Про фальшиві міфи в історії
Небезпека агресивних російських наративів і як їх спростовувати
В усіх тоталітарних, диктаторських країнах історія, яку цинічно використовує влада (чи то Сталін, чи Гітлер з Геббельсом, чи Муссоліні, чи зараз Путін) ставала й зараз стає вкрай небезпечним знаряддям в руках міжнародних злочинців. Люди стають жертвами «психологічної зброї масового ураження», руйнується їхня ідентичність (що й ставлять за мету тиранічні правителі), здатність бачити причинно-наслідкові зв’язки та розрізняти Добро й Зло. Про історичну правду тут, зрозуміло, мова йти не може – бо завдання зовсім інше: «довести» право Москви панувати над іншими народами, навіяти думку, що довкола Росії були, є й будуть суціль лише самі вороги, які прагнуть її знищити.
Нинішній господар Кремля теж вважає себе «фахівцем з історії». Надзвичайно тривожно, що «одкровення» правителя Росії дуже швидко стають загальнообов’язковими не лише для упокорених ЗМІ, але й для значної частини російських істориків, які – свідомо чи ні – підігрують владі, при цьому ясно розуміючи абсурдність тез московського «царя» та їх агресивну отруйність. Про жодні дискусії тут апріорі не йдеться, що є взагалі характерним для тоталітарної влади сталінського типу. І все ж таки розвінчувати міфи агресора необхідно – і тому, що на Заході досі багато хто їх сприймає всерйоз, та і в Україні, поклавши руку на серце, є й досі доволі багато таких людей.
Отож, про які міфи йдеться (дуже стисло).
МІФ ПЕРШИЙ: Росіяни і українці – «один народ». Ми в Україні, стікаючи кров’ю, в боях спростовуємо цю брехню. Але на Заході є такі, хто в це вірить.
МІФ ДРУГИЙ: Крим – історично російська земля. Мусимо пам’ятати (і нагадувати закордонним партнерам) дві речі. Крим був насильно приєднаний до імперії 1783 року Єкатериною ІІ, Кримське ханство (що проіснувало 300 років) знищене. Іноді корисно звертатись до російської класики: Грибоєдов писав про «времена очаковские и покоренье Крыма».
А передача Криму до УРСР 1954 року була «не свавіллям Хрущова», а акцією, здійсненою з дотриманням усіх тодішніх законів Союзу, з Указом Президії Верховної Ради СРСР включно. «Великий договір» 1997 між Україною та Росією підтвердив непорушність кордонів.
МІФ ТРЕТІЙ: Русь і Росія – це теж саме. Газета «День» впродовж десятків років, навпаки, доводила, що Росія – не Русь, що походження так званих «великоросів» локалізоване не на українських землях, а на берегах Волги й Оки, в пущах Залісся, де перемішувались фіно-угорські, слов’янські й тюрські племена (про що писав і Василь Ключевський). Але подібна цинічна фальш стала «виправданням» для путінської агресії.
МІФ ЧЕТВЕРТИЙ: Російська «велика держава» - це нібито «імперія російського народу». Треба пам’ятати про десятки неросійських народів, що входять до складу РФ. Яке майбутнє їх чекає в умовах, коли Росія як утворення є федерацією лише номінально, за назвою, а по суті є державою тоталітарною?
МІФ П’ЯТИЙ: Інші народи завжди приєднувались до Росії «добровільно», цим самим рятуючись від «ворожих сусідів», які хотіли їх завоювати. А Росія давала їм захист. Як було насправді, добре видно з повісті Пушкіна «Капітанська дочка» (цього письменника у нас зараз багато хто розглядає як «співця імперії», і тільки). Там до капітана Міронова, вірного слуги імператриці Єкатерини, коменданта прикордонної фортеці на Уралі, приводять полонених башкірців, у яких після спротиву імрерії і повстань відрізані вуха, вирвані ніздрі, відрубані руки. Міронов з ненавистю говорить про них: «А, впізнаю вас, старих бунтівників! Такі, як ви ще 200 років тому (1543 р. – І.С.) виявляли непокору царю – і зараз бунтуєте? Правильно покарали вас!». Сумнівна «добровільність». І йдеться про сотні народів Уралу, Кавказу, Середньої Азії та Сибіру.
* * * * * * * * * * *
Дені Дідро колись писав: «В науці за правду часто доводиться боротись, вирубувати зарослі джунглів, щоб з’ясувати істину». Дідро писав про «чисту» науку, але його слова – настанова для всіх нас. Ці короткі замітки навіяні сюжетом в You Tube про путінські брехливі наративи. Відомі російські опозиційні історики й журналісти Ірина Шихман, Тамара Ейдельман, Михайло Зигарь, Олександр Штефанов обговорювали подачу інформації кремлівською камарильєю та дійсні історичні факти. Переконливий процент правди важливий для Перемоги.
Не заперечуючи, що російські опозиціонери виконують корисну роботу, часом ризиковану, коли протистоять путінським історичним міфам (на жаль, далеко не завжди послідовно), мусимо визнати й інше. Ті опозиціонери, яких ми згадали, теж часом виявляють симптоми «імперської пихи» щодо України, можливо, самі це не відчуваючи. Річ у тому, що навіть освічені опозиційні росіяни не знають нашої історії з необхідною повнотою. А наша «іржава» пропагандистська «драна машина» не вміє оперувати очевидними фактами і не дала відсіч цинічній заяві Путіна, мовляв, Росія перемогла б у Другій світовій війні і без України. Зусиль тільки самої газети «День» замало.
Ігор Сюндюков
