Коли людина має себе, свій хребет, свій центр, свою основу, свою гравітацію, сказати б, тоді все падає на свої місця — і людина схожа на Ейфелеву чи Останкінську башту, а не на гарбу сіна.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представник культурного руху шістдесятників

Державні справи на театральному кону

Кілька вражень про Шекспірівський фестиваль у Нойсі
19 липня, 2018 - 20:24
АКТОРИ ПОЛЬСЬКОГО ТЕАТРУ «ПАПАХЕМА» (TEATRE PAPAHEMA) З БЄЛОСТОКУ РОЗІГРУЮТЬ «ПРИБОРКАННЯ НОРОВЛИВОЇ» / ФОТО НАДАНО ОРГАНІЗАТОРАМИ ФЕСТИВАЛЮ

Колишня імперська велич Нойса неспішно і впевнено виявляється у поставі міста. Поруч з амбітним Дюссельдорфом це маленьке містечко як кажуть у балеті «тримає спину». Серед аристократичних манер перша вражаюча — не провінційна тиша. Місто живе напруженим життям, але без суєти. Можливо, величезний парк з віковими платанами подає приклад, а може, сам життєплин пам’яттю про минуле пронизує сучасність.

Біля іподрому (захоплення кіньми здається таким як в античну давнину) вже багато років точна копія лондонського театру «Глобус» стає епіцентром щорічного Шекспірівського фестивалю. Навколо грубі столи і лавки для пікніків, королівські крісла з закріпленими до них ланцюгами іграшковими коронами, бюсти геніального і загадкового драматурга — один уквітчаний, другий розмальований, третій поранений ...

До початку вистави освічена пані цілком серйозно розповідає про долю і особистість драматурга, суперечливість авторства якого наполегливо досліджується. Найефектніша версія, що насправді Шекспір це Френсіс Бекон, який розділив витоки людських помилок на чотири групи, назвавши їх примарами. «Примари театру» — це засвоєні людиною від інших людей несправедливі уявлення про устрій дійсності і держави зокрема. «Знання — сила!» — виголосив філософ.

Врешті егрегор великого драматурга щохвилинно підживлюється театральними розвідками його п’єс по всій планеті і, насправді, не так вже й важливо хто персонально, або колективно стоїть за цим ім’ям. Гете вважав найбільшою заслугою Шекспіра те, що він «переніс державні справи на кін театру». Саме цей аспект виявився домінуючим в програмі шекспірівського фестивалю 2018 року.

Вистава німецького театру Flute Theatre «12 ніч, або Що завгодно» виявилася напрочуд суголосною київській постановці цієї п’єси Д.Богомазова з його випускниками КНУТКіТ ім. І.К. Карпенка-Карого, яка удостоєна двох «Київських Пекторалей». Яскраві, енергійні, захоплюючі стихією гри акторів обидві вистави стверджують першість життєвої реальності, апелюючи до реальності духовної, закликаючи до гармонічності суспільства, до усвідомлення необхідності здорового суспільного існування.

Життя — це гра. В київській виставі із застереженням гратися з життям, таким надзвичайно актуальним, в час ідіотської моди на це серед українських тинейджерів, в німецькій — гра заради життя.

Здавалося б такі різні життєві обставини в Німеччині і Україні, і раптом така єдність хвилювання. Справді, світ неподільний в своїй мрії про духовно здорове суспільство, яка все переконливіше стає міфом.

В німецькій виставі немає ніяких декорацій, але засіб існування акторів, костюми створюють образ вуличної спільноти, ніби наділеної нічним баченням, здатністю відчути справжнє за найбрутальнішою маскою.

«Отелло» театру Das Rheinische Landestheater Neuss розпочинається з венеціанського карнавалу. За масками Гатто, Коломбини, Моретти герої п’єси, поза традиційними психотипами: високий красень Яґо, миршавенький Кассіо, юрка Офелія, сивий сухуватий Отелло. Його, згідно з закликом організаторів масових акцій обирають під маршовану музику, в синхронних рухах, з примітивними гаслами. Дурити народ краще за все простотою. Кажуть, політичні програми треба писати з непотрібних слів.

На кораблі Яґо виявляє свої справжні амбіції і демонструє дієздатність примітивної інтриги. Початок військового походу позначається скиданням з 2 ярусу маскувальних сіток. А поки флагманський корабель долає морські простори комбінація по відстороненню від командування Отелло розігрується навколо більярдного стола. Киї стають шпагами, мушкетами, символами чоловічих достоїнств і лише Яго щоразу влучає шарами в лузи. Він молодий, нервовий знищить зрілого, мудрого, закоханого в юну Офелію Отелло, бо захланно прагне влади і жодних не має сумнівів чи готовий він до неї, не кажучи вже чи достойний він її. Геронтофобія заполонила світ нині. Керівники держав помітно помолодшали. Древній китайський устрій держави пов’язував кар’єрний зріст з досягненням певного віку. Приймати доленосні рішення для країни можна було лише після шістдесяти років. Казав Лао-Цзи: «Там, де великі мудреці мають владу — піддані не помічають їх існування».

Розтин особистостей лідерів, обранців, які успадкували владу, вибороли, вкрали її — режисер Маріо Холетзек (Mario Holetzeck) за Шекспіром справляє на театральному кону.

Англійський теоретик театру Г.Бентлі в книзі «Життя драми» засвідчує тенденцію співвідношення розвитку театру з стійкою духовною кризою і з суспільною практикою сповненою різновидів боротьби.

«Театр флейти» (Flute Theatre) робить головним героєм вистави глядача, і ніби підказує йому розуміння, що молодість, енергійність, харизматичність не є запорукою честі.

Актори польського театру «ПАПАХЕМА» (Teatre PAPAHEMA) з Бєлостоку розігрують «Приборкання норовливої». Кожен поворот дії супроводжується ляпасами і, вибачайте на точному слові, підсрачниками, які підзвучуються плесканням долонь, або підстукуванням ногами. Це робиться по-юнацьки запально, інколи лякаючи перебором докладеної сили і щоразу бентежачи тим, що в цій, хай і грайливій бійці, немає жодного огляду на стать. Врешті стає зрозумілим, що гендерна однозначність подається як «ляпас життя». Петручіо закоханий в Груміо, чомусь повинен приборкувати доволі мужню Катаріну. Врешті між ними спалахує кохання, яке дарує йому право вдягти її сукню. До того його манірна пластика стає цілком достойною. Катаріна звільняється від ненависті або страху до чоловіків і здається не матиме нічого проти, якщо Груміо опиниться третім в сімейному ліжку. «Як постелиш, так і спатимеш!» фінальний рецепт режисера Сільвії Янович-Дорбровської.

Інститут шлюбу має карколомну біографію. Колись було нормальним стати чоловіком і дружиною тільки-но народившись, нині стають законними шлюби одностатеві. Парадокс полягає у тому, що усі погляди на сім’ю — цеглину в кам’яниці держави, можна знайти у Шекспіра (якщо знати, що саме шукаєш). Молодим польським колегам почувся мотив полігамії. Здається, вперше, серед прочитань цієї п’єси. Як казав Ф.Бекон «Манери демонструють вдачу, як сукня виявляє талію».

На фестивалі було показано німий фільм «Гамлет» (1921 р.) у супроводі саксофона (Майкл Рієсслер) та перкусії (Лоренцо Рієсслер). Виконання ролі Гамлета актрисою Алстою Нільсен виправдано додуманою режисером К.Морісом вихідною подією. Гертруда-породілля у великих муках, які загрожують її життю. Батько Гамлет смертельно поранений на полі бою. Народжується дівчинка, яку придворні проголошують принцем — спадкоємцем. Як сталося, що до свідомого віку Гамлета про його стать не дізналися батьки, режисер залишає за кулісами королівських інтриг.

Звичайно, в такій ситуації принц тягнеться до Гораціо, ненавидить Офелію, фехтує більш красиво, ніж вправно і, врешті, його тонка і чутлива натура виявляється не життєздатною в жорстокості Середньовіччя.

Екранізації цієї п’єси мали красномовні назви: «Несправедливе вбивство», «Кров за кров», «Уви! Бідний Йорик», «Бути чи не бути» — їх кількість така, що вистачило б бодай на місяць цілодобових показів — ото був би фестиваль! На афіші минулорічного Шекспірівського фестивалю в Нойсі Феліпе Пайва — чорношкірий красень, який черепом Йорика прикриває чи то сором, чи то чоловічу гідність. Гамлет бразильського театру «З цілковито вільним духом» (Companhia Completa Mente Solta) протягом вистави багаторазово роздягався. Так виявлялося його прагнення бути природним без обладунків часу, політики, форм і норм. Здається весь Шекспір саме такий і в заключній виставі фестивалю дивує втіленням себе у хіп-хоп — дуеті Q Brothers (GQ та JQ Джексон Доран).

Гете правий — людина, сім’я, нація — це справи саме державні, а не державні в тому числі. Світовий театр і український зокрема дієво на цьому наполягають, не обходячи гострих питань, нагадуючи глядачам слова Б. Франкіна: «Відповідальність кожного громадянина задавати питання владі».

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments