Від класики до фентезі

Традиційно наприкінці року «День» пропонує нашим читачам звернути увагу на деякі книжки, що побачили світ цього року. А чим цей огляд відрізняється від попередніх, то це тим, що ми вирішили назвати по одній книжці в десятьох жанрах. Звичайно, тут не варто забувати і про умовність жанрових поділів, і про умовність будь-яких «топів». Насправді цікавих і вартісних книжок набагато більше.

ХУДОЖНЯ ПРОЗА. ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ. «КОХАНЦІ ЮСТИЦІЇ»

Новий роман Юрія Андруховича — фрагментарний і мозаїчний твір, занурений в історію. Але, сказати б, у незвичну історію, в історію химерних, неймовірних, а нерідко й неможливих злочинів, що відбувалися, могли відбутися чи не могли відбутися в різних галицьких містечках і селах протягом кількох століть. Тут є і давній Андруховичів улюбленець, шляхетний розбійник Самійло Немирич (дуже схожий на сьогоднішніх малих і великих олігархів з їхніми «шляхетськими наїздами»), і західноукраїнський аналог «Синьої Бороди», й інженер, який виторгував у потойбічних сил вічну молодість для своєї дружини, але вона не «законсервувалась», а стала молодшати, і підпільник-націоналіст, що провокує окупантів-нацистів на репресії, щоб посилити опір «надто пасивних» українців. А завершується все загадковим безголовим трупом уже радянських часів. Що об’єднує ці історії? Екстравагантність, вишуканий стиль, фірмова для цього письменника постмодерна гра, сумніви у можливостях правосуддя і справедливого покарання. А також — наскрізний образ загадкового мандрівного цирку...

ПОЕЗІЯ. КАТЕРИНА КАЛИТКО. «БУНАР»

«Бунар» — велика й масштабна нова книжка Катерини Калитко, відомої української поетки покоління, що дебютувало головно у двохтисячних роках. Епітет «масштабна», вочевидь, стосується різноманітності цієї збірки. Мається на увазі як форма, тематика, так і вибір можливостей трактування. Калитко добре дає собі раду як із метафорами, так і, де потрібно, з сюжетами. Не цурається ані простих сумовитих жартів, ані занурень у багатозначні натяки та символи (саме в цьому місці треба нагадати, що слово «бунар» тюркськими та частково балканськими мовами означає «криниця»). З-поміж головних мотивів цієї поетичної книжки особливо помітна тема війни і — ширше — взагалі травми, болю та переживання цих речей.

ЛИСТОПАДОВИЙ САД. БІЛИЗНА ВИПРАНА.

Всі простирадла — з обрисами тіл,

і світло — як грудний надсадний

схлип.

Такі зміїні очі золоті

в безногого солдата.

Вік невизначений.

І медсестра біліша від стіни.

На вітрі рветься з мотузок

білизна

в линяле небо. Сад із плащаниць.

Від печі пахне паленою кісткою

і кіт худий женеться за листком.

Тепер так легко й страшно бути

близько.

Усе крихке, прозоре і зникоме.

Це утікає надувна планета

від хлопчика зі збитими колінками

і тане, напоровшись

на прикметник:

яка війна,

яка війна велика.

ПУБЛІЦИСТИКА. «AVE. ДО 100-ЛІТТЯ ГЕТЬМАНАТУ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО»

В умовній публіцистичній «номінації» представляємо книжку, про яку ви вже, напевно, мали нагоду чути й читати, але це той випадок, коли нагадування не буде зайвим. Редакція «Дня» підготувала цьогоріч до друку збірник статей, присвячених останньому українському гетьманові Павлу Скоропадському, його політичним поглядам і руху, системі державного устрою, яку він намагався розбудувати у 1918 році. Чому саме Скоропадський? По-перше, у 2018-му виповнилося рівно сто років і від постання Гетьманату, і від його падіння. По-друге, не дуже тривала, проте виразна доба правління Скоропадського залишається в нас відверто маловідомою. Те саме можна сказати про особу гетьмана. Широке розповсюдження має хіба дуже невеличкий набір найголовніших фактів і стереотипів. У книжці «Ave...» читачі зустрінуть фактаж і роздуми публіцистів на різноманітні теми, пов’язані з Гетьманатом: від, умовно кажучи, військової доктрини тих років до цілої хвилі відкриття нових навчальних закладів.

ЕСЕЇСТИКА. ВАНО КРЮҐЕР. «КОЛИ Я ЧУЮ СЛОВО «КУЛЬТУРА»

Дотепер Вано Крюґер для українських читачів, зацікавлених у сучасній літературі, був передусім поетом. Книжка «Коли я чую слово «культура» є його есеїстичним дебютом (хоча поза межами книжки деякі з цих есеїв уже публікувалися). Дебют вийшов досить яскравим і викликав дуже суперечливі, ба навіть протилежні відгуки, що можна вважати успіхом для книжки. Вано Крюґер обмірковує різноманітні деталі та подробиці з історії світової культури. Скажімо, співвідношення історичних постатей Де Сада й Мазоха з приписуваними їм напрямками думки та сексуальними практиками. Або відмінності нацистської (за Крюґером, більш «романтичної» своєю сутністю) та більшовицької (раціональнішої, «просвітницької») диктатур. Автор відверто не схвалює ті форми, в яких у сьогоднішній Україні відбувається декомунізація, висловлює чимало інших дискусійних думок і пропозицій. «Коли я чую слово «культура» — книжка, що змушує думати, шукати, аналізувати.

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНА ЛІТЕРАТУРА. СЕРГІЙ ЛИТВИН. «СИМОН ПЕТЛЮРА У БОРОТЬБІ ЗА САМОСТІЙНУ УКРАЇНУ»

Історик Сергій Литвин опублікував велике біографічне дослідження, присвячене ще одному ключовому діячеві визвольних змагань — Головному отаману Української Народної Республіки Симону Петлюрі. Життєпис Петлюри в цій книжці стає своєрідним тлом для показу суперечностей і нюансів епохи, в якій він провадив свою боротьбу. Розпочавши з розповіді про родину Петлюри та місце його народження (навіть із адресою), Литвин проводить читачів через різні етапи діяльності свого героя: від роботи з українізації війська колишньої російської імперії та розбудови війська вже незалежної УНР, через драматичні колізії повстання Директорії та відважної, але приреченої війни проти одразу кількох сильніших ворогів, і до активності на еміграції та загибелі. Певно, головна «родзинка» видання — дуже рясне цитування періодики, спогадів, листів, нормативних актів та інших документів 1900 — 1920-х років. Інший цікавий сюжет дослідження — оскарження Сергієм Литвином деяких стереотипів, пов’язаних із Симоном Петлюрою. Як-от: стереотип про антисемітизм Головного отамана, про його персональну відповідальність за «отаманщину», про «продаж Галичини полякам» тощо.

ЛІТЕРАТУРНА КЛАСИКА. МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ. ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У П’ЯТИ ТОМАХ

Амбітний проект нового п’ятитомника творів Миколи Хвильового — такий собі відгук на відомий п’ятитомник, що свого часу побачив світ на еміграції та давно вже став рідкісною книжкою. Упорядкувати видання взявся літературознавець і поет Ростислав Мельників. У 2018 році вже побачили світ два томи. До першого увійшла поезія Хвильового. Сьогодні ми знаємо Хвильового як публіциста, прозаїка, харизматичного лідера «Розстріляного відродження», але починав він саме як поет. У другому томі зібрано ранню прозу, властиво, найбільш оригінальні, експериментальні твори письменника, що мерехтливо і об’ємно відобразили суперечливу та химерну епоху перших пореволюційних років.

МЕМУАРНО-ЕПІСТОЛЯРНА СПАДЩИНА. ЛЕСЯ УКРАЇНКА. ЛИСТИ 1903—1913-Х

У 2018 році побачив світ завершальний третій том повного зібрання листування Лесі Українки, упорядкований дослідницею Валентиною Прокіп (Савчук). Цей том охопив останнє десятиліття життя письменниці. Відтак, у тодішніх листах драматично переплелися теми зрілої творчості та згасання здоров’я. А ще — побутові дрібниці, сердечна дружба, політика, ідеологія... І, звичайно, суперечності літературного та культурного процесу. Тут і гостра дискусія з Сергієм Єфремовим, який нападав на естетику раннього модернізму, «декадансу», і проблематика «матеріальної бази» письменників і критиків, і міжгрупові взаємини, і багато іншого. Тритомник епістолярної спадщини Лесі Українки — безумовно, хрестоматійне видання для всіх, хто цікавиться історією української літератури.

ПЕРЕКЛАД. ЯЦЕК ДЕНЕЛЬ. «КРИВОКЛЯТ»

Триває «тріумфальна хода» в Україні одного з найцікавіших сучасних польських прозаїків — Яцека Денеля. Черговий його роман вийшов друком у перекладі Андрія Бондаря. Денель належить до дуже грайливих, іронічних, формально вишуканих і водночас глибоких авторів. Що й підтверджує «Кривоклят» — одночасно веселий і моторошний роман. У його центрі — постать маніяка-вандала, який псує загально визнані шедеври живопису по світових музеях. Що керує такою людиною? Як від неї захиститися? Ці найпростіші запитання виявляються лише претекстом для запитань складніших: про сутність культури і мистецтва, про вічне протиборство суспільства з індивідом, про незбагненні таємниці людського нутра.

ФЕНТЕЗІ. СВІТЛАНА ТАРАТОРІНА. «ЛАЗАРУС»

Роман «Лазарус» — приклад того, як на ґрунті історії України, а зокрема історії Києва, можна розгорнути абсолютно альтернативну, фантастичну оповідь. Київ Тараторіної понад сторічної давнини, напередодні Першої світової, — це місто, в якому поруч живуть люди і всіляка «нечисть», від водяників до упирів. Між такими різними істотами, звісна річ, не все гаразд. У імперії панують люди, але «нечисть» поступово здобуває собі права та, схоже, готується повстати. Особливо це стосується Києва та цілої країни з промовистою назвою «Межа»... Як можна зрозуміти з уже сказаного, в «Лазарусі» характерні суто для жанру фентезі сюжетні повороти мають свої «відбиття»— прототипи з реальної історії. Приміром, ви легко впізнаєте резонансне вбивство прем’єр-міністра імперії, ну, й екстремістська діяльність членів людської монархічної організації «Двоголовий орел» вам точно щось нагадає.

ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА. САШКО ДЕРМАНСЬКИЙ. «МЕРІ»

Новинка від знаного українського дитячого письменника Сашка Дерманського. Це незвичайні пригоди звичайної української родини з так само звичайним прізвищем Ковальчук. Сашко Дерманський побудував свою книжку в такий спосіб, що на тлі типових, сказати б, соціальних реалій розгортаються казкові події. В них активно задіяні діти, тварини, а також — знову різного роду потойбічні істоти. І героям, звичайно ж, доведеться пройти чимало випробувань, передусім випробування дружби й відданості. Усі, хто читав книжку «Мері», відзначають цікаву та багату лексику Сашка Дерманського. Він упевнено працює як із підлітковим сленгом, так і з запашними старовинними словечками, не забуваючи також вигадувати щось зовсім своє.