Найбільша і найважливіша частина виховання кожного — це те, що ми даємо собі самі.
Едвард Ґіббон, британський історик, член Парламенту Великої Британії

Великий Шанс

Громадяни і переможці виборів продемонстрували новий рівень — раціональність і консолідацію
26 травня, 2014 - 19:06
ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

Україна — зробила свій вибір. За мир на сході, ліквідацію терористів, звільнення Криму від окупантів, європейську Україну, а головне — зміну системи. Перемога Євромайдану над минулим політичним режимом сьогодні конвертувалася в перемогу на президентських виборах. Вперше в історії незалежної України глава держави обраний в першому турі. Причому обраний більшістю голосів в усіх без винятку регіонах України. Петро Порошенко став саме тією фігурою, що акумулювала прагнення людей до змін. За тенденцією, яка учора склалася з опрацюванням ЦВК електронних протоколів, Петро Порошенко набирав біля 54% голосів виборців, на другому місці з великим відставанням йшла Юлія Тимошенко — біля 13%, на третьому Олег Ляшко — біля 8%, на четвертому і п’ятому Анатолій Гриценко і Сергій Тігіпко відповідно — більше 5%.

РИСИ ПОЛІТИЧНОГО КЛАСУ

Погляди, методи і поведінка, які продемонструвала під час виборчої кампанії і демонструє зараз політична команда «Порошенка-Кличка», свідчить про новий рівень політичного класу. Вдале поєднання євроінтеграційних ідей, виборчих технологій, правильне позиціонування принесло успіх, якого в Україні ще ніхто не досягав. Можна говорити про певну спадкоємність, адже в Україні вже були приклади об’єднання кандидатів і політичних команд задля перемоги на виборах.

«Канівська четвірка» — перша спроба об’єднатися політиків Євгена Марчука, Олександра Мороза, Олександр Ткаченко і Володимира Олійника з метою висунути єдиного кандидата на президентські вибори 1999 року. На той час це був прорив в інформаційному і політичному плані. Єдиний кандидат мав великі шанси перемогти у Леоніда Кучми. І спроба майже вдалася — було вирішено висунути Євгена Марчука, але через зраду Олександра Мороза в останній момент, ідея провалилася. Кожен пішов окремо. Кучма став президентом.

Друга спроба політиків об’єднатися була більш вдалою. Перед президентськими виборами 2004 року, навколо Віктора Ющенко сконцентрувалися національно-демократичні сили. Підтримала його тоді і Юлія Тимошенко. Домовленості дали результат, помаранчева революція захистила перемогу, Ющенко став президентом. Але слабким виявився результат після виборів. Помаранчева команда пересварилася, країні замість реформ довелося роками спостерігати за протистоянням Ющенко-Тимошенко. У висновку програли всі, Віктор Янукович взяв реванш на виборах 2010 року.

І ось зараз маємо третє об’єднання політиків Порошенка і Кличка. Результат виявився стовідсотковим: перший — президент України, другий — мер Києва. Чи демонструватимуть вони якість надалі, залежить від них, адже проблеми є, особливо з оточенням (Литвин, Деркач...). Наразі слід відмітити абсолютно правильні заяви Порошенка після виборів: проведення АТО і ліквідація терористів, повернення Криму, дострокові парламентські вибори в цьому році, боротьба з корупцією, децентралізація влади і розвиток місцевого самоврядування, гарантії використання російської мови, робота з нинішнім керівництвом уряду, продаж бізнесу окрім «5-го каналу», євроінтеграція країни, зустріч з російським керівництвом задля стабілізації в Україні...

У відповідь в Москві вже заявили, що готові до діалогу з новим президентом (правда, без посередників ЄС та США). Ще б, після таких результатів в Україні Росія зганьбилася на весь світ. «Розкручені» нею «Правий сектор» (Ярош) та «Свобода» (Тягнибок) набрали підтримки в межах соціологічної похибки. Ось вам і відповідь українців на російську брудну політику. Захід, натомість, однозначно підтримав українські вибори, заявивши про зрілість і відповідальність українського народу.

РИСИ ВИБОРЦІВ

Українці, дійсно, показали високу організованість. Хоч офіційна явка і становить, за словами глави ЦВК Михайла Охендовського, більше 60%, бажаючих проголосувати, наприклад, у столиці було більше. Зокрема, величезними чергами запам’ятаються ці вибори киянам. В ЦВК одразу визнали, що проблеми з організацією виборів дійсно були, але через недосвідченість деяких членів комісій і безвідповідальне ставленням кандидатів до їх ротації напередодні дня голосування.

 

Та навіть величезні черги не зіпсували налаштованість громадян проголосувати. Звичайно, були незадоволені, але більшість з розумінням ставилася до ситуації в країні. «Під час безвладдя після Майдану і російської неоголошеної війни треба брати відповідальність на себе», — можна було почути від багатьох виборців на київських дільницях. Головні риси, які продемонстрували українці на цих виборах — це схильність до консолідації та раціональність. «Всі хочуть, щоб вибори пройшли в один тур — на це вся надія, — говорить «Дню» киянка Анна Іванівна. — Війну треба зупинити будь-якими засобами. І, звісно, ЄС! Бо зі Сходом я не бачу жодних перспектив».

