Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Стояв Римів край поля Половецького

11 серпня, 2000 - 00:00

Року 1240-го шалька терезів одвічного протистояння Давньої Русі із кочівним Степом різко похитнулася на користь Степу. Не в змозі стримати навальний натиск підпорядкованих залізній дисципліні Батиєвих туменів упали одне за одним розрізнені, охоплені міжусобицями руські князівства, під руїнами Десятинної церкви пішла в небуття Київська Русь, у полум’ї пожеж перетворилася на прах частина нашої історії.

На зміну докладному висвітленню подій на теренах Південної Русі в монументальних літописних зведеннях ХII ст. прийшли «темні віки», покриті таким же мороком невідомості, як і часи перших київських князів. Десь у їхніх похмурих глибинах стерлася пам’ять і про частину знесених із лиця землі ординським смерчем порубіжних міст-фортець. Деякі з них, заселені через тривалий час після татарського погрому, стали носити нові назви; на інші землі люди взагалі не повернулися, віддавши перевагу зручнішим для проживання місцям. І тільки зарослі густою травою, чагарником або лісом городища на місці древніх міст усе ще нагадують нам про споруджені за велінням князя Володимира Красне Сонечко «богатирські застави». Під залишками земляних валів порубіжних твердинь поховано не одну таємницю минулих літ. Серед таких нерозгаданих таємниць — літописне місто Римів, про яке крізь товщу віків дійшло до нашого часу лише кілька згадок у старовинних рукописах.

Уперше Римів потрапив на сторінки писемних джерел у проміжку 1094—1097 рр. у зв’язку зі звитягою дружини Мономаха над половецькою ордою за цим городом. Короткий запис у «Повчаннях Володимира Мономаха», крім назви поселення, не містить ані найменшої інформації про нього. Трохи більше можна дізнатися про загадкове місто з не менш загадковою назвою з літописного повідомлення під роком 1185-м.

Цей неспокійний рік лишив помітний слід в історії Київської Русі: саме йому завдячує появою на світ геніальне «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора. А почався 1185 рік із принесеної гінцями зі східного порубіжжя до стольного Києва тривожної звістки про те, що земля Половецька іде на Русь. Співправителі Русі Святослав Всеволодович та Рюрик Ростиславович не забарилися зустріти чужинців у полі за Сулою-рікою і завдали їм відчутної поразки. Однак як русичі, так і половці розуміли, що основна битва попереду. Войовничий половецький хан Кончак спішно почав накопичувати сили для нового вторгнення. Щоб відвернути загрозу і випередити степовиків, старий князь Святослав Всеволодович поїхав по Русі збирати рать для наступного походу в степи, як це робив свого часу Володимир Мономах. Однак у хід подій, що складався досить сприятливо для Русі, втрутився не найкращим чином новгород-сіверський князь Ігор Святославович та його брат «буй-тур» Всеволод. Честолюбним та хоробрим до безрозсудності князям захотілося раніше від інших «испити шеломомъ Дону». Несподівана зустріч у «поле незнаеме» з підготовленими до нападу на руські землі полчищами кочівників закінчилася нищівною поразкою русичів, загибеллю їхніх полків та полоном самих князів.

Ця поразка викликала тимчасове сум’яття в руських князівствах, відкриваючи кочівникам «ворота на Русь», тож половецькі хани поспішали скористатися зі слушної для них миті. Однак і степові ватажки не змогли прийти до згоди. Обережний і поміркований Гзак подався на безборонну Новгород-Сіверську землю, де, не витрачаючи часу на облогу міст, спустошував села і зі значною здобиччю та полоненими повернувся у степ. А енергійного «окаянного і безбожного» Кончака вже не вперше потягнуло до об’єкта його честолюбних прагнень — процвітаючого міста Переяслава. Однак і цього разу планам половецького хана не судилося збутися: очолювані доблесним онуком Юрія Долгорукого Володимиром Глібовичем переяславці не дали захопити себе зненацька і мужньо боронилися, а від Дніпра вже наближалися закликані ними на допомогу полки руських князів. Утративши будь-які шанси зламати опір обложених, половці відступили від древнього міста. Однак воєнна удача все- таки виявилася прихильною до хана: кочівники, «ідучи мимо, пішли приступом до міста Римова, а римовичі зачинилися в місті. І коли вони вилізли на заборола, то тут, за Божим промислом, упали дві городниці з людьми просто до ворогів, і на інших городян найшов страх. І котрі ж городяни вийшли з міста і билися, ходячи по римівському болоту, то ті уникнули полону, а хто зостався в місті, то ті були взяті».

За цими літописними рядками проглядається досить велике давньоруське місто. Уже сам факт, що зазвичай лаконічний літописець не лише констатував захоплення ординцями Римова, а й навів подробиці події, є значущим. Місто оточував не характерний для другорядних укріплень частокіл (острог) на земляних валах, а притаманні більш значним поселенням стіни. Вік стін також міг бути досить солідний: самозруйнування городниць під вагою захисників логічніше пояснити не прорахунками будівничих, котрі ставили подібні споруди зі значним запасом міцності, а фізичною старістю, ветхістю стін.

Не обійшов увагою трагедію римовичів, що «у Римъ кричатъ подъ саблями половецкыми» і автор «Слова о полку Ігоревім». На жаль, ніяких прив’язок, за котрими можна було б встановити розташування міста (крім болота, що виявилося рятівним для частини римовичів), літописець не навів. Не існує і сучасного населеного пункту, котрий мав би однойменну чи подібну до літописного міста назву та ще й мав би на своїй території або поблизу залишки давньоруського городища. Безумовним є лише те, що Римів лежав на одному з імовірних шляхів відступу половців од Переяслава.

