Паралелі пізнання
Роман Мігеля де Унамуно «Мир у війні» тепер є в українському перекладіВідомий філософ, котрий викладає свої погляди в романах. Уже цього досить для того, щоб привернути увагу до твору Мігеля де Унамуно «Мир у війні», український переклад якого побачив світ 2019 року у львівському видавництві «Астролябія».
Я гортав сторінки роману «Мир у війні» в пошуках паралелей в історії України та Іспанії. І знахідки не забарилися. Частина девізу міста Більбао, в якому й поблизу якого під час Другої карлістської війни 1872 — 1876 рр. діють герої роману, — «дуже відданий» (Muy Leal). А девіз міста Львова періоду між двома світовими війнами — «завжди вірний» (Semper Fidelis). Чимало мешканців Більбао — іспанці, які в ті часи ворогували з навколишніми селянами-басками. Так само львів’яни-поляки в листопаді 1918 року виступили зі зброєю в руках проти влади, встановленої переважно селянами-українцями.
Баск за походженням Мігель де Унамуно вустами одного із героїв роману зауважив, що йдеться не так про національну ворожнечу, як про одвічну суперечку між містом і селом, боротьбу між землеробом і торгівцем. «Нема в нас більших ворогів за священника і селянина», — погоджується з газетярами міщанин дон Хуан. Як тут не згадати, що українське суспільство Галичини початку ХХ століття, попри чималі здобутки модернізації, все ще значною мірою складалося із «попа і хлопа».
ЖИТТЯ ОБЛОЖЕНИХ БІЛЬБАО ТА ЛЬВОВА
Третій і, на мою думку, найкращий розділ роману цілком присвячений життю обложених басками мешканців Більбао. Втім, досить змінити назву міста й абстрагуватися від локальних особливостей, щоб отримати вельми достовірний твір про буденність обложеного українцями Львова взимку 1918 — 1919 рр. Проілюструю це твердження порівнянням кількох фрагментів роману «Мир у війні» зі свідченнями львівського літератора Яна Ґеллі (початок 1919 р.):
«Сім’ї, як ті циганські табори, збивалися докупи на складах, у коморах та підвалах... Вечорами жінки й діти збиралися на спільну молитву... Коли бомба розривалася поряд, то молитва обривалася, а кожен падав додолу й усім тілом притискався до підлоги» (Мігель де Унамуно) / «Зруйнований матеріально та вичерпаний нервово, морально пригнічений, позбавлений води, хліба та вугілля львів’янин, дедалі більше втрачаючи надію... перебував безсонні ночі в якійсь найменш уразливій, на його думку, кімнатці першого поверху» (Ян Ґелля).
УКРАЇНСЬКІ ВОЯКИ МОТОРИЗОВАНОЇ СТЕЖІ. ЛИСТОПАД 1918 Р.
«Тепер кажуть, що коли вони ввійдуть, то зітруть Більбао з лиця землі...» Описуючи ненависть селян до Більбао, La Guerra розпалювала ненависть до тих самих селян... газета із захватом подбала про те, щоб жива ненависть не згасала, кидала різні бородаті метафори і затерті фрази, ба навіть вигадувала сенсаційки» (Мігель де Унамуно) / «Як одностайно стверджувала вся польська преса, Львів не міг капітулювати, позаяк мешканців вимордували б. Тож коли гук гармат надто наближався... жінки, діти й літні люди вирішили схопити зброю, щоб тільки не потрапити до рук ворога, з боку якого сподівалися кривавих репресій» (Ян Ґелля).
«Непохитна відвага мирних жінок, які побороли страх і вже призвичаїлися до бомбардування, надихала чоловіків... Страх перших днів, щойно бомбардування стало звичною частиною життя, у багатьох перетворився на німе холеричне роздратування, на ненависть» (Мігель де Унамуно) / «Міщух, який нещодавно в усьому шукав власної вигоди, втративши в листопадових боях єдиного сина, дозволив доньці приєднатися до бойового підрозділу, а сам із гвинтівкою у руках довгими й холодними зимовими ночами охороняв порядок у місті» (Ян Ґелля).
Звісно, паралелі між облогами Більбао та Львова на цьому не вичерпуються. Та й прискіпливий знавець зауважить, що, можливо, всі облоги однакові. Справді, жахіттям війни завжди протистоять воля до життя й гумор, навіть якщо вважати його чорним. От і Мігель де Унамуно стверджував, що на брамі цвинтаря в Більбао з початком облоги з’явився напис: «Вхід заборонено».
ОДНА ІЗ ТАЄМНИЦЬ ПРИТЯГАЛЬНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МІГЕЛЯ ДЕ УНАМУНО
Зрештою, люди також усюди однакові. Вони завжди опиняються не лише з протилежних боків, а й осторонь барикад. Водночас кожному притаманні певні унікальні риси. Наприклад, один персонаж «Миру у війні» переконаний, що ідеї правлять світом, так само як астрономія зірками. Другий не може осягнути живу й гарячу плоть вчинку, зате легко тлумачить суть скелетів. А третій зі словами «Чого сидіти? Роботи багато» — спокійнісінько влягається спати.
Усе ж чимале розмаїття героїв та сюжетів не хаотизує, а гармонійно наповнює загальну картину, яку автор ретельно намагався вибудувати з максимальною достовірністю. Саме тому Мігелеві де Унамуно так вдаються численні, майже непомітні переходи від часткового до загального. Мабуть, у цьому полягає одна із таємниць його притягальної майстерності.
ОФІЦЕРИ БІСКАЙСЬКОЇ БАТАРЕЇ В МІСТІ УҐАРТЕ НА ПОЧАТКУ 1874 РОКУ. У ПЕРШОМУ РЯДІ СИДЯТЬ (ЗЛІВА НА ПРАВО): ПРАПОРЩИК БРУНЕТ ТО, ЛЕЙТЕНАНТ КАРЛОС ЛЕOН, КОМАНДИР БАТАРЕЇ КАПІТАН ХУЛІAН ҐАРСIЯ ҐУТЬЄРРЕС, КАПЕЛАН БАТАРЕЇ РАМOН ҐАРСIЯ; СТОЯТЬ: ПРАПОРЩИК МЕХIЯС, ІНЖЕНЕР ҐІЛЬЄРМО ҐІЛЬЄН ҐАРСIЯ, ЛІКАР, ЛЕЙТЕНАНТ ХЕРМAН ПІМЕНТЕЛЬ. ФОТО З НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ КАТАЛОНІЇ, БАРСЕЛОНА
Важко не погодитися з висновком Мігеля де Унамуно, що першопричиною будь-якої війни є безмежне людське невігластво. «Війна війні! Але завжди війна!» — стверджує іспанський філософ. І продовжує: «Війну можна зрозуміти й виправдати лише в лоні істинного та глибокого миру... лише в ньому війну пропонують називати священною справою. Не поза війною, а в її нутрі, в її лоні треба шукати миру: мир — у самій війні».
Завдяки фаховому перекладу Богдана Чуми вдалося передати численні нюанси й тонкощі авторської думки, не втративши і не спотворивши жодної деталі. Текст читається і сприймається легко, розмірковувати над його глибинним сенсом починаєш, щойно перегорнеш останню сторінку. А поринути у вир практично невідомих українському читачеві подій доби карлістських війн допоможуть стислі, вичерпні й доречно підібрані коментарі за редакцією філософа й видавця Олега Фешовця.
Підсумовуючи, скажу: всі ми так чи інакше намагаємося пізнати цей світ, прагнемо збагнути сенс життя. У кожного своя стежка до мети, але якусь частину її хтось колись уже протоптав. Зокрема, роман Мігеля де Унамуно «Мир у війні» вказує на чимало цікавих паралелей в історії України та Іспанії, ще на крок наближаючи нас до розгадки, що криється за співзвучністю назв регіонів та прізвищ їхніх видатних уродженців. А тим, хто розмірковує про взаємозв’язок між війною та миром, книжка стане добірним матеріалом для роздумів. І годі дивуватися, що шляхи пізнання нерідко виявляються паралельними.