ПЕРШІ ОСОБИ ДЕРЖАВИ ТА КАНДИДАТИ ЧЕСНО ВИСТОЯЛИ ДОВГІ ЧЕРГИ В ДЕНЬ ВИБОРІВ. МОЖЛИВО, ВОНИ ОДРАЗУ НЕ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ НАРОДУ ВИРІШИТИ ВСІ ЙОГО ПРОБЛЕМИ, АЛЕ ТАКА ПОВЕДІНКА — ХОРОШИЙ СИГНАЛ ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА

Мешканці Донбасу, які мали змогу і не побоялися прийти проголосувати, проявили свого роду героїчний вчинок — вчинок заради свого майбутнього. Ті ж, хто не мав змогу (80%) через дії терористів або не захотів прийти на виборчі дільниці мали змогу повчитися як відстоювати свої права. Західноукраїнські мешканці цей приклад демонструють ще з кінця 1980-х. Не дарма на цих виборах найвищу явку знову продемонстрували західні області України. Крим — окупований, його мешканці за бажанням могли проголосувати на континентальній частині України.

* * *

Не зважаючи на складну економічну ситуацію, російську агресію і інші проблеми, з таким кредитом довіри у «Порошенка-Кличка» є реальний і унікальний шанс змінити країну. В першу чергу сьогодні важливі точні призначення і гра за новими правилами.

«ЗАКІНЧИЛАСЯ ОДНА З НАЙДРАМАТИЧНІШИХ ПОЛІТИЧНИХ БАТАЛІЙ ДЕСЯТИРІЧЧЯ»

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:

— Мало хто звернув увагу, але закінчилася одна з найдраматичніших політичних баталій десятиліття. Починаючи з 2004 року, лідер опозиції Тимошенко вела важкі бої з Ющенком і Януковичем. У результаті, Янукович опинився у вигнанні, Тимошенко програла вибори, а виграв той, хто дружив у різні часи і з Януковичем, і з Тимошенко — Петро Порошенко. У політику прийшли нові люди.

Звичайно ж, перемога Порошенка в першому турі наділяє його величезними очікуваннями населення. І це вкрай небезпечно, адже виборцям ніхто не розповів, що кілька місяців тому Україна різко зробила ухил убік достатньо рихлої парламентської республіки, відмовившись від сильної президентської. Тим часом, ці 56% тиснутимуть на Порошенка, який вважатиме, що це набагато більший аргумент, ніж закони парламентської республіки. І на нас чекають або скандальні дострокові парламентські вибори, на яких Порошенко намагатиметься «зробити» президентську більшість, або дуже сильний конфлікт між Кабміном, Верховною Радою — з одного боку і президентом — з другого. Такий високий рівень підтримки говорить про те, що люди думають, ніби в нас досі президентська республіка, а насправді президент таких повноважень не має. Треба якось виходити з цієї ситуації: або проводити дострокові президентські вибори, або підписувати якийсь договір, але населення вважатиме це зрадою Майдану.

У Порошенка немає президентських повноважень, щоб реалізувати такі передвиборчі обіцянки, як закінчити війну і укласти мир з Росією за три місяці. Якщо не йдеться про капітуляцію України перед Росією. Путін не збирається здаватися. Серйозних ресурсів у Порошенка немає.

Я не думаю, що Тимошенко просто так здасться без бою. Очікування населення настільки високі, що дуже легко градус громадянської любові може гойднутися в інший бік — якнайглибшого розчарування в нашому новому президентові.

Низький рівень організації виборів — це результат війни: відбувається дезорганізація на всіх рівнях. Якщо міліція кидає свої пости, генерали переходять на сторону ворога... Вибори — це перевага мирного часу: тоді ми можемо говорити про організацію, небажання якоїсь сторони давати доступ виборцям. За процес виборів відповідає не стільки Центрвиборчком, скільки міліція, місцеві органи влади, а вони перебувають у страшенно розгубленому стані.

Київ у найважчому становищі. Я не заздрю новому міському голові, який думає, що він бере добре організовану державну і мерську машину для управління містом. Нічого цього немає. В оточенні нового міського голови є люди з Партії регіонів і попередньої влади — професіонали з неймовірно високим корупційним потенціалом і в нас будуть дуже великі проблеми з Києвом — буквально за декілька місяців.

Висока підтримка Олега Ляшка — це результат, який сильно дискредитує результат Порошенка. Населення схильне віддавати голоси багато в чому не дуже розраховуючи на якості політика. Коли Ляшко побудував свою кампанію на тезі «захищу і звільню Крим», а в цей час «Правий сектор» і «Свобода» не отримали цих голосів, йдеться про телевізійний феномен людини, яка прекрасно відчуває себе на телепередачах. Але я не зовсім розумію, які політичні інтереси представляє Ляшко? Це неабиякий і цікавий об’єкт для вивчення політологів, соціологів, культурологів.

