…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно.
Михайло Драгоманов, український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, громадський діяч

Напередодні Великої Французької революції

27 січня, 2006 - 00:00

Виповнилося 250 років від дня смерті французького філософа та літератора епохи Просвітництва Шарля Луї Монтеск’є. Усі його роздуми та книжки були присвячені аналізу чинних законів, розвитку соціальних інститутів і принципам права. У 1728 Монтеск’є був обраний членом Французької академії; а незабаром здійснив подорож Європою. Особливе значення мало для нього тривале перебування в Англії, де він відвідував сесії Палати громад, із радісним здивуванням спостерігаючи відкриту критику урядової політики, дозволену опозиційним партіям у парламенті, а також газетам. Така свобода була немислима за абсолютної монархії в його рідній Франції, як і в інших країнах. Подальше життя Монтеск’є було присвячене читанню, роздумам і ретельній роботі над своїми творами, які незабаром завоювали європейську славу й помітно вплинули не тільки на культуру, а й на подальшу історію Європи.

Першим відомим твором Монтеск’є є яскрава та гостра сатира звичаїв того часу під назвою «Перські листи», у яких герой — вигаданий персидський мандрівник — описує політичні та релігійні забобони суспільства Франції ХVIII ст.: релігійні війни, інквізицію, папу римського, абсолютну монархію тощо. Як сказав Вольтер, Монтеск’є «сам мислить і примушує мислити інших».

Працею всього життя Монтеск’є є дослідження «Про дух законів», де стверджується, що «Закони — у найширшому значенні цього слова — це необхідні відносини, що очевидні з природи речей», відносини, які можна виявити та дослідити. Вони залежать від типу правління, клімату, розміру, географії, кількості населення, манер, норм моралі і звичаїв мешканців країни. Це — «принцип відносності державних інститутів», згідно з яким світ Законів — особливий у кожній країні. Тим самим Монтеск’є встановив наявність залежності між типами правління та психологією народів.

Однією з головних ідей Монтеск’є є також принцип розділення влади; на його думку, необхідно розділяти «владу створювати закони, владу виконувати постанови загальнодержавного характеру та владу судити злочини або тяжби приватних осіб». Ця концепція Монтеск’є несла величезний демократичний зміст і не втратила свого значення донині. Відзначимо, що книжка «Про дух законів» потрапила до «Індексу» заборонених книжок Католицької церкви, тоді як у США вона користувалася особливою популярністю.

Монтеск’є мав свої «вільнодумні» думки також щодо релігії. Він вважав, що релігія, як і цивільні закони, має прагнути до того, щоб зробити людей хорошими громадянами. Наприклад, вона повинна рекомендувати людям не споглядальний спосіб життя, не неробство, а працю, помірність, чесність, бо кращим засобом заслужити благовоління Божества є дотримання правил суспільного життя й обов’язків людяності. З цього погляду, будь-яка релігія (навіть «помилкова») є гарантією чесності людей. З іншого боку, найбільш істинні та святі догмати можуть призводити до вельми поганих наслідків — якщо вони не погодяться з принципами суспільного життя. І навпаки — найпомилковіші догмати можуть давати прекрасні результати. Якщо якась з історичних релігій — християнство, іудаїзм або магометанство — краща за інші, то тільки залежно від того, яка з них більше сприяє пом’якшенню звичаїв. А не внаслідок більшої чи меншої істинності. Монтеск’є не вбачав небезпеки навіть в атеїзмі — на його думку, етичний принцип, зміст якого становлять почуття співчуття до ближніх і справедливість, притаманний людям від природи. Християнство ж є корисним тому, що воно сприяє пом’якшенню звичаїв і розвитку громадянської доброчесності.

Монтеск’є був упевнений, що принципи релігії стають украй згубними, якщо їх використовують у політиці. Релігію треба захищати від державного свавілля — государі не повинні втручатися у церковні спори, допоки вони не порушують суспільного миру. Не особливо заохочував Монтеск’є і єдиновірство в державі. Бо джерелом релігійної ворожнечі та релігійних воєн, якими заповнена історія, є не сам по собі факт існування багатьох релігій, а дух нетерпимості, що оживляє ту релігію, яка вважає себе панівною. А нетерпимість — це ні що інше, як затьмарення свідомості, занепад людського розуму.

У релігійному сенсі особистість мусить бути незалежна від держави. А подолання релігійної ворожнечі полягає не в насильному насадженні релігійної одноманітності, а у вилученні сфери релігійного життя з-під примусової влади держави.

Нижче наведені деякі думки Монтеск’є, що стали європейськими приказками.

«Якби трикутники створили собі бога, він був би з трьома сторонами.

Забраклу глибину думки зазвичай компенсують її довжиною.

Досвід багатьох століть показує, що будь-яка людина, яка володіє владою, схильна зловживати нею, і що вона рухається в цьому напрямі, поки не досягне межі.

Жорстокість законів перешкоджає їх дотриманню.

Некорисні закони ослабляють закони необхідні.

У справі податків треба звертати увагу не на те, що народ може дати, а те, що він може давати завжди.

Треба багато вчитися, щоб небагато знати.

Кожен громадянин зобов’язаний померти за вітчизну, але ніхто не зобов’язаний брехати заради неї.

Фінансисти підтримують державу, як мотузка — шибеника.

Свобода — це право робити все, що не заборонено законом.

Немає нічого прикрішого, аніж бачити, як вдало сказане слово помирає у вусі дурня, якому ти його сказав.

Закони — це павутина: великі мухи крізь неї прориваються, а дрібні — застряють.

Кращий засіб виховати в дітях любов до вітчизни полягає в тому, щоб ця любов була у батьків.

Якщо немає поваги до старих, її не буде і до батьків.

Закони повинні мати для всіх однаковий сенс.

Іноді мовчання буває виразнішим за будь-які промови.

Коли женуться за дотепністю, ловлять лише дурість.

Люди, як рослини, які ростуть невдало, якщо за ними погано доглядають.

Ті, які люблять учитися, ніколи не бувають бездіяльними.

Треба спершу бути поганим громадянином, щоб потім стати хорошим рабом».

Клара ГУДЗИК, «День»
Газета: 
Рубрика: