Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Паралелі пізнання

Роман Мігеля де Унамуно «Мир у війні» тепер є в українському перекладі
19 березня, 2020 - 15:50
МІҐЕЛЬ ДЕ УНАМУНО

Відомий філософ, котрий викладає свої погляди в романах. Уже цього досить для того, щоб привернути увагу до твору Мігеля де Унамуно «Мир у війні», український переклад якого побачив світ 2019 року у львівському видавництві «Астролябія».

Я гортав сторінки роману «Мир у війні» в пошуках паралелей в історії України та Іспанії. І знахідки не забарилися. Частина девізу міста Більбао, в якому й поблизу якого під час Другої карлістської війни 1872 — 1876 рр. діють герої роману, — «дуже відданий» (Muy Leal). А девіз міста Львова періоду між двома світовими війнами — «завжди вірний» (Semper Fidelis). Чимало мешканців Більбао — іспанці, які в ті часи ворогували з навколишніми селянами-басками. Так само львів’яни-поляки в листопаді 1918 року виступили зі зброєю в руках проти влади, встановленої переважно селянами-українцями.

Баск за походженням Мігель де Унамуно вустами одного із героїв роману зауважив, що йдеться не так про національну ворожнечу, як про одвічну суперечку між містом і селом, боротьбу між землеробом і торгівцем. «Нема в нас більших ворогів за священника і селянина», — погоджується з газетярами міщанин дон Хуан. Як тут не згадати, що українське суспільство Галичини початку ХХ століття, попри чималі здобутки модернізації, все ще значною мірою складалося із «попа і хлопа».

ЖИТТЯ ОБЛОЖЕНИХ БІЛЬБАО ТА ЛЬВОВА

Третій і, на мою думку, найкращий розділ роману цілком присвячений життю обложених басками мешканців Більбао. Втім, досить змінити назву міста й абстрагуватися від локальних особливостей, щоб отримати вельми достовірний твір про буденність обложеного українцями Львова взимку 1918 — 1919 рр. Проілюструю це твердження порівнянням кількох фрагментів роману «Мир у війні» зі свідченнями львівського літератора Яна Ґеллі (початок 1919 р.):

«Сім’ї, як ті циганські табори, збивалися докупи на складах, у коморах та підвалах... Вечорами жінки й діти збиралися на спільну молитву... Коли бомба розривалася поряд, то молитва обривалася, а кожен падав додолу й усім тілом притискався до підлоги» (Мігель де Унамуно) / «Зруйнований матеріально та вичерпаний нервово, морально пригнічений, позбавлений води, хліба та вугілля львів’янин, дедалі більше втрачаючи надію... перебував безсонні ночі в якійсь найменш уразливій, на його думку, кімнатці першого поверху» (Ян Ґелля).

УКРАЇНСЬКІ ВОЯКИ МОТОРИЗОВАНОЇ СТЕЖІ. ЛИСТОПАД 1918 Р.

 

«Тепер кажуть, що коли вони ввійдуть, то зітруть Більбао з лиця землі...» Описуючи ненависть селян до Більбао, La Guerra розпалювала ненависть до тих самих селян... газета із захватом подбала про те, щоб жива ненависть не згасала, кидала різні бородаті метафори і затерті фрази, ба навіть вигадувала сенсаційки» (Мігель де Унамуно) / «Як одностайно стверджувала вся польська преса, Львів не міг капітулювати, позаяк мешканців вимордували б. Тож коли гук гармат надто наближався... жінки, діти й літні люди вирішили схопити зброю, щоб тільки не потрапити до рук ворога, з боку якого сподівалися кривавих репресій» (Ян Ґелля).

«Непохитна відвага мирних жінок, які побороли страх і вже призвичаїлися до бомбардування, надихала чоловіків... Страх перших днів, щойно бомбардування стало звичною частиною життя, у багатьох перетворився на німе холеричне роздратування, на ненависть» (Мігель де Унамуно) / «Міщух, який нещодавно в усьому шукав власної вигоди, втративши в листопадових боях єдиного сина, дозволив доньці приєднатися до бойового підрозділу, а сам із гвинтівкою у руках довгими й холодними зимовими ночами охороняв порядок у місті» (Ян Ґелля).

Звісно, паралелі між облогами Більбао та Львова на цьому не вичерпуються. Та й прискіпливий знавець зауважить, що, можливо, всі облоги однакові. Справді, жахіттям війни завжди протистоять воля до життя й гумор, навіть якщо вважати його чорним. От і Мігель де Унамуно стверджував, що на брамі цвинтаря в Більбао з початком облоги з’явився напис: «Вхід заборонено».

ОДНА ІЗ ТАЄМНИЦЬ ПРИТЯГАЛЬНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МІГЕЛЯ ДЕ УНАМУНО

Зрештою, люди також усюди однакові. Вони завжди опиняються не лише з протилежних боків, а й осторонь барикад. Водночас кожному притаманні певні унікальні риси. Наприклад, один персонаж «Миру у війні» переконаний, що ідеї правлять світом, так само як астрономія зірками. Другий не може осягнути живу й гарячу плоть вчинку, зате легко тлумачить суть скелетів. А третій зі словами «Чого сидіти? Роботи багато» — спокійнісінько влягається спати.

Усе ж чимале розмаїття героїв та сюжетів не хаотизує, а гармонійно наповнює загальну картину, яку автор ретельно намагався вибудувати з максимальною достовірністю. Саме тому Мігелеві де Унамуно так вдаються численні, майже непомітні переходи від часткового до загального. Мабуть, у цьому полягає одна із таємниць його притягальної майстерності.

ОФІЦЕРИ БІСКАЙСЬКОЇ БАТАРЕЇ В МІСТІ УҐАРТЕ НА ПОЧАТКУ 1874 РОКУ. У ПЕРШОМУ РЯДІ СИДЯТЬ (ЗЛІВА НА ПРАВО): ПРАПОРЩИК БРУНЕТ ТО, ЛЕЙТЕНАНТ КАРЛОС ЛЕOН, КОМАНДИР БАТАРЕЇ КАПІТАН ХУЛІAН ҐАРСIЯ ҐУТЬЄРРЕС, КАПЕЛАН БАТАРЕЇ РАМOН ҐАРСIЯ; СТОЯТЬ: ПРАПОРЩИК МЕХIЯС, ІНЖЕНЕР ҐІЛЬЄРМО ҐІЛЬЄН ҐАРСIЯ, ЛІКАР, ЛЕЙТЕНАНТ ХЕРМAН ПІМЕНТЕЛЬ. ФОТО З НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ КАТАЛОНІЇ, БАРСЕЛОНА

 

Важко не погодитися з висновком Мігеля де Унамуно, що першопричиною будь-якої війни є безмежне людське невігластво. «Війна війні! Але завжди війна!» — стверджує іспанський філософ. І продовжує: «Війну можна зрозуміти й виправдати лише в лоні істинного та глибокого миру... лише в ньому війну пропонують називати священною справою. Не поза війною, а в її нутрі, в її лоні треба шукати миру: мир — у самій війні».

Завдяки фаховому перекладу Богдана Чуми вдалося передати численні нюанси й тонкощі авторської думки, не втративши і не спотворивши жодної деталі. Текст читається і сприймається легко, розмірковувати над його глибинним сенсом починаєш, щойно перегорнеш останню сторінку. А поринути у вир практично невідомих українському читачеві подій доби карлістських війн допоможуть стислі, вичерпні й доречно підібрані коментарі за редакцією філософа й видавця Олега Фешовця.

Підсумовуючи, скажу: всі ми так чи інакше намагаємося пізнати цей світ, прагнемо збагнути сенс життя. У кожного своя стежка до мети, але якусь частину її хтось колись уже протоптав. Зокрема, роман Мігеля де Унамуно «Мир у війні» вказує на чимало цікавих паралелей в історії України та Іспанії, ще на крок наближаючи нас до розгадки, що криється за співзвучністю назв регіонів та прізвищ їхніх видатних уродженців. А тим, хто розмірковує про взаємозв’язок між війною та миром, книжка стане добірним матеріалом для роздумів. І годі дивуватися, що шляхи пізнання нерідко виявляються паралельними.

Северин ТУРЧИН, військовий історик, Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