Для локалізації Римова може становити певний інтерес згадка в більш пізньому Галицько-Волинському літописі про хана Кончака, який «зніс Сулу». Оскільки в сучасному тим подіям Київському літописі не зафіксовано захоплення половцями якогось іншого міста, крім Римова, то, скоріше, тут ідеться про зруйнування Римова та прилеглої до нього частини порубіжжя. Таким чином, згадку волинського літописця можна вважати непрямим свідченням, що літописний Римів стояв над річкою Сулою.

...У ті часи Посулля було найнебезпечнішим рубежем Київської Русі, і тому, починаючи від Володимира Святославовича, князівська влада приділяла особливу увагу його укріпленню. Найбільше це стосувалося середньої та нижньої течії Сули. Щільність фортець різко зростала, починаючи від Лохвиці, а від Лубен до гирла Сули розташовані на відстані 8-10 км одна від одної твердині з’єднував земляний вал. Надійність та ефективність Посульської оборонної системи Кончак відчув на власній шкірі напровесні 1185 р., коли його ордам не вдалося дійти навіть до Сули. Протягом короткого проміжку часу Київ отримав попередження про грізну небезпеку і встиг відправити на порубіжжя значні військові сили...

У пониззі Сули з літописним Римовом частина істориків та дослідників ототожнює городище в с. Велика Буримка Чорнобаївського району Черкаської області. На користь цієї локалізації свідчить наявність давньоруського городища та великого болота поблизу нього, а також те, що неподалік пролягав традиційний шлях ординців на Русь. Однак на той час цей шлях уже перекривала найбільш укріплена частина посульської оборонної лінії. Тому здається малоймовірним, що, плануючи воєнну акцію для захоплення Переяслава, успіх котрої цілковито залежав від раптовості нападу, хан не зробив належного висновку зі свого попереднього походу і знову вирішив іти на Русь через нижню або середню течію Сули. Неможливість проскочити непоміченим, а також і втрата фактора несподіваності звели б нанівець його задум.

Натомість верхів’я річки було важкопрохідне для кінноти степовиків через наявність масивів дрімучих лісів. Цілком можливо, що Кончак вирішив пройти порубіжні землі Русі саме цією ділянкою Посулля, котра водночас була південною окраїною володінь розгромлених сіверських князів і тому виключала будь-які несподіванки. Потім залишалося блискавично проскочити малолюдне й слабоукріплене межиріччя Удаю та Сули і навально, з ходу вдарити по стольному місту Переяславської землі. Той факт, що сигнал тривоги надійшов до руських князів, які стояли зі своїми полками на Дніпрі, не з посульських міст, а безпосередньо з обложеного Переяслава, свідчить на користь припущення, що напад половців був раптовий і здійснений в обхід найбільш укріпленої ділянки Посулля. У такому разі відступ Кончака не був би логічним через південну частину Сули: там його орда могла опинитися під ударами руських полків, які наступали із заходу, та військових залог порубіжних міст зі сходу одночасно. Безпечніше було відійти вже знайомим, пройденим нещодавно шляхом. Дізнавшись про те, що не було погоні (через відмову смоленського князя іти до Переяслава допомога надійшла із запізненням), Кончак обложив порубіжне місто Римів і з волі випадку захопив його.

Серед об’єктів, що можуть бути причетними до літописного Римова у верхній течії Сули, заслуговує на увагу Свиридівське городище, яке на 12 км північніше від м. Лохвиці Полтавської області. Високі пагорби над болотистою заплавою Сули уподобало населення ще за скіфської доби. Назва давньоруського міста, що стояло на них, пішла в небуття разом із часом, коли воно існувало, але в народній пам’яті збереглася назва гори з городищем — Дитинець. Так у Давній Русі називали укріплене ядро поселення, що мало також укріплені посади (окольний град). Археологічні дослідження підтвердили існування на місці городища в Х-Х III ст. населеного пункту, котрий за своїми розмірами стояв поруч із такими добре відомими містами Переяславської землі, як Воїнь, Остер, Донець. Отже, ми маємо, з одного боку, велике порубіжне місто Римів без певної «прописки», а з другого — неідентифіковані залишки давньоруського міста, такою ж мірою значного і древнього, як і літописний Римів.

Свиридівське городище було не тільки порубіжним укріпленням Київської Русі — за твердженнями дослідників, у ХII ст. поблизу нього також проходила межа поміж Переяславською та Новгород-Сіверською землями. Поєднує між собою літописний та археологічний об’єкти й інша деталь: серед досліджених археологами городищ на ділянці Посулля між селами Свиридівкою та Снітином (літописний Кенятин) тільки перше було в другій половині ХII ст. зруйноване і згодом відбудоване; а в тогочасних джерелах серед порубіжних міст зафіксовано захоплення половцями лише Римова. Однак низка збігів в історіях літописного Римова та Свиридівського городища не є достатньою для однозначного їх ототожнення. Адже на маршрут Кончакової орди міг вплинути і будь-який інший невідомий нині чинник. Незаперечним є лише факт, що за сивої давнини на одному з безіменних городищ Посулля стояло місто-фортеця Римів, яке охороняло рубежі нашої держави від вторгнень кочівного Степу.

Володимир ГРИПАСЬ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments