«Лялька має грати ляльку»

Цей колектив унікальний тим, що він єдиний в Україні. Театр маріонеток був створений 1989 року завдяки фантазії, величезному бажанню й зусиллям режисера, художника, актора Михайла Яремчука та його однодумців. Мініатюрна сцена цього казкового будиночка, до якого в затишне подвір’я подільської вулиці веде емблема театру — мрійливі блискучі очі й велике любляче сердечко казкового П’єро, у кожній створеній виставі перетворювалася на справжній всесвіт, меридіани якого оживали, завдяки талантові творців цих сценічних перлинок.

За роки свого існування Театр маріонеток набув величезної популярності як в Україні, так і за її межами. Його вистави «Дім, який побудував Свіфт» та «Вишневий сад» нагороджені театральною премією «Київська Пектораль», не один раз актори привозили престижні призи з численних міжнародних фестивалів, на яких театр представляв мистецтво України.

Репертуарна афіша Театру маріонеток складалась з вистав для маленьких та дорослих глядачів. Та ось в історії театру настає новий творчий етап. Зробивши кардинальну реконструкцію приміщення театру, його художній керівник Михайло Яремчук виступив із новою мистецькою програмою, яка не менш кардинально змінює також його підхід до існування театру як такого. Яким же буде нове творче обличчя Театру маріонеток — про це наша розмова з Михайлом Яремчуком.

— Нова концепція театру полягає в тому, щоб це не був просто театр маріонеток, а щоб це була театральна майстерня, в якій можна реалізовувати різноманітні творчі експерименти, проекти, — підкреслив М. Яремчук. — Я прагну до щирості, відвертості, щоб було більше правди на сцені. I, звичайно ж, більше театральності у виставах.

— Що ви маєте на увазі під словами «театральна майстерня»?

— У мене настав такий період у творчості, коли просто робити вистави для їхнього прокату чи заради самих вистав уже не цікаво. Хочеться йти вперед, здійснювати те, чого досі не доводилося втілювати у виставах. Хочеться експерименту, а це можливо лише з молоддю, відкритою для опанування нових мистецьких обріїв. Саме тому я набрав курс в Університеті театру, кіно й телебачення ім. Карпенка-Карого, де маю змогу передавати студентам те, що накопичував довгими роками й що стане в нагоді майбутнім акторам, режисерам. Хочу спробувати з ними реалізувати мої задуми. Головною рисою нашої майстерні буде пошук, процес. А для цього потрібна певна театральна база й, думаю, що Театр маріонеток для цього підходить якнайкраще. У наших задумах є пошуки в галузі мистецтва маріонетки та в інших театральних жанрах. Мені хотілось, щоб до нас приєдналися художники, літератори, музиканти, щоб у майстерні проходило цікаве, насичене життя. Мрію створити такий мистецький клуб, який би у нашому перебудованому фойє зібрав цікаві особистості для проведення тематичних вечорів та зустрічей.

— Театр — це, насамперед, вистави. Що ви збираєтесь ставити?

— Зараз у роботі вистава «Макбет», репетируємо Мрожека. Що стосується маріонетки, я хочу спробувати довести, в першу чергу собі, а потім глядачам, що лялька повинна грати ляльку, а не просто заміняти собою людину. Мені важливо досліджувати природу ляльки, з’ясовувати, як її можна використовувати в театрі. Бо лялька — це не тільки якась зроблена іграшка, а поняття більш об’ємне.

— Обираючи репертуар тепер, ви більше зважаєте на дорослих глядачів, а не на дiтей?

— Я не став би ділити публіку за віковою ознакою. Є конкретний драматургічний матеріал для дорослих або для дітей. По мірі того, як буде виникати ідея постановок, для тих глядачів і буду ставити вистави. На даний момент планувати щось наперед не берусь. У мене є бажання робити вистави для зовсім маленьких дітей, які тільки-но щось починають розуміти. На жаль, дитячих вистав у театрах дуже мало. Те, що робиться для дітей, у більшості випадків перетворюється на сферу обслуговування в найгіршому розумінні цього слова (вистави на канікули, свята). Сьогодні немає справжнього одкровення з дітьми в жодному театрі, ні в нас, ні в пострадянських країнах. На жаль, усе робиться заради заробляння грошей, ніхто не займається глибинним вивченням, що ж саме хоче побачити в театрі дитина. Якщо я вирішу поставити виставу для дітей, то спробую чітко зрозуміти психологію дитини, що для неї є театр, для чого я їй показую виставу, — все повинно бути мотивовано.

— Дивно, що ви кажете про пошуки розуміння психології дитини, бо від ваших вистав складалося враження, що ви знаєте її досконально...

— Можливо, так виглядало з точки зору глядачів. Але в певний момент ми в театрі відчули, що не думаємо про дітей, ні про свої творчі відчуття — ми стали просто рабами плану, обов’язкового репертуару. Звичайно, можна існувати й так, бути академічним чи національним театром, але в колективі нема в середині творчості. Я, коли починав створювати Театр маріонеток, то шукав нове. I зараз хочу виконувати головне своє завдання: не зупинитися, а йти вперед. Просто вже знайдені знахідки не мають сенсу. Тому я хочу відкрити театральну майстерню, де б ми займалися пошуком справжнього, а не експлуатацією вже наробленого. Для мене театр — це, перш за все, пізнання себе. Це не засіб збагачення, не підприємство, що приносить прибутки. У театрі треба робити духовні відкриття...

— На якому літературному матеріалі ви думаєте втілювати свої творчі задуми?

— Планую зробити постановки творів В. Шекспіра та М. Булгакова. Мене дуже цікавлять ці письменники, в їхніх творах є не лише висока драматургія, а й простір для постановника. Бо для мене часи, коли я просто ставив вистави або щось інше, давно минув. Зараз найголовніше — мистецький пошук — цим я живу.

ДОВIДКА «Дня»

Михайло ЯРЕМЧУК — випускник Ленінградського державного інституту театру, музики й кіно ім. Черкасова, факультет театру ляльок, спеціалізація — режисура. У театрі працює з 1976 року як актор, бутафор, скульптор, художник- постановник, режисер-постановник. Здійснив десятки постановок вистав як режисер і як художник у різних лялькових театрах України, Росії, Білорусі, Польщі та Iспанії. Нагороджений дипломами за кращу режисуру, кращу сценографію, кращу виставу на міжнародних фестивалях, дипломами «Київська Пектораль». 1989 року заснував Театр маріонеток, в якому Михайло Яремчук працював над усіма постановками вистав та зробив усі маріонетки.