В’язень № 2399

Збірник виданий з ініціативи громадської організації «Братство імені священномученика Омеляна Ковча», яке діє на Львівщині  й популяризує цю непересічну постать. Постать українського греко-католицького священника, місіонера, військового капелана Української Галицької Армії, великого патріота, громадського діяча й людини, якій присвоєно титул «Праведник України», хоча своїм життєвим подвигом отець Омелян Ковч по праву заслужив звання «Праведника народів світу».

Під час німецької окупації, коли він служив парохом у церкві святого Миколая в містечку Перемишляни біля Львова, він охрестив і видав понад шістсот свідоцтв про хрещення особам єврейської національності, переважно дітям, тим самим рятуючи їх від неминучої смерті. У Перемишлянах донині пам’ятають випадок, коли євреї зібралися на молитву у свою божницю, а гестапівці закинули туди запалювальні бомби і зачинили двері. Люди горіли живцем і не могли врятуватися. Хтось прибіг до отця Омеляна Ковча і розповів про це. Той негайно прибіг на місце цього звірства, німецькою мовою наказав гестапівцям відчинити двері, що ті негайно виконали й вивітрились у невідомому напрямку, а він увійшов усередину в палаючу божницю. Частина людей таки врятувалася, частина уже загинула. Отець Омелян на своїх руках виніс із цього полум’я луцького рабина... Звичайно, за такі дії сам потрапив до концентраційного табору Майданек, що на території сусідньої Польщі.

Стараннями своєї родини (а мав шестеро дітей) і митрополита Андрея Шептицького його намагались звідти витягнути, але отець Омелян виконував свою місію в  таборі до останнього, і в одному зі своїх листів, який вдалося передати дітям, він писав: « Я дякую Богу за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо, наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами.

Коли я відправляю літургію, вони всі моляться... Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до Вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив  цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними...

Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання? Вони підуть по шляху до Вічності зі всіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста».

Отець Омелян Ковч просидів у таборі смерті Майданек від серпня 1943-го до березня 1944 року, де й загинув мученицькою смертю, а його тіло було спалене у крематорії.

Це був великий українець, патріот, парох, за яким ішли люди. Його невичерпна енергія продукували різні українські ініціативи (кооперацію, читальню, хори і драматичні  гуртки, пластові організації  і т.п.), за що його недолюблювала й переслідувала тодішня польська влада, а коли вона закінчилася й окремі гарячі голови хотіли розправитися з тими поляками, які чинили українцям кривду, отець Омелян Ковч не дозволив цього робити. За це представники польської громади прийшли подякувати українському священнику й заодно попросити вибачення за всі  кривди, які були заподіяні українцям з їхнього боку.

Про отця Омеляна Ковча можна розповідати багато. Благо, на початку 1990-х років, коли була заново відкрита ця постать, ще жило багато людей, які пам’ятали священника, та й зараз ще є такі. У Перемишлянах, в селі Коросно, де він теж душпастирював, та й в інших  місцях ще живуть ті люди, які отримали з рук отця таїнство хрещення. Сьогодні вони об’єднані в ГО «Братство імені священномученика Омеляна Ковча» й популяризують цю світлу постать. Презентація вищезгаданого збірника в серії зустрічей «Великі українці», які проводить Народний музей Тараса Шевченка у Львові, — лише одна маленька квіточка у вінок пам’яті цієї світлої постаті.