ПОРАДЬТЕ БРАТУ

Успіх Порошенка розмивається несерйозністю, коли люди віддали 8% людині, яка явно не може виконати своїх зобов’язань. Щось із виборцями, а не з нашими політиками.

Реакція на вибори Росії — країни, яка є агресором щодо України, — нас не повинна хвилювати. Насильник напав на жертву, а потім читає їй мораль. У цьому сенсі мені не подобається увага наших політиків до реакції Росії. Вона повинна сприймати як факт вибори і їх результати. Росія так і робить, просто вона привчила нас до комплексу неповноцінності після захоплення Криму і дестабілізації територій на Сході України. Вона готова працювати з будь-якими політиками — і з Порошенком, і з Тимошенко. Росії зараз дуже важливо розпочати переговорний процес з Україною. Інакше питання про захоплення Криму зависає. Ось політик, який підписуватиме договори з Росією, — одна половина України вважатиме зрадником, інша — миротворцем.

«ВИБОРИ ПРОДЕМОНСТРУВАЛИ КОНСОЛІДАЦІЮ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ НА ОСНОВІ ІДЕЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ КРАЇНИ»

Левко ЛУК’ЯНЕНКО, дисидент, громадський діяч:

— Наші виборці розумніші, ніж багато хто думає. Вони дуже добре в усьому розібралися, й їхні симпатії та розум дали найкращий результат. Люди зрозуміли, що краще вибрати президента в першому турі й зупинили свій вибір на Порошенкові. Результат Тимошенко був передбачений. Те саме стосується Ляшка. Він надзвичайно яскравий та дотепний чоловік, який виступає сміливо і з правильних позицій та є радикальнішим за «Свободу» і її лідера. Проаналізувавши попередню історію партії Тягнибока, люди побачили різницю між ними й, як наслідок, «Свобода» опинилася дуже низько. Багато хто вважав, що третім мав бути Тігіпко, але виборці врахували, що він був у Партії регіонів, обіймав посаду голови виборчого штабу Януковича — його зближення із колишнім президентом та його партією, спроба відродити ПР, не сподобалися людям. Його рейтинг впав, і він опустився нижче від того місця, на яке міг сподіватися.

Вибори також продемонстрували консолідацію української нації на основі ідеї незалежної України, української України. Це — перші важливі кроки на шляху відродження, що можна подолати, звісно, лише пройшовши через певні труднощі.

Я дуже радий таким результатам виборів ще й тому, що нація обрала європейський шлях розвитку України, а це — найважливіше. Відрив України, європейської нації, від Московії, азіатської нації — це стратегічна цивілізаційна проблема.

Загалом, результати є надзвичайно важливими та цікавими, бо проявилася мудрість української нації, бажання скоротити передвиборчу боротьбу та швидше обрати президента, який би взявся за очищення української території від бандитів-диверсантів й терористів. Порошенко казав, що саме це для нього — питання №1, і люди йому повірили.

Якщо ж говорити про існуючі проблеми, очевидно, що Порошенку не вдасться їх одразу вирішити, адже вони дуже складні. Труднощі полягають ще й у тому, що весь наш державний апарат просякнутий московською агентурою. Особливо це стало очевидним за часи каденції Януковича, коли «п’ята колона» була в усіх органах, особливо силових, і зараз вона нікуди не поділася. Ми бачимо час від часу зрадництво, що є наслідком таких кадрових рішень. Наприклад, у Донецькій та Луганській областях, де накази або не виконуються, або з’являються додаткові обставини, що свідчать про зраду, витік інформації. Вони будуть шкодити розбудові держави, й подолати їх одразу й без рішучої боротьби не вдасться.  

Реально Порошенко має шанси реалізувати покладені на нього сподівання, але багато залежатиме від того, як він розумітиме проблеми та від кваліфікованості його радників. Об’єктивні обставини ми всі дуже добре розуміємо, й питання полягає в тому, чи знайде він можливість їх вирішувати. Тут можливий дипломатичний і поступовий шлях, до якого був схильний в. о. Турчинов. Проте, це, фактично, сприяло наступу на Україну. Можливі більш рішучі дії, але вони мають бути обдумані.

Питання виникають не лише до московських диверсійно-терористичних груп, а й до місцевої влади у Донецьку та Луганську, яка їм допомагала. Тут важливо розрізнити справжніх ворогів — російський шовіністів, які боролися проти української державності — від простого населення Донбасу. Останні не є національно свідомими, адже не знають історії. За понад 20 років незалежності Україна не зробила нічого, щоб підняти свідомість цих людей. Тож вони не винні, й карати їх не можна.

Порошенко — розумний чоловік, політичний, дипломатичний та організаційний досвід він має. Проблема рішучості — побачимо, яку лінію він обере.

«НА ПОРОШЕНКОВІ ЛЕЖИТЬ ВЕЛИЧЕЗНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»

Євген ГОЛОВАХА, соціолог, психолог та громадський діяч:

— Головне, що вибори відбулися, адже за кілька тижнів до виборів були серйозні побоювання щодо суттєвих провокацій, що могло призвести до їх зриву. Окрім того, зрозуміло, що сформувалася певна домінанта громадської думки щодо потреби якомога швидшого вирішення багатьох проблемних та трагічних питань, які є в Україні. Тому, власне, й відбулися вибори в один тур, що дозволить Україні швидше оговтатися від усіх цих подій.

Заразом, варто підкреслити, що великий козир російської пропаганди про фашизм, націоналізм, бандерівців, антисемітизм було спростовано після того, як кандидат із символічним прізвищем Рабінович набрав більше, ніж кандидат Тягнибок. Для світової спільноти це також надзвичайно важливо, адже Росія зверталася до цих тез не лише для внутрішнього споживання, але й транслювала їх міжнародній спільноті.

Важливо, що у переважній більшості регіонів усе пройшло спокійно та консолідовано. Загалом, результат дуже позитивний. Всі кандидати, які не набрали високі рейтинги, визнали результати, й жодної внутрішньої ворожнечі не буде, що додатково консолідує суспільство.

Іще один важливий висновок: суттєва зміна політичних преференцій. Результати кандидатів, які традиційно підтримували Януковича та Партію регіонів, демонструють, що не тільки майданівці, а загалом суспільство визнало їх відповідальність за події, що розгорталися в країні.

Тепер і для влади нової, і для громадськості підстави вважати, що відбулися принципові зміни в уявленнях українців й, головне, підтверджений курс на європейську інтеграцію. До цього призвела й російська лінія політичної поведінки: агресія та анексія. Це буде гарним уроком для їхнього істеблішменту — до чого призводять недолугі спроби відновити слов’янську єдність. Я не проти неї, але на зовсім інших умовах, які тепер може задавати Україна...  

Результат Ляшка — запит невеликої частини населення на радикальне вирішення проблем суспільства, які радикально вирішити неможливо. Радикалізація не могла не статися, в умовах фактичної війни.

Зрозуміло, що консолідація виборців довкола одного кандидата призведе до розчарування. Загалом, що більше надій, то більше розчарувань у майбутньому. На Порошенкові лежить величезна відповідальність. Саме ця підтримка та консолідація, в умовах відсутності позитивних змін призведе до зворотного ефекту — покладання всіх розчарувань на одного політика. Новообраний президент має зрозуміти, в якій він складній ситуації: позитивні дії буде оцінено належним чином, але якщо політику вестимуть за звичними сценаріями, які практикували Ющенко та Янукович, він буде нести відповідальність за всі невдачі.

Звісно, враховуючи ситуацію, в якій перебуває Україна: війна, проблеми зі східними регіонами, економічні проблеми на кшталт тих, що мала наша держава у 1990-х рр., — зміни, яких хочуть виборців, мають відбуватися роками. Відома світова практика: сто днів поза критикою. Через сто днів люди мають відчути якісь позитивні зрушення. Але починати треба не з глобальних зрушень, а з невеликих, які б свідчили, принаймні, про тенденцію до позитивних змін. Якщо перші кроки буде оцінено позитивно, надалі зростатиме підтримка для більш глибоких та ґрунтовних змін.

Проте, люди розуміють, що потрібно дочекатися ще й парламентських виборів. В умовах парламентсько-президентської республіки, глава держави не є єдиною постаттю, яка все вирішує. Коли буде обрано Верховну Раду, яка відповідатиме сучасному стану суспільства, й владу буде сформовано за їхнім вибором, тоді будуть найсуворіші вимоги до неї. 

По київським виборам ситуація зрозуміла — Кличко завжди лідирував, ще в ті часи, коли він змагався із Омельченком та Черновецьким. Його перемога — свідчення чіткої позиції людей, які підтримали проєвропейського політика. До того ж, він — некорумпований політик, а кияни мають надію на некорумпованість нової влади в столиці. Важливо, також, що друге місце посіла Оробець — представниця нового покоління політиків. Загалом, зроблено ставку на молодих політиків — дивитимемося, як вони впораються із ситуацією.

***

Крім президентських, 25 травня у низці регіонів відбулися також місцеві вибори. Нового міського голову обирали жителі Сум, Херсона, Одеси, Чернівців, Миколаєва, Черкас, багатьох районних центрів. «День» підготував добірку матеріалів про особливості цих перегонів.

 ЧЕРКАСИ

У БИТВІ МАЖОРИТАРНИКІВ ЗАФІКСУВАЛИ «КАРУСЕЛІ», «СТРУМКИ» ТА ІНШІ ТЕХНОЛОГІЇ

У Черкаській області загалом вибори, в тому числі й день голосування, відбулися без особливих ексцесів. Були технічні, процедурні порушення, які не мали ознак масової фальсифікації волевиявлення. Утім, серйозна паніка виникла в окружних виборчих комісіях пізно ввечері 25 травня, коли перестала працювати електронна система «Вибори». Внаслідок цього утворилися величезні черги представників ДВК, підрахунок голосів та прийом виборчих протоколів до ранку 26 травня фактично були заблоковані. Як розповів голова черкаського осередку КВУ Максим Михлик, найбільш проблемними виявились вибори до міської ради в мажоритарних округах у Черкасах. Тут спостерігалось найбільше порушень та різних технологій «фальшування».

Максим МИХЛИК, голова Черкаської обласної організації КВУ:

— Варто розділити вибори в Черкасах і Черкаській області. У Черкаській області відбувалися президентські вибори і подекуди вибори міських голів. Отже, там загалом усе відбулося без порушень. Якщо були якісь порушення, то технічні, організаційні. Головна проблема виникла вже під час підрахунку бюлетенів в окружних виборчих комісіях. Деякі дільничні окружні комісії (Городищенський район) — переважно з маленьких сіл — порушували процедуру. Вони привозили протоколи з підрахунком, а також порожні пропечатані протоколи з підписами членів комісії — для того, щоб його уточнювати на місці, якщо будуть якісь проблеми. Тобто вони вирішили собі скоротити час, щоб не їхати назад. Це — єдине серйозне порушення, яке було в області.

Але окремо варто розглядати Черкаси, тому що тут відбувалися місцеві вибори — вибори міського голови і вибори депутатів міської ради. Тут була величезна кількість різноманітних порушень. Насамперед це стосувалося депутатів-мажоритарників. Для багатьох кандидатів ці вибори стали дуже важливими, і вони використовували всі способи, щоб перемогти. Тому ми фіксували цілоденні сигнали про «каруселі», про технологію «струмок», підвезення виборців, чорний піар, немарковану агітацію в день голосування. Були проблеми зі списками виборців, якісь незрозумілі організації прямих і непрямих підкупів. Було дуже багато питань до місцевих виборів у Черкасах по мажоритарній частині. Ми визначили декілька округів, де будемо дуже ретельно перевіряти результати, переглядати протоколи, збирати свідчення...

Люди переважно йшли голосувати за президента. На місці уже з подивом дізнавалися про те, що потрібно обирати мера і депутатів до міської ради. Депутати по мажоритарних округах ставили більшість людей у тупик, і вони не знали, за кого віддавати голос. Люди фактично обирали навмання. Тому тут розквітла система фальшування і різні технології.

Результати виборів мерів очікувані. Так, Сергій Одарич, за попередніми підрахунками, отримав 38% голосів, Анатолій Бондаренко (представник «Батьківщини») — 22 %, Микола Булатецький — 10%.

Щодо міської ради, то Партія вільних демократів Одарича набирає близько 15%, «Батьківщина» — близько 10%. Таким чином, можливість створення дієвої більшості в Одарича є. Він оголошував, що створюватиме більшість із партіями «УДАР» та «Солідарність». Потрапляє ще багато мажоритарників від цих партій.

Щодо інших міст Черкаської області, де відбувалися вибори міського голови, то в Каневі виграв Ігор Ренькас — заступник міського голови Канева, чиновник зі стажем. У Христинівці з невеликим відривом переміг Микола Наконечний, син колишнього міського голови, якого підтримав «УДАР». У Корсуні-Шевченківському обрано самовисуванця Олександра Гайдая, а в Кам’янці вкотре — Володимира Тірона, який раніше представляв Соцпартію, а тепер «Батьківщину».

 СУМИ

БАГАТО ЗАУВАЖЕНЬ ДО ЯКОСТІ СПИСКІВ ВИБОРЦІВ НА ВИБОРАХ МІСЬКОГО ГОЛОВИ

Разом із голосуванням за президента України сумчани обирали керівника свого міста. На крісло мера претендували 13 кандидатів, але лише між двома з них розгорілася справжня конкуренція: очільником Сумської ОО «Батьківщина», в.о. міського голови Олександром Лисенком та Анатолієм Жуком, якого називають креатурою екс-мера Геннадія Мінаєва.

На відміну від президентських виборів, які відбувалися спокійно, вибори Сумського міського голови до останнього несли у собі інтригу, адже експерти були переконані: в кожного з цих кандидатів є шанси на перемогу. День голосування приніс своєрідні «сюрпризи». Було оприлюднено інформацію про те, що на 28 із 133 сумських виборчих дільниць члени виборчкомів не опустили у скриньки для голосування контрольні листи, й це може перешкодити зарахуванню голосів виборців, які вкинули свої бюлетені в ці скриньки. Виникло закономірне побоювання, що цей факт свідчить про чиєсь намагання протистояти законному проведенню виборів міського голови. Однак, ближче до вечора, з’ясувалося, що йдеться не про диверсію, а швидше, про неузгодженість та непрофесійність, тому що контрольні листи просто не привезли на дільниці вчасно.

Активісти руху «За чесні вибори» зафіксували дивну смс-розсилку з текстом: «За мера голосуй проти усіх. Автоматом 1,5 року мер Лисенко. БАТЬКІВЩИНА». Але графи «проти усіх» у цих бюлетенях просто не було. Сам кандидат на посаду міського голови Олександр Лисенко розцінив розсилку смс як провокацію.

«Це технологія ПР, — каже народний депутат України Олег Медуниця. — Хлопці, які завішали собою сотню біг-бордів у Сумах, уже усвідомили свою поразку на місцевих виборах і покликали на допомогу «важку артилерію». «Пірамідчики» вже у Сумах і активно працюють. Але це їм не допоможе» («пірамідчиками» називають тих людей, яких за «пірамідною» комерційною технологією використовував для агітації колишній голова Сумської обласної держадміністрації Юрій Чмирь. — Авт.).

«У сумчан багато зауважень до якості списків виборців на виборах міського голови. При цьому якість списків на виборах президента набагато краща, — стверджують спостерігачі від Громадської мережі ОПОРА в Сумській області. — Багатьох виборців, які є в списках для видачі бюлетеню президентських виборів, немає в списках для голосування за міського голову. Цікаво, що деякі виборці, виявивши наполегливість, все ж знайшли себе в додаткових списках. Ті ж, хто таку наполегливість не виявив, пішли ні з чим. Разом із тим, багатьох не було не лише в основних, а й в уточнених списках», — говорить прес-секретар ОПОРИ в Сумській області Ірина Стегній.

На деяких дільницях фіксувалися факти виносу бюлетенів, які стосуються голосування за мера. Щоправда, правоохоронці цих людей не затримували. «Ми бачили, як хлопці віком 16 — 18 років «кучкувалися» поблизу виборчих дільниць, вони явно чекали команди, що робити», — розповідав Олександр Лисенко. Йшлося про можливе масове вкинення бюлетенів у скриньки.

Є дільниці, де бюлетенів для голосування за міського голову не було взагалі. Причини та відповідальні за це з’ясовуються.

На сьогодні відомо, що в.о. міського голови Олександр Лисенко набрав під час голосування понад 40 % голосів, залишивши далеко позаду конкурентів.

У Сумах вибори відбувалися в спокійному режимі. Явка була рекордно високою. Можна сказати з повною упевненістю: сумчани зробили свій вибір.

 ДОНБАС

ВИБОРИ БЕЗ ВИБОРІВ

Експерт: «Хоч і зірване, але це перше голосування за справжню незалежність, а не за вотчини й князівства»

Спекотно, черги на дільницях, хтось роздратований, хтось усміхнений, багато людей у вишиванках — так міг би голосувати Донбас. Але не судилося. У день виборів я отримала чотири бюлетені. Три «київські» — для себе, один — президентський, де я поставлю відмітку за того хлопця, що свій громадянський вибір особисто зробити не зможе. Бо — війна. Бо коли я читаю півметровий перелік бажаючих керувати країною, в Донецьку сотні людей їдуть в аеропорт: чули, ніби лише там можна взяти участь у волевиявленні. І розчаровуються, втім, це не так. Коли я розписуюсь на контрольному талоні, в центрі Донецька їдуть КамАЗами найманці з цілим арсеналом, «салютують» у повітря, а наївні пенсіонерки тичуть їм «на прокорм» гривні, що залишилися з і так не великої пенсії. В мільйонному Донецьку відкрилася тільки одна дільниця. І ту через кілька хвилин розігнали озброєні люди в масках. Потім, коли дільнична комісія просто у дворі складала папери, знайшовся пильний чолов’яга: «Ви тут що, виборами займаєтеся? Зараз зателефоную куди треба, вас швидко звідси заберуть!».

Як несподівано актуалізувалося питання Довлатова про чотири мільйони доносів.

У Донецькій області 2432 виборчі дільниці. З них працювала приблизно п’ята частина, тобто 80% виборців області були позбавлені права голосу.

Олена з Донецька розповідає: «У неділю вранці чоловік пішов на дільницю. Але школа, де завжди він голосував, була зачинена, навіть оголошення не було. Потім ми дізналися, що жодна дільниця в місті не працює, а якщо ми не брали відкріпного талона, то в іншому місті теж не можемо голосувати. Мені навіть запрошення на вибори не приходило. А чоловікове запрошення збережу як пам’ять про те, як нас позбавили права голосу. Сподіваюся, що після виборів нас не кинуть напризволяще».

У Харцизьку, як і в більшості міст Донецької області, дільниць не було взагалі. На офіційному веб-сайті ЦВК весь жах вкладається у фразу: «Інформація щодо цієї сторінки відсутня».

Але донеччани знайшли спосіб зробити так, щоб їх таки почули. У Мережі з’явилися одразу кілька он-лайн голосувань. І цікаво, що одним із лідерів серед кандидатів був Ярош. Це вперше, коли голос Донбасу справді не чують. Уперше Україна без Донбасу обрала президента, отже, на нас лягає величезна відповідальність — контролювати владу, обрану нами, за себе й за Донбас.

Чому сепаратистам так важливо будо зірвати вибори, ми запитали в громадського активіста та активіста Євромайдан-Донецьк Сергія Гривни:

«Вибори треба було зірвати, щоб Донбас залишився сірою зоною. Факт такої зони дозволив би «воскресити» Партію регіонів, яка насправді править тут не останні сім років, а ще з 1991 року, тільки під різними обличчями. З приходом до влади Порошенка навряд чи щось кардинально поміняється, два олігархи домовляться. Як і 2004 року, Донецьк від Майдану нічого не отримає, бо ще не склалося громадянське суспільство. Ми ж, навпаки, були зацікавленні в проведенні виборів, бо чим більше жителів Донецька прийдуть голосувати, тим більше підтримка України. Я вважаю, що це взагалі перше голосування за справжню незалежність, а не за вотчини та князівства. На цих виборах не звучало гасло про стратегічне партнерство з Росією, тому й явка була така висока. Люди зрозуміли, що Росія — нам не брат. Але на Майдані гартувався дух, а не зростала політична грамотність. Донбас побачив, що спасіння від криміналу й гопоти — це єдина Україна. Тому одні голосували за Порошенка, який обіцяє діяти помірковано й вирішити конфлікт із Росією. Ті, хто побачив жахи російського націоналізму і хотів відповісти на силу силою, віддавали голоси за Яроша та Ляшка, які завдяки російській пропаганді перетворилися на міфологічних народних месників».

 ЛУГАНCЬК

ОБРАВ НІМИЙ СТРАХ

У виборах президента України змогли взяти участь лише 12% мешканців регіону.Дивно писати репортаж про те, що не відбулося. Вибори президента України в місті Луганськ не відбулися, бо не було відкрито жодної виборчої дільниці. Вулиці міста помітно обезлюділи, особливо після вечірньої стрілянини напередодні в центрі. Луганськ мовчить. Безправний, німий Луганськ, паралізований страхом і власною неміччю. Здається, що час, коли його доля залежала від нього самого, минув. Одинокі громадяни підходили до місць, де колись розташовувались виборчі дільниці, і розгублено поверталися додому.

Змогли проявити свою волю сватівчани, змогли старобільчани, біловодчани інші північні слобожанські райони області, які не просто дозволили українській армії забезпечити власну безпеку, а й самі допомагали весь цей час солдатам і матеріально, і харчами, і власною участю. Не змогли висловити власну позицію на виборах президента мешканці Луганська, Стаханова, Кіровська, Первомайська, Лисичанська, Перевальська та інших міст переважно південного регіону області. Треба зазначити, саме слобожанська північ області залишилася мирною, по-весняному спокійною. І саме пролетарський південь Луганщини став прихистком для бандитів, терористів, рекету.

Були спроби перешкодити волевиявленню громадян у Новоайдарі. Терористи застрелили члена виборчої комісії в цьому районному центрі. Терористи на мікроавтобусах гастролювали районом і обстрілювали виборчі дільниці. Врешті українські військові затримали 14 проросійських бойовиків, які брали участь у такій зухвалій спробі викрасти бюлетені виборців.

По факту у виборах президента України на Луганщині змогло взяти участь лише 12% мешканців області. Більшість з них віддали свій голос за Петра Порошенка. Є думка, що те, що більшість луганчан не проголосували на цих виборах, позитивно відбилося на їх результатах. Прикро, але, дійсно, цей регіон має переважно ретроглядні погляди і є постачальником проросійських або комуністичних (що одне і теж) кадрів до влади.

Так чи інакше, але Луганщині на цей раз закрили рота. Озброєні бандити самі вирішили, що містянам немає чого робити на виборчих дільницях. Вийшло, що Донбас так волав, щоб його почули, що врешті-решт замовк сам.

Ще недавно терористи у великих залах Луганської облдержадміністрації проводили театралізовані зустрічі з представниками Партії регіонів. Ще кілька днів тому Віктор Тихонов визнав, що «прихиляється» перед ватажком бандитів, самопроголошеним «народним губернатором» Болотовим, тим самим засвідчивши те, що «регіонами» визнають терористів як місцеву владу. І от сьогодні всі вони переконливо довели своє відверте ставлення до луганчан, заткнувши їм рота, наче рабам. Так поводяться справжні рабовласники, істинні феодали на власних землях, де люд — лише робоча та каральна сила.

