Квест-гра як випробування дійсністю

Давня Європа була густо поросла лісами. Згадайте слова: куди б не мандрувала людина середньовічною Європою, вона завжди йшла лісом. Не дивно, що тоді люди сприймали ліси не лише як джерело ресурсів, а й як щось темне і таємниче, незвідане і страшне. Образ лісу став невичерпним джерелом для створення цілого культурного пласту: легенд, міфів, казок.

Певно, тому саме ліс став тлом, і то вдалим, для сюжету молодіжного трилера «Секулум» австрійської письменниці Урсули Познанскі. Вона справді любить ліс — епіграф на початку твору це підтверджує. І, мабуть, з того й зародилась у неї ідея написати такий роман. Про гурт молоді — середньовічних реконструкторів — які задля вражень і розваги на п’ять днів вирушають у ліс на квест-гру «Секулум». Вони полишають блага цивілізації, щоб поринути в атмосферу давнини, відчути на власній шкурі, як то жити без звичних сучасним людям речей, зручностей чи банального туристичного спорядження. Для цього знаходять дику, глуху місцину — віковічну пущу десь на сході Австрії.

Сама назва роману, як і назва рольової гри, — «Секулум» — вдалий вибір. Давні етруски визначали секулум як проміжок часу між тим, коли щось відбулося (наприклад, заснування міста), і до того моменту, коли померла остання людина, яка була свідком цієї події. Відтак розпочинався новий секулум. У ширшому розумінні це слово означає потенційну тривалість життя індивіда або ж, і це чи не те саме, час повного оновлення людської популяції. Від «секулум» походить і сучасна назва «століття» в багатьох європейських мовах.

Прочитати «Секулум» мені вдалося за чотири вечори і один недільний ранок. Як на такий обсяг (майже 500 сторінок), то, погодьтесь, небагато. Йшло напрочуд легко. Таким і має бути молодіжний роман — легким у прочитанні. І у сприйнятті. З цим теж усе в нормі: прекрасно адаптовано для молоді, без надміру довгих та складних конструкцій. Структура роману трохи нестандартна. П’ять більших частин і понад сорок менших розділів. Перед кожною частиною невелика преамбула — уривок тексту, до якого ми ще не дійшли, але який спонукає нас до розмірковування, до спроби зрозуміти, а чи й передбачити, що буде далі. Це добрий прийом. Коли в міру прочитання очі нарешті знаходили саме цей уривок у самому тексті — сюжет, як пазл, поволі складався у послідовнішу й логічнішу схему.

Фактично «Секулум» — це ще один добротний трилер про групу людей, що опинилася в екстремальних, не побоюся слова, суворих, умовах виживання. Про те, як ніби цільний та одностайний гурт починає дробитися на частки під впливом незрозумілих подій і загадкових зникнень; через тривогу, що опановує всіх; від небезпечних обставин та зловісних знамень. Ці негаразди суттєво посилює негода, холод і голод. А ще більше пригнічує становище моторошна середньовічна легенда, драма якої пов’язана достоту саме з цим місцем, де відбувається квест. Багатьом здається, що до них простягує свої криві гострі пазурі древнє прокляття, щоб міцно вхопити за горлянку і не відпускати, допоки не сплатиться відповідна кривава плата.

Класично показані психологічні моменти розпаду/ентропії гурту рольовиків. Хтось щиро вірить в існування прокляття, прагне вижити за всяку ціну. У когось, навпаки, посилюються риси найкращі, як-от шляхетність, сміливість, здатність до самопожертви. Боротьба між цими групами, між звіриним та людським, тримають у напрузі аж до останніх розділів «Секулуму». Хто ж переможе? Чи всі виживуть? Що за всім цим стоїть, якщо не стародавня легенда?

…Ловлю себе на думці, що любов авторки до лісу чудово проявилася в його описах. У неї ліс (загалом це доволі класичне місце у творах містичного жанру) справжній. Дрімучий. Загрозливий. Рельєф перетятий глибокими ярами, крутими горбами, тут і там стримлять скелі. Без протоптаних шляхів — кожна гілочка намагається добряче вдарити; кожен кущ — вчепитися за одяг пазурами дрібних колючок, роздерти, подряпати. Зміїсте коріння на ледь видимій стежині хоче влізти під ноги, щоб ти перечепився, послизнувся, вдарився. Через повалені негодою дерева треба перелазити, і це непросто. Треба весь час пильнувати, щоб не впасти в яму на місці повивертаних із корінням велетенських стовбурів. Або, не приведи Боже, провалитися у ненаситну утробу незвіданої печери біля підніжжя скель… Урсула Познанскі знає, як показати, описати, як відтворити у тексті цю первозданну красу й водночас небезпеку.

Персонажі «Секулуму» досить органічно вписуються в канву сюжету. Родзинкою для мене стало ім’я головного героя. Його звати Бастіан. Саме так, як і персонажа фільму й книги «Нескінчена історія» Міхаеля Енде. Загалом всі дійові особи, на мою думку, ретельно продумані й детально описані. Кожен має свою роль, своє псевдо, рід занять чи професію, одяг, зброю, інструменти. Маємо тут лорда-лицаря, його воїнів, серед них один мисливець, мандрівного барда-менестреля, кухаря-економа, лікаря, ворожку — середньовічне суспільство в мініатюрі. Шкода, що ніхто не взяв на себе роль священника чи бодай п’янички-ченця: в Середні віки представники духовенства були скрізь і всюди. І було тоді все не так уже й безнадійно сумно! Адже чотирнадцяте століття — це період не тільки Столітньої війни, Чорної смерті, Великої схизми, але й епоха Джотто, Данте, Боккаччо, Петрарки, Чосера, Оккама… Саме тоді засновано чимало університетів, які діють і нині. До речі, створений у 1365 році Віденський університет — альма-матер авторки роману «Секулум» Урсули Познанскі.

Одна невідповідність впала мені в очі. Здивувало те, що у Бастіана на початку гри відібрали окуляри — бо начебто предмет неканонічний для тих часів. Насправді окуляри в Європі почали виробляти орієнтовно з 1290 року, а квест відтворює XIV століття. Це означає, що Бастіан спокійно міг користуватися окулярами! І що з того, що окуляри його сучасні? Зараз реконструктори створюють доволі багато речей, так чи інакше користуючись матеріалами і технологіями далеко не середньовічними, бо ті, на жаль, давно втрачені.

Підсумовуючи, скажу: «Секулум», може, й не дивує винятковістю чи ексклюзивністю. Є невеликі історичні неточності. Але я таки читав «Секулум» із величезним задоволенням. Та ще з розумінням, що твір цей передусім для молоді. А тут «Секулум» поцілює в саме яблучко — в ньому відтворена дійсність, атрибути, інтереси сучасної молоді. Текст зграбний і легкий. Сюжет вибудуваний добре, з несподіваними розв’язками. Атмосфера роману тривожно-містична, бо де вже де, а в лісі страхи проростають щедро. Персонажі різнопланові, хоч і не супернові, але й не стандартні, а ще тішить, що без зайвих перекосів у бік новомодних тенденцій. Тому щиро рекомендую «Секулум», навіть якщо вже не зараховуєте себе до молодіжної читацької публіки.

Богдан СТАДНИК, книголюб, рок-музикант