Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Настає «золотий час» внутрішнього туризму

Професійні мандрівники — про те, як за останні п’ять років змінилися запити українців
15 березня, 2019 - 11:06
БАТУРИН / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Головний редактор «Дня» Лариса Івшина ще більш ніж десять років тому сказала, що «українці стоять на порозі великого щастя — любити свою країну». Туристичний чинник — один із вагомих для здійснення внутрішньоукраїнської інтеграції, про необхідність якої теж уже десятки років пише «День». І не тільки пише, а й втілює — і через газетні рубрики, і через поїздки головного редактора Лариси Івшиної в регіони з представленням книг та фотовиставок «Дня» (і фотоконкурс газети, до слова, так само є одним із дієвих засобів внутрішньої інтеграції українців), і через сайт «Україна Incognita», де розміщені десятки онлайн-екскурсій найцікавішими музеями України, і через глянцевий «Маршрут №1», який пропагує ідею інтелектуального туризму. Редакційна команда з подачі Лариси Олексіївни і за партнерства з прогресивними міськими головами та соціально відповідальними підприємцями уже «перевідкрила» для співвітчизників чимало як великих центрів (часто «засмічених» імперськими й радянськими стереотипами сприйняття), так і малих — великих міст України, як, скажімо, Володимир-Волинський, Галич, Прилуки, Бар...

Невдовзі розпочнеться новий туристичний сезон, тож ми у форматі заочного «круглого столу» звернулися до операторів внутрішнього ринку і досвідчених мандрівників із запитаннями: наскільки просунувся внутрішній туризм у нашій країні? І наскільки глибшим та різноманітнішим він (не)став і чому? У чому сильні сторони і чого ще бракує? Що б ви порадили відвідати українцям обов’язково упродовж цього туристичного сезону?

«ЗА ОСТАННІ П’ЯТЬ РОКІВ ВІТЧИЗНЯНИЙ ТУРИЗМ ЗНАЧНО ПРОСУНУВСЯ ВПЕРЕД І КІЛЬКІСНО, І ЯКІСНО»

Андрій ТИЧИНА, головний редактор Національного туристичного порталу Zruchno.Travel, керівник Клубу мандрівників «НавколоUA»:

— Золотий час внутрішнього туризму в Україні, на мою думку, поки що не настав, але дуже багато українців насправді уже переступили через той поріг, про який казала Лариса Олексіївна. Українці зацікавилися своєю Батьківщиною, своєю історією, своєю культурою, своїм корінням. За моїми спостереженнями, за останні п’ять років вітчизняний туризм значно просунувся вперед і кількісно, і якісно. Більшість українських музеїв і заповідників демонструють позитивну динаміку зростання туристичних потоків. Усі шукають нові сучасні форми промоції та взаємодії зі споживачем турпослуг. Туристичні продукти стають різноманітнішими і сегментуються за різновидами туризму: відпочинковий, оздоровчий, пізнавальний, гастрономічний, подієвий та ін. Водночас український турист стає більш вибагливим, адже поява можливості вільно відвідувати країни ЄС надала йому вибір. Далеко не завжди співвідношення вартості та якості турпосуг — на користь України. Саме це має стимулювати українську індустрію гостинності до покращення сервісу та обачнішого ціноутворення. Також важливим є усвідомлення місцевими громадами тих економічних можливостей, які може надати їм розвиток туризму в тих регіонах, де на цю галузь досі майже не звертали уваги, — невеликих містах та індустріальних обласних центрах. Адже не обов’язково мати львівську архітектуру чи одеське море, щоб привернути увагу туристів: один плавучий фонтан чи гастрономічний фестиваль можуть зробити ім’я цілому місту.

ЗБАРАЖ / ФОТО МИХАЙЛА УРБАНСЬКОГО

 

Крім загальновизнаних туристичних лідерів — Львівщини, Одещини, Івано-Франківщини, Закарпаття, Кам’янця-Подільського, в цьому сезоні раджу звернути увагу на регіони, які останнім часом докладають найбільших зусиль для розвитку туризму. Гадаю, набуватиме популярності замковий туризм Тернопільщиною з вдумливим відвідуванням маленьких містечок із власним неповторним обличчям: Чорткова, Теребовлі, Бучача, Збаража. Двох-трьох днів повного занурення варте Запоріжжя, і не лише завдяки пам’яткам Хортиці, а й через можливість відвідати діючі металургійні підприємства і побачити унікальні колекції ретро-автомобілів. Хітом сезону має стати містечко Дрогобич на Львівщині, про яке українці нарешті дізналися завдяки тревел-блогерам, а тепер можуть і особисто оцінити на смак його знамениту дрогобицьку сіль. Хотів би сподіватися, що відкриттям року для багатьох стануть маршрути полтавською глибинкою в пошуках шедеврів архітектурного модерну, але цей напрямок ще треба серйозно розкручувати. А от Херсонщина точно заслуговує на увагу не лише до своїх пляжів, а й до природних дивовиж: Асканії-Нови, Олешківських пісків, рожевих озер, Бірючого острова. Також трендом ось-ось має стати винний туризм Закарпаттям, Бессарабією, тією ж Херсонщиною.

«НЕ ТАК БАГАТО ОРГАНІЗАТОРІВ МАРШРУТІВ ПРОПОНУЮТЬ ТУРИЗМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ»

Анжела САВЧЕНКО, керівник туристичної компанії «Київські фрески»:

— За будь-яким моментом ейфорії приходить момент певного розчарування.

Революція Гідності, насправді, збудила в багатьох бажання пізнати свою країну. Так, особливо актуальними туристичними об’єктами на певний час стали саме місця, пов’язані з героїчними подіями чи відомими історичними постатями: Батурин, Крути, Чигирин, Холодний Яр, Козацькі могили під Берестечком. Минулого року ми відкрили маршрут, пов’язаний із «чорними запорожцями», а туристичний сектор Полтави розробив екскурсію, присвячену Симону Петлюрі.

Разом з тим, мені особисто бракує в країні маркування місць, пов’язаних з відомими громадськими діячами початку ХХ ст. До прикладу, ніяк і ніде досі не вшанований Євген Чикаленко — ні вулиці, ні меморіальної дошки, ні пам’ятника. Мене це не зупинить. На літо готуємо маршрут за Чикаленком. Не політиками єдиними...

Чи просунувся туризм? Якщо говорити про запит «низів», однозначно — так! Нарешті почали їздити не лише столичні мешканці, і не лише в напрямку Львова й Карпат. Активізувалися громади сіл і малих міст, створюючи нові туристичні локації. Традиційно «пасе задніх» державний сектор. Так і не отримали ми нового закону про туризм, дороги залишаються нашим найбільшим лихом, не даючи можливості доїхати до найцікавіших міст. На жаль, доволі часто низький рівень працівників музейного сектору.

Зауважте, що безвіз і лоукости дозволили українцям в десятки разів активніше мандрувати світом. Мають з чим порівнювати...


ЛУЦЬК/ ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Чи став туризм «глибшим»? На жаль, ні. Насправді, не так багато організаторів маршрутів пропонують туризм інтелектуальний, зазвичай туризм сприймається як розвага, видовище.

Прикро, бо саме подорожі відкривають очі на минуле і реалії, спонукають до роздумів.

Що б я порадила відвідати? Квітень покаже, що нового готують туристичні агенції і куди дозволяють доїхати наші дороги.

На сьогодні ринок багатий на пропозиції. Радує, що активно представлений південь країни.

Я знову їду на схід. На Святогір’я, Харків, Чугуїв. І живу маршрутом по Чикаленку, а також працюю над маршрутами з історії УГКЦ. Питання, чи готовий турист думати.

«ЗБИРАЮЧИСЬ У ГЛИБИНКУ, МИ НАСПРАВДІ ВИВЧАЄМО ІСТОРІЮ УКРАЇНИ, ВІДШУКОВУЮЧИ ЧАСОМ СПРАВЖНІ ПЕРЛИНИ...

Наталія ГОРБАЧОВА, гід-екскурсовод, член Ліги екскурсоводів Києва, засновниця екскурсійного проекту «Життя в подорожах» www.lifeintravel.com.ua:

— Я впевнена, що ми ніколи не припиняли любити Україну. Бажання пишатися своєю країною, захоплюватися нею, шанувати, любити її — все це духовна потреба людей, і все це здатне зробити їх по-справжньому щасливими. І люди хочуть бути щасливими. А подорожі — це чудовий спосіб дізнатися про свою історію, культуру, традиції. Дізнаючись і цінуючи себе, ми вчимося розуміти й цінувати інших.

КАРПАТИ / ФОТО ІГОРЯ МЕЛІКИ

 

Я давно займаюся туризмом і абсолютно переконана, що останні п’ять років спостерігається відчутний інтерес до подорожей країною: нових клієнтів стає дедалі більше. При цьому не варто забувати постійних клієнтів: регулярно розробляємо тури, намагаючись задовольнити їхній попит на нові напрямки. Якщо раніше було чітке поняття «сезон — не сезон», то останні кілька років я дедалі менше це відчуваю: ми возимо тури практично цілий рік. Узимку зазвичай це гірськолижні тури, влітку — Карпати і море. Що ж до шкільних турів і поїздок вихідного дня, то ми намагаємося розробляти такі маршрути, щоб незалежно від сезону і погоди туристи могли не сидіти вдома й активно проводити свої вихідні.

Безперечно, якість пропозицій для внутрішнього туризму зростає — тут позначається і чинник конкуренції серед туристичних компаній, і високі вимоги самих туристів. За останні три роки у мене з’явилося багато так званих неформатних маршрутів, які показують не тільки загальновідомі пам’ятки. На своїх екскурсіях я завжди кажу туристам, що все найцікавіше починається тоді, коли ви звертаєте з проторованих доріг. Збираючись у глибинку, подалі від стандартних туристичних маршрутів, ми насправді вивчаємо історію України, відшуковуючи часом справжні перлини...

Це можуть бути і приголомшливі у своїй красі й занедбаності садиби, замки та палаци; а можуть бути і природні пам’ятки, руїни фортець, яких немає в путівниках; церкви і костели, здатні вразити своїм виглядом та історією навіть досвідчених туристів. І зовсім незабутніми виявляються тури, коли у туристів є можливість побути в ролі першопрохідців або дослідників! У мене нерідко таке трапляється під час турів. Так, наприклад, у селі Антонів Сквирського району, де я показувала туристам єдиний у своєму роді костел-зіккурат, продираючись через густий чагарник, ми випадково натрапили на щось подібне до надгробка. Туристи вирішили розчистити його від бруду, шару листя й гілок. Відчистивши мармур і прочитавши епітафію польською, ми дізналися, що там поховано молоду польську аристократку. У цьому місці справді колись було польське кладовище, але час нещадно до нього поставився, і навіть місцеві мешканці були багато років впевнені в тому, що від кладовища нічого не залишилося. А бувають випадки, коли в подорожах нам щастить і ми зустрічаємо старожилів, які з нами діляться такими історіями й подробицями, яких ви ніколи не прочитаєте в путівниках...

Попит на такі тури високий, і «випадкових» туристів у них, як правило, не буває.

У такі тури їдуть люди, які багато знають, багато читають, захоплюються краєзнавством, історією. Це дуже позитивно, змушує шукати нові локації і розробляти нові маршрути.

І ми це робимо: показуємо красу природи України і ходимо в походи, створюємо гастрономічні та фермерські тури, показуємо архітектурні шедеври, знайомимо з традиційними для України ремеслами (у цих турах ми і гончаримо, і виковуємо підкови, і варимо куліш, і плетемо з лози)...

Перевага внутрішнього туризму полягає в тому, що нам є що показувати. Україна — справді унікальна країна з величезним спадком! У нас є і природні багатства, і історична спадщина, і недооцінена спадщина культурна...

А ось стан цих об’єктів, не досить розвинута інфраструктура — це те, на що ми хибуємо. Є приголомшливі місця, куди просто немає доріг. Взагалі. Є розкішні музеї, про які майже ніхто не знає. Є храми і костели, розписи яких не перший рік мокнуть під дощем, а стіни руйнуються. На жаль, але ми поводимося так, ніби у нас в запасі є сила-силенна часу. Але його немає.

