Другий після Хмельницького

Днями у відомому київському видавництві «Темпора», що спеціалізується на історичній літературі, вийшла друком монографія Валерія Смолія і Валерія Степанкова «Петро Дорошенко. Соціально-політичний портрет». До речі, 2009-го в тому ж видавництві побачила світ подібна праця про Богдана Хмельницького авторства Смолія—Степанкова.

Ця книжкова новинка — по суті, перше ѓрунтовне дослідження у вітчизняній історіографії повоєнного періоду, написане про видатного державного діяча, політика й полководця Петра Дорошенка. (Досі в шкільних і вишівських підручниках з історії недооцінюються масштаби тієї постаті.)

Зауважте, праця писалася десять років! По першоджерела довелося їздити у Польщу. (В Україні документальна база того історичного періоду дуже епізодична.) А втім, краще все почути, що називається, з перших вуст — від доктора історичних наук, професора кафедри всесвітньої історії Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка і постійного автора «Дня» Валерія СТЕПАНКОВА.

— Пане Валерію, а чому ви взялися за дослідження саме постаті гетьмана Петра Дорошенка?

— В українській історіографії події середини XVII століття усталено трактуються як визвольна війна. Ми ж з Валерієм Смолієм вважаємо, що то була національна революція, яка тривала до вересня 1676 року. У вітчизняній історіографії на цей і попередній періоди існує такий погляд: визвольні змагання під орудою Богдана Хмельницького, загострення боротьби по висхідній, а далі — Руїна. Власне, завершальний етап цього історичного проміжку «Руїною» назвав Микола Костомаров. Що таке Руїна? Коли державотворчі процеси загнані в глухий кут. Виходить, що тоді в українців було: боротьба, перемоги, міжусобиці й загибель. А виявляється, що після тих трагічних подій боротьба тривала на Лівобережній Україні, де державні інституції продовжували функціонувати до початку 80-х років XVIII століття. Тому виникла ідея — крізь призму образу гетьмана Петра Дорошенка показати драматизм, трагізм, героїзм українців у боротьбі за незалежність.

— Скажіть, а багато досліджень присвячено постаті Петра Дорошенка?

— Два. Одне — Дмитра Дорошенка «Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльності», видане Українською вільною академією наук США 1985-го. Оскільки монографія вийшла за кордоном, то тут вона була майже невідомою. Друга робота — «Гетьман Петро Дорошенко і Польща» — теж вийшла за межами України. Її автор — відомий польський історик Ян Перденя. На жаль, за його життя праця не вийшла друком (написана в 60-х). Побачила світ аж 2000 року в Кракові. Знову ж таки, маловідома у нас.

Обмаль досліджень на цю тему можна пояснити вкрай обмеженістю джерельної бази в Україні. Вона, сказати б, епізодична. Основний матеріал — у Польщі.

— А з якими джерелами ви працювали?

— Із комплексом джерел. Вивчили всі опубліковані та неопубліковані. Працювали в Центральному архіві та відділі рукописів Національної бібліотеки у Варшаві; відділах рукописів Музею князів Чарторийських і бібліотеки Польської академії наук, Державному архіві в Кракові. Намагалися максимально використати всі джерела, які збереглися. Зокрема, ті, що за межами нашої країни (а їх найбільше). Було використано всі опубліковані російські джерела (насамперед — «Акты Южной и Западной России», а також частину рукописів).

На наше з Валерієм Андрійовичем переконання, Петро Дорошенко серед усіх керманичів української держави середини XVII—XVIII століть посідає друге місце після Богдана Хмельницького — за своїми здібностями і цілеспрямованістю у боротьбі за українську незалежність. Це — по-перше. По-друге, він показав, як мудро і вміло слід вести боротьбу в надзвичайно складних внутрішніх і зовнішніх політичних обставинах. По-третє, діяльність Дорошенка важлива ще й тому, що він разом з київським митрополитом Йосипом Тукальським вперше порушили проблему створення Київського патріархату. І взагалі, це — надзвичайно непересічна постать. Через призму його особи можемо бачити героїзм, драматизм і трагізм у самовідданій боротьбі українців за незалежність — з її злетами і спадами.