Крістіне НЕСТЛIНГЕР: «Уміння читати й мислити — тісно взаємопов’язані»

Скажу чесно, коли з’явилася нагода поставити кілька запитань Крістіне НЕСТЛІНГЕР, я не на жарт розхвилювалася, адже книжками австрійської письменниці зачитувалася ще у школі, а потім — в інституті. Добре пам’ятаю український переклад повісті «Конрад, або Дитина з бляшанки», який побачив світ у видавництві «Веселка» 1988 року. Цю книжку в блакитній палітурці я брала в районній бібліотеці, а значно пізніше, 2007 року, коли її перевидало вінницьке видавництво «Теза», одразу ж її придбала. Пам’ятаю, як мене обурював огірковий король-диктатор із повісті «Начхати нам на огіркового короля!» (за цю книжку письменниця одержала Золоту медаль імені Г. Х. Андерсена — найпрестижнішу міжнародну премію за твори для дітей), як страшенно цікаво було читати повість «Летіть, хрущі!», в якій письменниця описує останні дні війни в окупованому росіянами Відні...

На книжках австрійської письменниці Крістіне Нестлінгер виросло не одне покоління дітей в усьому світі. Її твори перекладені 38 мовами, деякі з них — екранізовані. А сама авторка удостоєна численних літературних премій, у тому числі двох найпрестижніших у світі премій у сфері дитячої літератури — імені Г. Х. Андерсена та Астрід Ліндгрен.

У жовтні минулого року письменниця відсвяткувала своє 75-річчя. Із часу виходу першої книжки Крістіне Нестлінгер минуло понад сорок років, а її книжками й досі зачитується кожне нове покоління дітей та підлітків. Просто письменниця пише свої книжки чесно, з гумором і без зайвої дидактики, а тому вони — поза часом та географією.

Свого часу у видавництві «Веселка» і «Теза» вийшли переклади повістей «Пес іде в світ», «Начхати нам на огіркового короля!», «Гном у голові», «Летіть, хрущі!», «Конрад, або Дитина з бляшанки», «Обзивають мене Мурахоїдом». Також у львівському видавництві «Піраміда» 2004 року світ побачив український переклад роману для підлітків «Маргаритко, моя квітко». А вже за кілька років його неможливо було знайти в продажу. Тож цьогорічне видання «Маргаритки...» в удосконаленому перекладі Ольги Сидор, яке побачило світ у львівському видавництві «Урбіно», стало неабиякою подією для українських підлітків, а для дорослого читача — нагодою ще раз зануритися у світ молоді.

— Ви написали книжку «Маргаритко, моя квітко» кілька десятиліть тому. Проте вона залишається більш ніж актуальною і сьогодні. Чому, на вашу думку, Маргаритку сьогоднішні підлітки сприймають як сучасницю, попри те, що в книжці немає ані мобільних телефонів, ані Інтернету?

— На це запитання мені складно відповісти. Тішуся, що так воно і є, але чому, сама дивуюся.

— Часто можна почути, що нинішні підлітки вже не такі, якими були їхні попередники. Чи бачите ви особисто суттєві відмінності між сучасними підлітками і тими, для кого писали «Маргаритку»? Що сьогодні може дати паперова книжка дітям, які живуть у безмежному інформаційному просторі?

— Різниця між дітьми вчора й сьогодні, безумовно, є. Наприклад, змінився навколишній світ, відтак молодь живе в зовсім іншому світі, аніж попереднє покоління. Але коли йдеться про підлітків загалом, то в усі часи перед ними — три незмінні проблеми: батьки, школа і кохання. Ці проблеми не залежать від поколінь і залишаються завжди актуальними.

Що ж до інформаційного простору, то, гадаю, підлітки, які живуть у нескінченному кібер-просторі, ймовірно, взагалі не читатимуть моїх книжок. Але, на щастя, все ще є молоді люди, які люблять читати.

— Наскільки ви спираєтеся на власний життєвий досвід, пишучи книжки для дівчат і про дівчат? Адже це нелегке завдання — написати так, щоб підлітки повірили та сприйняли...

— Якось так воно є, що автор завжди пише, виходячи з власного життєвого досвіду. Адже навіть якщо я собі щось вигадую, то вигадую лише в межах того, що є моїм досвідом. Принаймні, я не така авторка, яка могла б написати книжку про ескімосів.

— Чи мають бути в підлітковій літературі табуйовані теми? Яких тем особисто ви не торкаєтесь у своїх книжках?

— У літературі для підлітків не має бути табуйованих тем, але особисто для мене вони існують. Є деякі речі, про які я не можу писати. Я, наприклад, не збираюся у своїх творах детально описувати для 12 — чи 13-річних читачів петінѓ або статевий акт, мені до цього не лежить душа. Табуйована тема для мене — секс. Я знаю, що 14-річні цим займаються, тож, напевно, вони можуть про це і читати, але річ у тому, що я не бажаю про це писати.

— В одному з інтерв’ю ви зазначили, що книжки для дітей та підлітків не повинні виховувати. Тоді яка їхня основна функція?

— Для мене основна функція літератури — байдуже, чи для дітей вона, чи для дорослих, — це те, що вона пояснює якийсь шматок світу.

— Якось ви сказали, що своїми книжками для дітей хочете навчити малюків бути сміливими. А якщо брати сучасних дітей, чи так само вони потребують сміливості, чи, можливо, вже чогось іншого?

— Дуже дивно, що я колись таке сказала. Я навіть сумніваюся, що мала на увазі саме це. Власне кажучи, я хочу підтримати дітей, підбадьорити їх, але це не те саме, що бути сміливим. Я вважаю, що діти, якщо вони сумні, повинні плакати, якщо вони в розпачі — битися об стіну і кричати, однак вони мають доволі впевнено стояти в цьому світі. Слово «сміливий» мені не дуже подобається, воно не моє. А навіть якщо я й справді колись так казала, то — цитуючи колишнього німецького федерального канцлера Аденауера: «Що мене обходять мої вчорашні балачки?».

— Свого часу ви порушували тему війни в повісті «Летіть, хрущі!». Деякі підлітки й сьогодні цікавляться літературою про війни, фашизм. Але сьогодні ці теми потребують свіжого погляду, очищеного від ідеологічної складової. Як, на вашу думку, потрібно подавати ці теми сучасній молоді, на чому акцентувати увагу?

— Колись я написала книжку про короткий фрагмент мого дитинства. Дія книжки відбувається наприкінці Другої світової війни. Я намагалася про це розповісти, але не впевнена, що на сьогоднішніх дітей усе це ще справляє враження. Крім того, зараз у світі відбувається досить війн, які є більш актуальними й більше цікавлять нинішніх молодих людей, аніж той давно минулий час.

Сучасні діти у школі дуже мало вивчають історію, а якщо у своєму творі намагатися пояснити все, що тоді відбувалося, то це вийде історична книжка, а не повість чи роман для підлітків. Крім того, не можна сподіватися на те, що поруч із дітьми будуть дорослі, які розтлумачать юним читачам незрозумілі моменти. Отже, я не хочу писати книжку з думкою: «Ну що ж, якщо дітям щось видасться незрозумілим, вони потім у когось про це запитають та уточнять», — ні, так не має бути. Свого часу я відкинула багато чого, бо мені це видавалося надто складним, перевантаженим: наприклад, не стала пояснювати дітям, що таке гестапо, що таке СС. Це порушило б цілісність книжки.

— Якою ви бачите роль дитячої літератури в сучасному суспільстві?

— Я вважаю, що це добре, коли діти читають. Звісно, так само добре, коли читають і дорослі. Гадаю, читання — це такий вид культурної діяльності, який переважає над усіма іншими. На мою думку, вміння читати й уміння мислити дуже тісно взаємопов’язані. Важливо, щоб діти читали, і, певна річ, має значення також те, що саме вони читають.

Переклад Ольги СИДОР. «День» дякує львівському видавництву «Урбіно» за нагоду поспілкуватися з Крістіне Нестлінгер.