Якщо ми не врятуємо те, що робить нашу країну цікавою для нас, не покажемо нашим дітям, що історія заслуговує пам’яті й пошани, то ми просто позбавимо їх любові до подорожей і культурного туризму. А, як відомо, справжнє життя — то є життя в подорожах!

Мати можливість подорожувати повинні всі. Тому ми в новому сезоні можемо запропонувати екскурсії і тури, які розраховані на різні фінансові можливості: це пішохідні екскурсії по Києву, одно-, дводенні тури вихідного дня і тури тривалістю в п’ять-сім днів.

Для любителів природи і спокійного відпочинку є тури в природні парки: це і прогулянки по екостежках, і спілкування з тваринами, власноруч зготований обід, у сезон додаємо «тихе полювання» по гриби.

Для тих, хто вважає що все бачив, можу порекомендувати проїхатися зі мною по Житомирщині, Вінниччині, Тернопільщині, Полтавщині — мені є чим вас здивувати.

Навіть для тих туристів, хто не любить вибиратися з дому далеко й надовго, нам є що показати: наші тури по Київщині та Чернігівщині за один день показують гостям такі місця, про які вони потім готові говорити ще кілька тижнів.

Тут головне не напрямок, а бажання! Бажання відкривати незвідане, бажання дивуватися, бажання жити цікаво і творчо.

«ПОЧИНАЄШ БАЧИТИ НАШАРУВАННЯ ЧАСУ В УКРАЇНСЬКОМУ ПРОСТОРІ»

Ольга НIКУЛIНА, вільний мандрівник:

— Українець не може не любити Україну. Можливо, більшість із нас її любить лише якось підсвідомо. Без розуміння, яке це велике щастя — мати свою Батьківщину. Бодай навіть просто жити на ній. Так що говорити про настання якогось окремого моменту для любові й щастя, мабуть, не доречно. А ось дізнатися, за що ж я люблю Україну, за що її можна поважати, чим вона відрізняється від інших країн — саме час. Гадаю, зараз для цього є всі умови. Активним «внутрішнім» туристом я стала нещодавно. Якихось два роки тому. І то — завдяки турфірмі «Київські фрески» Анжели Савченко. Вона має наскільки комлексний підхід до подорожей Україною, що ти не просто відпочиваєш, заряджаєшся інтелектуально та фізично, а починаєш жити подорожами. Помалу починаєш розуміти нашу таку складну, багатогранну історію і бачити нашарування часу в українському просторі. Я настільки люблю подорожі з «Київськими фресками», що майже більше ні з ким і не їздила.


КІНБУРНСЬКА КОСА / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Порівняти, чи стало краще, глибше, різноманітніше, — складно. Анжела Савченко намагається нівелювати всі недоробки місцевих закладів туризму. Часто особистим втручанням. Недоліки внутрішнього туризму — найперше, звичайно, погані дороги в особливо цікавих, автентичних, не зіпсованих цивілізаційними змінами місцях. Особисто мене дратує недолуга «реставрація» непрофесіоналів на місцях об’єктів, які вражають своїм давнім корінням. Дратують наглядачі в музеях, які можуть настирливо запитувати: «А чи заплатили ви за фотографування на телефон?» Почуваєшся при цьому, як крадій, застуканий сторожем у чужому домі (хоча за фотографування я завжди плачу). Дратують екскурсоводи, які формально підходять до своєї роботи. Але таких, на щастя, мені зустрічалось не так багато. А як же втішно й радісно стає на душі, коли зустрічаєш людину, залюблену у свою справу. Як говорила екскурсовод в Нагуєвичах (на жаль, не пам’ятаю прізвища): «Вони (родина Івана Франка) мені як рідні. Я встаю з думкою про них. І спати лягаю з ними». Ось такі гіди роблять внутрішній туризм мандрівкою в минуле.

Наша Україна — дуже красива в усіх своїх регіонах. У мене немає пріоритетів. Я живу в маленькому місті Полтавської області — Гадячі. У нас не так багато музейних об’єктів. Але історія по нашому регіону також пройшла широкою дорогою. Та й відомих людей наша земля народила чимало. Приїжджайте до нас, у Гадяч! Чому б ні? Мандруючи Україною, розумію, що у нас немає нецікавих місць. Треба любити й шанувати свою країну і себе.

Підготувала Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments