Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, публіцист, дослідник Голодомору в Україні, автор газети "День"

Вцілівши під кулями, зустрів смерть дорогою додому

Автобус, у якому їхав 29-річний Сергій Павлюк, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду
17 серпня, 2015 - 16:19
СЕРГІЙ ПАВЛЮК
СЕРГІЙ ПАВЛЮК

Він їхав додому на «дембель». Складав плани на майбутнє. Найбільше хотів побачити чотиримісячного синочка, пригорнути молоду дружину, заспокоїти стривожену від неспокою матір та по-чоловічому міцно обійти брата і батька. Здавалося, життя прекрасне, сповнене нових мрій і надій. Але всі вони, ніби кришталь, розбилися в одну мить об граніт людської безглуздості. Автобус, у якому Сергій Павлюк повертався із фронту додому, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Через легковажний вчинок водія легкового автомобіля чотверо нацгвардійців дістали тілесні ушкодження, двох — госпіталізували до місцевої лікарні, а сповнений мрій 29-річний Сергій загинув на місці.

Ця трагедія сталася 12 липня близько 19-ї години поблизу міста Пирятина, що на Полтавщині. За офіційною інформацією полтавської міліції, водій легковика марки Volkswagen при виїзді з другорядної дороги допустив зіткнення з автобусом БАЗ, на якому їхали вінницькі військовослужбовці. Після зіткнення автобус в’їхав у напівпричіп вантажівки Renault, що рухався у попутному напрямку.

«Попри те що колону із 40 одиниць техніки супроводжував автомобіль Державтоінспекції, водій Volkswagen не став чекати, пропускаючи колону, а виїхав на головну дорогу з другорядної, порушуючи правила дорожнього руху, — пригадує начальник штабу військової частини 3008 Віталій Степанисько. — Швидкість, з якою ми рухалися, була не більше ніж 40 кілометрів на годину. Але через неочікуваний маневр водія легковика, автобус інертно занесло вправо, де стояла вантажівка під знаком «Зупинка заборонена». Удар прийшовся в те місце, де сидів старший солдат Сергій Павлюк. Він загинув на місці пригоди. А водій легковика і її пасажири зазнали незначних тілесних ушкоджень, навіть від госпіталізації відмовилися».

Друзі привезли тіло Сергія до Вінниці 14 липня. Вінничани попрощалися з героєм на наступний день — без урочистого вшанування, але з теплотою і щирістю. Кожен згадував про нацгвардійця із позивним «Полтіна» лише добрим словом. І не тому, що існує такий звичай, а тому, що Сергій був справжнім, відвертим, щирим, врівноваженим.

Його мобілізували минулого року в червні. Спершу він служив кулеметником 2-го відділення 4-го взводу оперативного призначення. Потім опанував снайперську гвинтівку і став одним з найкращий снайперів у взводі. Разом зі своїми бойовими побратимами тримав оборону на блокпостах Кримського, Бахмутки, Нижнього. Перебував у оточенні на 32-му блокпості, внаслідок чого дістав серйозне поранення. Але після одужання знову поїхав на війну. Це було його останнє відрядження перед «дембелем». За кілька днів його мали демобілізувати.

«У Сергія було багато планів. Хотів досхочу побавитися із сином. Востаннє він бачив його два місяці тому, в травні, — розповідає друг і бойовий товариш загиблого Вадим Лісніченко. — За кілька хвилин до аварії він помінявся місцем із одним бійцем. Я сидів поруч і бачив, як він хотів якнайшвидше доїхати додому — летів мов на крилах. Але з чужої вини, нетерпимості, дурниці — загинув уже на мирній землі».

Під час останнього відрядження в зону АТО Сергій Павлюк у складі своєї бригади успішно вистояв 24 бої, давши гідну відсіч супротивнику. Командир підрозділу, в якому він служив, Дмитро Сьомчак каже, що за цей період вони не втратив на полі бою жодного бійця.

«Хто міг би подумати, що смерть чатуватиме на нас дорогою додому, — з сумом у голосі визнає Дмитро. — Сергій був вправним бійцем, на якого можна розраховувати за будь-яких обставин. Він ніколи нікого не підводив. Давши слово, гідно тримав його до останнього. Із такими, як він, не страшно було йти у бій. Не страшно жити на землі, бо небо над нею тримає наш Сергій».

До мобілізації Сергій працював на місцевій кондитерській фабриці. Під час прощання із героєм її директор Олександр Білик пообіцяв, що підтримуватиме родину загиблого і допомагатиме сину і дружині матеріально.

Поховали Сергія Павлюка на Алеї слави Центрального кладовища у Вінниці.

Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця. ФОТО АВТОРА
Газета: