЕННЯ

— Яблонська — дитина своєї доби, якій повністю відповідала вся її творчість, — вважає Іван МАРЧУК, відомий український живописець. — Однак їй не хотілося прислужувати пануючим у ті часи ідеологіям. Я також жив у той же час... У студентські роки мистецтво Яблонської стало для мене своєрідним взірцем. Коли я вчився в училищі, з’явилася її знаменита картина «Хліб». Ця робота й досі залишається дуже близькою та трепетною для мене. Своє життя я провів у селі, працюючи влітку на току, і цей художній твір став для мене відображенням мого дитинства та юності. Звичайно, був у Тетяни Яблонської період після «Хліба», в який з’явилося так само чимало цікавих робіт. З погляду малярства з них мені більше за все подобаються її натюрморти, пейзажі. Сюжетні картини Яблонської — данина часові, які є дуже цікавими з погляду історії, а ранні, академічні роботи — це ностальгія. Адже через це проходили всі митці.

Ця ретроспективна виставка — прекрасна акція. Я радий, що кияни зможуть познайомитися з самобутньою творчістю Яблонської.

— Для мене виставка робіт бабусі — дуже зворушлива подія, — розповіла «Дневі» Ірина АТАЯН, внучка Тетяни Яблонської, також художниця. — Рідко буває, коли практично всі роботи, ті, що охоплюють декілька періодів життя і творчості майстра, збирають у одному приміщенні. Можна простежити, як змінювався творчий почерк митця. Бабуся була дуже активною людиною, могла працювати довго і з повною віддачею. Іноді я порівнюю себе з нею, але бабуся — людина дуже потужна, в її житті було неймовірно багато як складних, так і приємних моментів і, на відміну від мене, вона була дуже самоорганізованою, змогла багато всього встигнути. У цьому я також хочу бути на неї схожою. У бабусі був вислів: «Напрям головного удару», який виражав її головні прагнення в житті і дозволяв не відволікатися на те, що могло перешкодити чи здавалося другорядним для її творчості.

Більше за все мені подобаються її останні роботи 90-х років, імпресіоністські пейзажі. Я пам’ятаю, як бабуся їх писала, я була при цьому, пам’ятаю відчуття чаклунства, яке виникало, дивлячись на готову роботу: коли звичне — вид з вікна, дерева, люди, які проходять повз — відображені абсолютно інакше, з особливою красою на її картинах. У неї на все був особливий погляд.

— Ця виставка для мене — це ціла подія, — призналася Гаяне АТАЯН, дочка художниці Тетяни Яблонської. — Дуже важливо, що люди зможуть бачити роботи моєї мами. Адже коли картини сумно стоять біля стіни, наприклад, удома, — вони начебто покарані і життя, яке в них — начебто припинене, вони повинні дихати! Окрім того, ця виставка заповнює досить серйозний інформаційний вакуум, який є в нашому просторі і стосується мистецтва ХХ сторіччя. Зараз цю нішу дещо переповнює «арт-ринок» з підробками і спірними речами. Я рада, що виставка проходить саме в цьому музеї, й вірю, що мистецтву ХХ сторіччя буде віддано данину, на яку воно заслуговує, незважаючи на культурні й ідеологічні напрямки. Оскільки мистецтво та ідеологія — абсолютно різні речі. Коли закінчилася радянська доба, в підвали різко сховали все, що було пов’язано з цим періодом. А зараз усе це потрібно заповнювати й відновлювати — білих плям не повинно бути.

Будь-який глядач, який мешкає в Києві, повинен мати можливість прийти й побачити хоч би одну роботу, справжню, а не підробку. На жаль, прикрість із фальшивими роботами моєї мами — Тетяни Яблонської, які було виставлено певний час назад, досить серйозна. Передусім, це важливе, принципове питання, яке зачепило честь моєї мами і останній рік її життя. Це — стан душі, неприємний і щемкий — я не можу відійти від цього. У даний момент справа перебуває на розгляді у Верховному Суді України, і я не хочу, щоб опоненти розраховували на мій відступ. Якщо Верховний Суд не прийме належної і справедливої ухвали, доведеться звернутися до Європейського суду. А Національний музей я закликаю стати на варті справжнього, істинного мистецтва...

Катерина БІЛОКОНЬ, фото Бориса КОРПУСЕНКА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