Про Національну оперу. Тільки факти
Уперше в Україні вийде унікальна енциклопедія — такого видання немає в жодній пострадянській державі!
Лише у Європі щось подібне було зроблено у 1960-х роках про Національний хорватський театр у Загребі (на цій славетній сцені починали свою кар’єру відомі хорватські актори і режисери, виступали з гастролями світові зірки: Сара Бернар, Франц Лешар, Річард Штраус, Жерар Філіпп, Вівьєн Лі, Лоуренс Олів’є, Пітер Брук та інші). Нині у Києві готується видання «Енциклопедія: Національна опера України ім. Т.Г. Шевченка», яке планують видати до ювілеїв (110-років будівлі і 150-річчя театру). Про унікальність цього видання розказав «Дню» упорядник-координатор творчого проекту, начальник інформаційно-видавничої служби театру Василь ТУРКЕВИЧ:
— Історія Національної опери України порівняно з іншими значними театрами світу відносно коротка. Постійна оперна трупа була організована у Києві тільки 1867 р. і стала разом з театрами Москви і Петербурга однією з кращих у Російській імперії. Втім, артистичні традиції наших пращурів сягають значно глибших часів. У 70-х р. ХVІІІ ст. у Києві давали музичні вистави приватні театри, зокрема й кріпацькі, де поруч з талановитими акторами-українцями виступали першокласні митці із Європи. 1780 р. тут було створено й аматорську трупу з оркестром. 1805 р. (за іншими даними — 1803 р.) підняв завісу перший Київський міський театр на 470 місць (архітектор Андрій Меленський), у якому йшли драматичні вистави російською і польською мовами. Досить часто тут давали опери і навіть балети. Виступали уславлені артисти Щепкін, Мочалов, Олдрідж, Млотковська, Жівокіні. У 30—50-х рр. ХІХ ст. звичними стають короткотривалі гастролі італійських оперних труп, які знайомили киян із найновішим європейським репертуаром. Епізодичний показ оперних вистав, які знаходили все більше і більше прихильників, не задовольняв інтелектуально-естетичних потреб великого міста, особливо після того, як 1834 р. тут відкрили Університет св. Володимира, що сприяло формуванню у Києві значного прошарку наукової та культурної інтелігенції, яка й порушила питання про відкриття у місті оперного театру. Але у ті часи влада до прохань із провінції поставилися більш ніж прохолодно, вважаючи, що оперно-балетне мистецтво — прерогатива виключно імператорських театрів, які діяли тоді у Петербурзі та Москві. Остаточним поштовхом до заснування у Києві постійної музичної трупи став грандіозний успіх двох сезонів італійської опери (1866—1867), яка, власне, й започаткувала постійний і систематичний показ музичних вистав у місті над Дніпром...
Нагадаю, 8 листопада 1867 р. стало не лише святом киян, а й історичною датою для української культури: оперою «Аскольдова могила» Олексія Верстовського дебютувала одна з найбільших оперних труп. Після прем’єри один критик написав: «Можемо привітати себе і всю публіку з явищем, досі небувалим у Києві, небувалим взагалі у провінції, отож винятковим — із російською оперою! Італійська опера поступається своїм місцем»... З цього розпочався відлік насиченої різними подіями історії нашого театру. Ми готуємось скоро відзначити ще одну дату — 110 років, як у Києві з’явилося чудове створіння архітектора Віктора Шретера — нове приміщення Опери... До цих подій готуємось заздалегідь: випустимо буклет-книжку про Національно оперу. Видання буде гарно проілюстровано і надруковано не тільки українською, а й англійською, французькою і німецькою мовами. Цю книгу використовуватимемо і під час проведення Євро-2012. Але головне наше завдання — випуск енциклопедії і двох томів книги видатного мистецтвознавця Юрія Станішевського «Національна опера України» англійською мовою (російський переклад вже вийшов). Ми готуємо його разом із видавництвом «Музична Україна».
Нині працюємо над енциклопедією «Національна опера України ім. Т.Г. Шевченка» (наклад шість тисяч примірників) — це буде уніфікована історія нашого театру. Тут можна буде дізнатися про всіх людей, які працювали і нині працюють у театрі. Від хористів, музикантів оркестру, танцюристів кордебалету, статистів до солістів і зірок оперної і балетної сцени. Це буде прекрасно ілюстроване видання з фотографіями і малюнками. Чимало буде опубліковано ексклюзивного матеріалу, «розпорошеного» по газетах, журналах, мемуарах, які друкувалися впродовж багатьох років. У новій книзі можна буде почитати про пожежу у нашому театрі (4 лютого 1896 р. після ранкового показу опери «Євгеній Онєгін» блискавично почало горіти все навкруги і за кілька годин від будівлі Міського театру лишилися лише чорні стіни. У полум’ї загинула одна з кращих музичних бібліотек, костюми, декорації до вистав); про знакові прем’єри, наприклад «Різдвяну ніч» Лисенка (1874 р. цю оперу показали лише чотири рази, був шалений успіх у публіки, але через Валуєвський циркуляр український репертуар був знищений тодішньою царською владою. До речі, лише 1903 р. театр вдруге звернувся до цього лисенківського шедевру, а за диригентським пультом виступив сам автор — Микола Віталійович). Також буде подана інформація про архітектора, навіть будівельників і власника цегельного заводу, який поставляв матеріали для будівництва нового оперного театру. Ми не оминемо маловідому сторінку — роботу колективу під час окупації фашистами у Другу світову війну. Тоді театр називався Велика Київська опера, з початку 1942-го показувались вистави (майже 20 опер). Розкажемо, хто в них виступав, як жилося і працювалося митцям, як склалася їхня подальша доля, коли відновилася радянська влада, про репресії, а також де хто опинився в еміграції, влившись в європейську і світову культуру... Ми намагатимемося створити масштабну картину народження і життя, розкажемо про творчі здобутки і проблеми колективу, особистостей, які залишили слід у довгій, але цікавій історії Київського театру опери і балету. Можливо, не всі читачі «Дня» знають, що у Києві досі живе Олена Сольська (їй вже 100 років!), учнями якої були такі зірки балету, як Рудольф Нурєєв та Михайло Баришніков. Вона була головним балетмейстером-репетитором трупи Джорджа Баланчіна...
Енциклопедію готуємо разом із видавництвом «Музична Україна». Увійдуть до книжки дослідження, наприклад «Леся Українка і оперно-балетне мистецтво» чи «Іван Франко на оперній і балетній сцені»... Ми напишемо про всіх лібретистів, композиторів, хореографів, диригентів, режисерів, сценографів, які брали участь у театральних постановках. Нам дуже хотілося би, щоб читачі вашої газети, які мають якісь матеріали або знають цікаві факти про наш театр, митців, їхніх родичів, відгукнулись, а ми, у свою чергу, систематизуємо інформацію і надрукуємо її у книзі. Нині вже зібрано майже 2,5 тис. статей, до 3 тис. ілюстрацій, схем, карт, афіш і світлин. Вже приступили до редагування текстів і макетування матеріалів (об’єм 110 видавничих аркушів — понад 1000 великоформатних сторінок). Я займаюся координаційною роботу, у нас працює ціла команда консультантів-мистецтвознавців. Підключилися до співпраці також спеціалісти Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Рильського НАН України. Видання такої енциклопедії нині не мають ні Большой, ні Маріїнський театр (про них є багато різноманітних монографій, довідників і книг, а саме енциклопедії немає). Ми станемо піонерами у цій важливій, кропіткій просвітницькій справі. До речі, буде надруковано не лише всі рецензії на вистави, інформація про постановників і виконавців, а й навіть про авторів статей (до бібліографії увійдуть і статті «Дня» — газети, яка багато уваги приділяє високому класичному мистецтву, а також подамо дані про журналістів, які систематично писали про театр і наших митців). Скоро буде створено редколегію, бо нам потрібно зробити енциклопедію кваліфіковано і швидко. Ми плануємо, що вона вийде вже цьогоріч. Наша енциклопедія включена до державної програми «Українська книжка», яку підтримує Держрадіокомітет.