— Так звана Луганська Народна Республіка нещодавно звернулася до ООН щодо власного визнання, — коментує ситуацію адвокат Ігор Чудовський, який був поранений наприкінці квітня терористами, що намагалися його полонити. — Якщо ці люди, які називають себе представниками цієї «республіки», хотіли довести їх підтримку населенням, то вибори президента України були таким шансом. Адже ігнорування виборів народом було б доказом невизнання київської влади. Людям же просто не дали можливість проголосувати. Більш того, про які права, що декларує і гарантує ООН, може йтися тут, коли «представники ЛНР» зробили все, щоб залякати виборців і не допустити проведення виборів президента України?

Дійсно, підготовка до виборів Президента в Луганську була гарячою. Викрадалися голови і члени виборчих комісій, не припинялися погрози на їхню адресу, самі ж окружні комісії захоплювалися бойовиками. Так само в полон потрапляли журналісти, громадські активісти. Багато хто просто виїхав із сім’ями за терени Луганщини в цілях безпеки. Так, це вже зовсім не анархія. Це диктатура бандитизму. І в той час як у сусідній Харківській області людей на дільницях зустрічали у вишиванках, в Луганську спека «бєспредєла» — згаданий термін з буремних 90-х — вщент випалила натяки на права громадянина, на людську гідність. Саме гідність — це те, що луганчани втратили за останні місяці. Можна зрозуміти залякану людину, але немає виправдань боязливий народ. Це той головний вибір, який зробила Луганщина — боятись. Боятись думати, діяти, обирати.

На цьому тлі якось дивно чути дзвони храмів, що зазвучали по всьому Луганську в день виборів. Церковний дзвін як панахида за розчавленою волею місцевих громадян. Але на цій спорожнілій землі з усієї іншої України доноситься луна нескінченних черг українців, що з різними переконаннями прийшли зробити свій вибір. Україна рушає вперед. На неї чекає довгий шлях перетворень. Потяг Луганщини поки що вимушений іржавіти металобрухтом обікрадених заводів і ошуканих німих луганчан.

 ОДЕСА

СІЛИ НА ШПАГАТ

Одеська трагедія, яка розпочалася 2 травня, входить в другу фазу. Вибори міського голови відкривають непривабливі комірчини місцевого життя, в які давненько ніхто не зазирав. Там чекали на свій час заховані від сторонніх очей атрибути п’ятнадцятирічної давнини: кримінальні з’ясування за володіння ласими шматками одеського бізнесу, спонсорські гроші російського світу та інші справи, яким варто довіряти, як писав на своїх агітках кандидат на посаду міського голови Г.Труханов. Але комірчина з речами одеських політиків залишалася головним місцем таємниць, незалежно від прапорів, що підносяться над ним. Тому  до даних екзит-полів, та соціологічних опитувань, слід було поставитися з поправкою на комірчину. Адже 36% голосів за сина полку Януковича — занадто багато для міста, яке зібралося до Європи і пограбованого регіоналами. Звідки така любов до функціонера партії, яка поставила Одесу на межу катастрофи? Задушена завжди квітуча тут приватна ініціатива і малий бізнес. Зупинені проекти реконструкції архітектурних пам’яток, заморожене будівництво доріг, а головне, ніхто з міської влади не бере на себе відповідальності за жертви війни на одеських вулицях, немовби кров пролилася не на Грецькій вулиці і Куликовому полі, а в іншому світі.

І, хоча пан Труханов, цікавиться справами і грошима, більше, ніж політикою, все ж таки він — символ спадкоємності місцевої влади і бізнесу. Виходить, справа і кошти Януковича, який втік, залишаються в надійних руках?

За давньою одеською традицією, обласна влада завжди підлабузнювалася перед міською, і призначення нового глави облдержадміністрації не змінило тренд. Міська, мабуть, змогла домовитися з сільською жити в різних вимірах. Обладміністрація дистанціювалася від виборів, нібито демонструючи свою демократичну рівновіддаленість від кандидатів. Але адмінресурс і позиція — різні речі. І в сфері контролю за ходом виборів хотілося б більшої участі апарату, який наразі відповідає за регіон. Адже ми пам’ятаємо про соціологічні опитування і колізії давнього вибору між О.Костусєвим і Е.Гурвіцем.  Тоді теж лідирував Едуард Йосифович, але процесом керував Г.Труханов. І, дивна річ, область в особі Е.Матвейчука теж демонструвала невтручання до міського волевиявлення.

Словом, з усього видно, що конфлікт між городянами та владою наростає. Просунувшись вперед на виборах українського Президента від демократичних сил, на місцевому рівні одесити повернули назад. Точніше сіли на шпагат. А в цьому положенні довго не посидиш.

Підготували: Анна ЧЕРЕВКО, «День»; Дмитро КРИВЦУН; Олександр СОЛОНЕЦЬ, Черкаси; Алла АКІМЕНКО, Суми; Ірина ГРИГОР’ЄВА; Валентин ТОРБА, Луганськ; Олександр ПРИЛИПКО

Фото Руслана КАНЮКИ, «День», Артема СЛІПАЧУКА, «День», Миколи ТИМЧЕНКА, «День», Миколи ЛАЗАРЕНКА, Євгена КРАВСА, Reuters
Газета: